Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1092/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1092/22 Головуючий у І інстанції - Бородавкіна С.В., Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй середнього заробітку за весь час затримки належних їй при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 24.05.2017 по 21.12.2021 включно, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки належних їй при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 24.05.2017 по 21.12.2021 включно, обчислений відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що непроведення відповідачем із нею своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з військової служби та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 12 252, 28 грн. В іншій частині у задоволені позову - відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що сума за час затримки розрахунку при звільненні є істотно більшою, аніж невиплачена позивачці частина всіх належних коштів під час розрахунку, а тому зважаючи на висновки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки буде стягнення на її користь 12 252, 38 грн. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині часткового задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки належних їй при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 24.05.2017 по 21.12.2021 включно, обчислений відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. Свої доводи обґрунтовує тим, що позивачка має сама визначитись з обсягом позовних вимог. В даному випадку вона визначила межі позовних вимог без зазначення конкретної суми в грошовому еквіваленті та не просила стягнути середній заробіток. Наголошує, що суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачка по 23.05.2017 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією наказу від 23.05.2017 №87. Під час звільнення з військової служби позивачці не було в повному обсязі виплачені належні їй при звільненні суми, а саме - грошової допомоги при звільненні, у зв`язку із чим вона звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №825/997/17, яка набрала законної сили 08.08.2017, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй грошову допомогу при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплачених сум. 21.12.2021 на виконання вищевказаного судового рішення відповідачем проведено перерахунок та виплату позивачці відповідних коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, позивачка звернулась з цим позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані КЗпП України, в ч. 1 ст. 3 якого зазначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Так, згідно зі ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов`язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов`язку. При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Положення ч. 1 та ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум. Дійсно, ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом ч. 2 ст.117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. З огляду на викладене, позивачка звернувшись до суду з позов шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки належних їй при звільненні грошових сум обрала невірний спосіб захисту своїх порушених прав, а тому суд дійшов правильного висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивачки є стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, саме на суд покладено обов`язок визначити суму, яка підлягає стягненню на користь позивачки У випадку розгляду справи в межах, заявлених позивачкою позовних вимог, суд першої інстанції повинен був взагалі відмовити у задоволені позову. При цьому, щодо суми визначеної судом, яка підлагає стягненню на користь позивачки колегія суддів зазначає, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, - те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. При визначенні розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 (далі - Порядок №100). Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз. 4 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2022 №151/76 розмір грошового забезпечення позивачки за два місяці перед звільненням становив 14 891, 62 грн, сума середньоденного грошового забезпечення - 244, 12 грн. Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 24.05.2017 (дата фактичного звільнення) по 21.12.2021 (дату виплати) становить 408 412, 76 грн (1 673 днів х 244, 12 грн), при загальному розмірі невиплаченого заробітку - 13 884, 46 грн. Суд зазначає, що частка складових компенсації, у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 3%. Враховуючи наведене та положення постанови Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, колегія суддів вважає правильним висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивачки має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 12 252, 38 грн (3 % від 408 412, 76 грн). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова