Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/4714/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1484/23 Справа № 175/4714/19 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Канурної О.Д., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання: Керімової Бандюкової Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, про визнання договору недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації (суддя першої інстанції Озерянська Ж.М.) , - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору довічного утримання, витребування з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації нерухомого майна за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд постановити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 1364, відповідно до якого ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений 10 липня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Іриною Анатоліївною; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1493, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений 19 липня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Іриною Анатоліївною; витребувати з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 : за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 42131592, що внесений 19 липня 2018 року державним реєстратором приватним нотаріусом Зайченко Іриною Анатоліївною Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464630212214; за ОСОБА_5 , номер запису про право власності 26968338, що внесений 10 липня 2018 року державним реєстратором: приватним нотаріусом Зайченко Іриною Анатоліївною Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464630212214; за ОСОБА_2 номер запису про право власності 24442757, що внесений 15 січня 2018 року державним реєстратором: Колеснік Інгою Миколаївною Дніпропетровська філія Комунального підприємства «Центр Державної реєстрації» Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464630212214 та стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі. В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що на підставі договору довічного утримання від 17 листопада 1993 року вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з втратою оригіналу зазначеного договору 07 вересня 2010 року вона отримала його дублікат. У спірній квартирі ОСОБА_1 ніколи не проживала. Натомість 02 листопада 2010 року у зазначеній квартирі вона зареєструвала свою доньку ОСОБА_6 та дозволила їй проживати у цій квартирі. Після реєстрації у спірній квартирі доньки позивач з нею посварилася та до теперішнього часу не підтримує стосунків. Тільки 26 жовтня 2019 року позивач вирішила приїхати до своєї квартири, але ніхто їй не відкрив двері. Після цього позивач вирішила перевірити хто є власником її квартири. З інформаційної довідки №186349894 від 26 жовтня 2019 року позивач довідалася, що право власності на її вищезазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2018 року. Саме з цього часу ОСОБА_1 зазначає, що її права як власника квартири є порушеними. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, про визнання договору недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації відмовлено. Із указаним рішенням суду не погодилася позивач та подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 1364, відповідно до якого ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений 10 липня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Іриною Анатоліївною; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1493, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений 19 липня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Іриною Анатоліївною; витребувати з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 : за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 42131592, що внесений 19 липня 2018 року державним реєстратором приватним нотаріусом Зайченко Іриною Анатоліївною Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464630212214; за ОСОБА_5 , номер запису про право власності 26968338, що внесений 10 липня 2018 року державним реєстратором: приватним нотаріусом Зайченко Іриною Анатоліївною Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464630212214; за ОСОБА_2 номер запису про право власності 24442757, що внесений 15 січня 2018 року державним реєстратором: Колеснік Інгою Миколаївною Дніпропетровська філія Комунального підприємства «Центр Державної реєстрації» Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464630212214 та стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі. В обґрунтування апеляційної скарги позивачка ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції при вирішенні спору по суті неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначає, що судом помилково зазначено про те, що вона начебто недбало ставилася до свого майна та передала у володіння ОСОБА_2 спірну квартиру, при цьому, судом не враховано, що користування, володіння та розпорядження майном є різними речами і тягнуть різні наслідки. Судом, на думку апелянта, не прийнято до уваги положення ст. 388 ЦК України та не враховано докази того, що спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею, зокрема, договір довічного утримання між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , який був дійсно укладений та є дійсним. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 або інша особа надали для реєстрації державному реєстратору підроблений договір довічного утримання між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , оскільки на момент укладення указаного договору 17.11.1993 року ОСОБА_8 мала прізвище ОСОБА_9 і їй виповнилося тільки 12 років. Враховуючи, що правомірність відчуження спірної квартири залежить безпосередньо від законності отримання на неї права власності за договором довічного утримання, з урахуванням положень ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, є підстави для недійсності послідуючих договорів купівлі-продажу спірної квартири, що не було враховано судом. Крім того, апелянт зазначила, що вона, як власник спірної квартири, дозволила ОСОБА_2 користуватися нею, а не володіти та розпоряджатися, і не могла передбачити, що її ошукають. ОСОБА_1 також зазначила про помилковість висновку суду першої інстанції про її недбале ставлення до спірної квартири, оскільки до жовтня 2019 року вона зі слів доньки була в курсі стану квартири. Апелянт зауважила, що фактично суд постановив рішення, виходячи з того, що ОСОБА_10 є добросовісним набувачем, але позовних вимог про визнання його добросовісним набувачем у матеріалах справи немає. