Постанова 4814 № 642/5305/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 642/5305/21 Номер провадження 22-ц/814/1230/23Головуючий у 1-й інстанції Проценко Л.Г. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Триголова В.М., суддів: Дорош А.І., Лобова О.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі , середнього заробітку за час затримки виплати та моральної шкоди ВСТАНОВИВ : Представник позивача звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог послався на те, що він працював у Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на посаді начальника відділу маркетингу, але з 25.05.2021 року наказом № 65/к ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати. В день звільнення відповідач не розрахувався з ним і заборгованість по заробітній платі складає 109 976 грн. 29 коп., по вихідній допомозі 36 470грн. 34 коп. Відповідно до довідки його заробітна плата за Березень 2021 року становила 14 795 грн. 18 коп., а за Квітень 2021 року - 15 408 грн. 00 коп. Оскільки заробітна плата так і не виплачена, представник позивача просив також стягнути середній заробіток за весь час затримки рахуючи з 26.05.2021 по 09.08.2021 у розмірі 35 694 грн. 88 коп. Крім того, просив стягнути 6000 грн. 00 коп. моральної шкоди, завданої йому порушенням його конституційного права на отримання оплати за працю, внаслідок чого він зазнав страждань та був позбавлений можливості для задоволення життєвих потреб. Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі без утримання ПДФО та інших обов`язкових платежів до бюджету у розмірі у розмірі 109 976 грн. 29 коп. (сто дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят шість грн. 29 коп.), з відрахуванням Харківським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством в подальшому з зазначеної суми - податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь користь ОСОБА_1 вихідну допомогу без утримання ПДФО та інших обов`язкових платежів до бюджету у розмірі 36 470 грн. 34 коп. (тридцять шість тисяч чотириста сімдесят гривень 34 коп.), з відрахуванням Харківським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством в подальшому з зазначеної суми - податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку без утримання ПДФО та інших обов`язкових платежів до бюджету у розмірі 45 305,04 грн. (сорок п`ять тисяч триста п`ять гривень 04 коп.) з відрахуванням Харківським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством в подальшому з зазначеної суми - податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грнивень). Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 586,20 грн.(п`ятсот вісімдесят шість гривень 20 коп.). В інший частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень). Зазначено , що рішення у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню. Не погодившись із рішенням його в апеляційному порядку оскаржило Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство. Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовані обставини , які мають значення для справи , а рішення винесене з порушенням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції враховано виключно розмір простроченої заборгованості роботодавця , але не досліджено ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових витрат позивача. Позивачем також не зазначено , чи був він працевлаштований після звільнення , а також не наведено жодної аргументації щодо можливості чи неможливості працевлаштування. Апелянт просить скасувати рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2021 року , та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів ,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог. приходить до висновку, про залишення апеляційної скарги без задоволення , а рішення суду без змін з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу маркетингу. Наказом № 65/к від 25.05.2021року його було звільнено з займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю (а.с. 8). Відповідно до Довідки за № 17/974 від 02.08.2021року станом на 02.08.2021року у ХКЕПОП перед ОСОБА_1 утворилася заборгованість з оплати праці з Вересня 2020 року по Травень 2021 року у сумі 109 976 грн. 29 коп, без урахування податків, тобто сума до видачі (у тому числі компенсація невикористаної щорічної відпустки при звільнені у сумі 12 756 грн.) - загалом з податками у сумі 136 616 грн.51 коп. та заборгованість з виплати вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку без урахування податків у сумі 36 470 грн.34 коп., а з урахуванням податків у сумі 45 304грн.77 коп. (а.с. 9). Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Та матеріали справи не містять відомостей щодо наявності спору про розмір боргу. Так , матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується , що відповідач у день звільнення позивача не здійснив виплату належних звільненому працівникові сум, , що відповідно до ст.116 КЗпП України, є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки. Отже, у ОСОБА_1 виникло право на стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки виплати , а саме за період з дати коли позивача було звільнено 25 травня 2021 року, по 09 серпня 2021 року , дату звернення з даним позовом до суду. Відповідно до довідки за № 17/975 від 02.08.2021 про нараховану заробітну плату, з якої вбачається, що у Березні 2021року йому нараховано за 22 робочих днів 14 795,18 грн., у Квітні 2021 року за 22 робочих днів -15 408,00 грн., судом першої інстанції було здійснено розрахунок , який суд апеляційної інстанції вважає вірним. Так, згідно розрахунку, зарплата за два останніх місяці становить 30 203,18 грн. (14 795,18 грн. + 15 408,00 грн. = 30 203,18 грн.), відповідно середньоденний розмір заробітної плати за останні два місяці складає 686,44 грн. (30 203,18 грн. : 44 дн.