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року справу витребувано з суду першої інстанції. 24 листопада 2022 року цивільна справа № 175/4714/19 надійшла до Дніпровського апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від05 грудня 2022 року відкрито провадження у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. Копію ухвали про відкриття провадження апелянт отримав електронною поштою 05 грудня 2022 року (том № 2, а.с.179). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року справу призначено до розгляду. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 08 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 08 лютого 2023 року відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 08 лютого 2023 року відповідач ОСОБА_4 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 08 лютого 2023 року відповідач ОСОБА_5 не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 08 лютого 2023 року представник третьої особи - Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 08 лютого 2023 року третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Васильєву М.В., представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Бардаченко В.В., представника відповідача - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Ярличенко І.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається із частини 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 17 листопада 1993 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_7 договір довічного утримання, за яким ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 . 07 вересня 2010 року у зв`язку з втратою оригіналу договору довічного утримання від 17 листопада 1993 року ОСОБА_1 отримала його дублікат. У спірній квартирі ОСОБА_1 ніколи не проживала, має власне житло за адресою, вказаною нею у її позовній заяві, у якому вона зареєстрована та постійно проживає. На підставі договору довічного утримання від 17 листопада 1993 року, сторонами якого зазначені ОСОБА_7 (відчужувач квартири) та ОСОБА_2 (набувач квартири) та який нібито був посвідчений державним нотаріусом Дніпровської районної державної нотаріальної контори Юрченко Л.Л, за реєстром № 2-5176, за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на спірну квартиру відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухому майно Колесник І.М., яке було прийнято на підставі заяви ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від 15 грудня 2017 року в інтересах ОСОБА_2 , про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. В подальшому, а саме 10 липня 2018 року, ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_5 . 19 липня 2018 року ОСОБА_5 , як новий власник спірної квартири уклала договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 . Відповідно до витягу з Державного реєстру, право власності на зазначену квартиру 19 липня 2018 року було зареєстровано за ОСОБА_4 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. З інформаційної довідки № 186349894 від 26 жовтня 2019 року позивач довідалася, що право власності на її квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2018 року. Вважаючи свої права порушеними ОСОБА_1 була вимушена звернутися до суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що дії, пов`язані із договором довічного утримання між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 є злочинними діями гр. ОСОБА_2 та її представника, що призвело до укладання договору купівлі-продажу квартири, які необхідно визнати недійсними і 28 грудня 2019 року було внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань з приводу заволодіння шахрайським шляхом майна гр. ОСОБА_1 , є безпідставними, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається із Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.12.2019 року, обставинами, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення є те, що 19.07.2018 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа майном гр. ОСОБА_1 в смт. Слобожанське, Дніпровський район, спричинивши матеріального збитку останній на суму, яка встановлюється (том № 1, а.с. 182). Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що зважаючи на те, що спірна квартира вибула із власності позивача поза її волею, вимоги позову про витребування квартири від кінцевого набувача є обґрунтованими, оскільки такий спосіб захисту порушеного права є належним і узгоджується із приписами статті 388 ЦК України, є безпідставними, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як вбачається із частини 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною 1 статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього. Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття. Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.07.2022 року № 442/2640/20, провадження № 61 16128св21. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21). ЄСПЛ у своїх рішеннях вказує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти («EastWestAllianceLimited v. Ukraine», №19336/04, параграф 166-168, ЄСПЛ, від 23.01.2014). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи конкретні обставини цієї справи та недбале ставлення до власного нерухомого майна ОСОБА_1 , яка більше 9 років не піклувалася про свою власність та з власної волі передала у володіння своїй доньці ОСОБА_2 спірну квартиру, яка у свою чергу надала довіреність на незаконне відчуження квартири своєї матері - не має підстав для витребування квартири від добросовісного набувача ОСОБА_4 на користь недобросовісного власника квартири ОСОБА_1 . Адже, у іншому випадку за даних обставин справи витребування у ОСОБА_4 спірної квартири не буде пропорційним та матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції. Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій. Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду , викладеними у постанові від 05.09.2022 року у справі № 385/321/20. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки суд відмовляє позивачу у витребуванні на користь позивачки спірної квартири, задоволення інших її вимог про визнання правочинів недійсними за даних обставин не є ефективним способом захисту її прав (ч.2 ст.5 ЦПК України), адже не призведе до поновлення її порушених прав і не позбавляє ОСОБА_1 звернутися з новим позовом про відшкодування вартості втраченого майна до особи, яка порушила її права ОСОБА_2 . Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає. Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська О.В.Халаджи Повний текст постанови складений 13 лютого 2023 року Суддя: О.Д.Канурна