= 686,44 грн.) (а.с. 10). Затримка розрахунку має місце з 26.05. 2021 року, по день розгляду справи 07.10.2021 року, тобто пройшло 109 робочі днів, тому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за цей період становить 74821,96 грн. (109 днів помножити на 686,44 грн.). При вирішенні вказаних вимог суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тож, районним судом при здійсненні обчислення суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача було враховано, що згідно довідки ХКЕПОП від 07.10.2021р., підприємство має заборгованість у розмірі 18070,8 тис.грн., яка складається з 9241,5 тис.грн. простроченої заборгованості по виплаті заробітної плати, 2413,8 тис.грн. заборгованості з єдиного соціального внеску, 2338,9 тис.грн. заборгованості по заробітній платі, 4076,6 тис.грн. заборгованості перед постачальниками. Більше того, судом враховано, що: 1) розмір простроченої заборгованості складає 146446,63 грн.; 2) період затримки остаточного розрахунку з моменту звільнення по час звернення до суду складає два місяців, і викликаний, скрутним матеріальним станом підприємства; 3) позивач не зазначає розмір своїх майнових втрат, пов`язаних з несвоєчасним остаточним розрахунком; 4) позивач також не зазначає, чи був він працевлаштований після звільнення, а також не наводить жодної аргументації щодо можливості чи неможливості працевлаштування. Тому, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність зменшення суми частки середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, який дорівнює розміру тримісячного середнього заробітку, тобто 45 305,04 грн. (середній заробіток 686,44 грн. помножити на 66 робочих днів, що становлять три місяці). Щодо аргументу апелянта , з приводу того, що стягнення суми середнього заробітку у розмірі 45 35,04 грн. не кореспондується із зазначеним у постанові Великої Палати Верховного суду на яку посилався районний суд при винесенні оскаржуваного рішення, та щодо того, що майновий тягар відповідальності може унеможливити виконання відповідачем як роботодавцем певних зобов`язань, зокрема виплату заробітної плати іншим працівникам підприємства. Колегія суддів зауважує що ,відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Тобто , саме по собі посилання відповідача на наявність у нього заборгованості відповідно довідки ХКЕПОП від 07.10.2021р., у розмірі 18070,8 тис.грн.,та те що відповідний розрахунок з позивачем може утруднити виконання відповідачем певних зобов`язань зокрема виплати заробітної плати іншим працівникам , не є безумовною підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимоги , щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку. Апелянтом не заперечується факт наявності заборгованості по виплаті заробітної плати в розмірі 109 976,29 грн. та вихідної допомоги в розмірі 36 470,34 грн., відтак, з огляду на наявні у матеріалах справи докази та відсутність заперечень відповідача , щодо наявності заборгованості та її розмірів районний суд прийшов до обґрунтованого висновку , що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 109 976,29 грн. та вихідної допомоги в розмірі 36 470,34 грн. До того ж , як зазначено вище, колегія суддів вважає вірним розрахунок суду першої інстанції та погоджується із тим, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 45 305,04 грн. Дані суми вказані без урахування податків. Апелянт також зазначав, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди. Не вказано чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, не вказано в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача її заподіяно позивачеві. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до наведеного , колегія суддів вважає слушним твердження суду першої інстанції , що сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд обґрунтував свій висновок , щодо необхідності стягнення у з відповідача на користь позивача моральної шкоди вичерпним переліком обставин , який колегія вважає слушним, зазначивши, що йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань. Ситуація, яка склалася вимагала від нього додаткових зусиль для організації життя. Вказану шкоду суд оцінив у 3 000 грн. , що на думку апеляційного суду є розумним та справедливим, адже доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі суду не надано. Тож, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянта , що судом першої інстанції не обґрунтовано стягнення моральної шкоди. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в судах, компенсації не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий суддя: В.М. Триголов Судді: А.І. Дорош О.А. Лобов