Ухвала КЦС ВС № 2-976-08

Ухвала Іменем України 07 лютого 2023 року м. Київ справа № 2-976-08 провадження № 61-1284ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Черкаського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив: визнати неправомірною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ВДВС у місті Умані) щодо незняття арешту з майна та заборони його відчуження, накладених постановою Уманського міського відділу Державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 вересня 2009 року у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстрованих 04 вересня 2009 року о 17:24:56 реєстратором Черкаської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - Черкаська філія ДП «Інформаційний центр») за № 9026894; скасувати арешт майна та заборону його відчуження, накладені постановою АА916569 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 вересня 2009 року у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстровані 04 вересня 2009 року о 17:24:56 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» за № 9026894; визнати неправомірною бездіяльність ВДВС у місті Умані щодо незняття арешту з майна та заборони його відчуження, накладених постановою Уманського міського відділу Державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25 січня 2011 року у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстрованих 25 січня 2011 року о 12:59:27 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» за № 10748763; скасувати арешт майна та заборону його відчуження, накладені постановою АМ № 501886 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25 січня 2011 року у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстровані 25 січня 2011 року о 12:59:27 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» за № 10748763. Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2008 року стягнуто з нього на користь Акціонерного Банку «Брокбізнесбанк» (далі - АБ «Брокбізнесбанк»), назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк»), заборгованість в сумі 679 980,26 доларів США за кредитним договором від 12 вересня 2005 року № 235-05оф. 20 липня 2022 року він звернувся до ВДВС у місті Умані із клопотанням про зняття арешту, в якому просив: повідомити про стан виконавчого провадження, в межах якого 25 січня 2011 року о 12:59:27 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» було зареєстровано обтяження № 10748763 - арешт; у випадку закінчення виконавчого провадження - надати копію постанови про закінчення виконавчого провадження; зняти арешт з майна, накладений 25 січня 2011 року о 12:59:27 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» № 10748763. 20 липня 2022 року він також звернувся до ВДВС у місті Умані з клопотанням про зняття арешту, в якому просив: повідомити про стан виконавчого провадження, в межах якого 04 вересня 2009 року о 17:24:56 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» було зареєстровано обтяження № 9026894 - арешт; у випадку закінчення виконавчого провадження - надати копію постанови про закінчення виконавчого провадження; зняти арешт з майна, накладений 04 вересня 2009 року о 17:24:56 реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» № 9026894. На його клопотання ВДВС у місті Умані повідомив йому, що виконавче провадження № 10925501 завершено на підставі пункту 5 статті 40 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV). З метою повного фактичного виконання рішення суду 04 вересня 2009 року було накладено арешт на майно боржника згідно з постановою серії АА № 916569. Виконавче провадження № 10925501 завершено на підставі пункту 10 статті 49 Закону № 606-XIV, виконавчий документ було направлено до Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції Київської області для виконання. З метою повного фактичного виконання рішення суду 25 січня 2011 року було накладено арешт на майно боржника згідно з постановою серії АМ № 501886. ОСОБА_1 не погодився з відмовою ВДВС у місті Умані щодо зняття арешту з його майна, оскільки ПАТ «Брокбізнесбанк» було ліквідовано без створення правонаступника. Тривале існування накладеного на майно арешту без наявності виконавчого провадження та при ліквідації стягувача перешкоджає йому розпорядитися своїм майном. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 жовтня 2022 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Судом не встановлено наявності обставин, які давали б підстави державному виконавцю винести постанову про зняття арешту з майна боржника, а отже, й не встановлено неправомірності його дій, внаслідок яких порушені права ОСОБА_1 . Доводи ОСОБА_1 про те, що ПАТ «Брокбізнесбанк» було ліквідовано без створення правонаступника, не впливають на кінцеве рішення суду, оскільки заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2008 року боржником не виконане і чинне законодавство не передбачає обов`язку державного виконавця зняти накладений на майно боржника арешт у разі повернення виконавчого документа стягувачу або направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби. Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність ВДВС у місті Умані щодо незняття арешту та заборони його відчуження, накладених постановою Уманського міського відділу Державної виконавчої служби від 04 вересня 2009 року у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстрованих 04 вересня 2009 року реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» за № 9026894 та у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстрованих 25 січня 2011 року реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» за № 10748763. Скасовано арешт майна та заборону його відчуження, накладені постановою АА916569 від 04 вересня 2009 року у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстровані 04 вересня 2009 року реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» за № 9026894. Скасовано арешт майна та заборону його відчуження, накладені постановою АМ 501886 від 25 січня 2011 року у виконавчому провадженні № 10925501, зареєстровані 25 січня 2011 року реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» за № 10748763. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 18 січня 2023 року ВДВС у місті Умані подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 жовтня 2022 року. Касаційна скарга ВДВС у місті Умані, подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), мотивована тим, що у виконавчих провадженнях №№ 10925501, 23608859 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Брокбізнесбанк заборгованості в сумі 679 980,26 доларів США за кредитним договором від 12 вересня 2005 року № 235-05оф не стягнуто виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, тому відсутня будь-яка неправомірність в діях ВДВС у місті Умані щодо незняття арешту з майна боржника і відсутні підстави для скасування постанови про накладення арешту на майно боржника і заборони його відчуження. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, виконавче провадження не є закінченим. При цьому, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17 вказано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 зазначено, що згідно зі статтею статті 49 Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. З аналізу статей 47, 49, 50 Закону № 606-XIV вбачається, що державний виконавець зобов`язаний зняти арешт шляхом винесення відповідної постанови лише у випадку закінчення виконавчого провадження. За таких обставин не можна дійти висновку, що приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець допустив неправомірну бездіяльність в частині незняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 . Виконавчий документ від 24 жовтня 2008 року № 2-976-08 щодо виконання заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2008 року повторно не пред`являвся до примусового виконання. Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону № 1404-VIII). Судами встановлено, що заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АБ «Брокбізнесбанк» 679 980,26 доларів США, що було еквівалентно 3 433 900,31 грн, заборгованості, судовий збір в сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн. За інформацією з бази даних Єдиного державного Реєстру виконавчих проваджень (спецрозділ) та Автоматизованої системи виконавчих проваджень в Уманському міському відділі Державної виконавчої служби на виконанні перебували виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 : № 5210545 - про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 17 грн, 28 березня 2008 року виконавче провадження завершено на підставі пункту 8 статті 49 Закону № 606-XIV, штраф сплачено згідно з квитанцією від 08 листопада 2007 року; № 10925501 - про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Брокбізнесбанк» заборгованості в сумі 3 433 900,31 грн, судового збору в сумі 1 700 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн, а всього на суму 3 435 630,31 грн, 30 червня 2009 року виконавче провадження завершено на підставі пунктів 2, 5 статті 47 Закону № 606-XIV. В результаті вжитих заходів неможливо з`ясувати місцезнаходження боржника, та здійснені заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними. З метою повного фактичного виконання рішення суду 04 вересня 2009 року було накладено арешт на майно боржника згідно з постановою серії АА № 916569. Заборгованість, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником не сплачено; № 17595276 - про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 520 грн, 22 квітня 2010 року виконавче провадження завершено на підставі пункту 5 статті 47 Закону № 606-XIV. Штраф, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником не сплачено; № 18336350 - про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 510 грн, 22 квітня 2010 року виконавче провадження завершено на підставі пункту 5 статті 47 Закону № 606-XIV. Штраф, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником не сплачено; № 23608859 - про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Брокбізнесбанк» заборгованості в сумі 3 433 900,31 грн, судового збору в сумі 1 700 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн, а всього на суму 3 435 630,31 грн, 15 квітня 2011 року виконавче провадження завершено на підставі пункту 10 статті 49 Закону № 606-XIV. Заборгованість, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником не сплачено. Зазначені виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 були знищені за закінченням строку зберігання. Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Апеляційним судом також встановлено, що у справі є чинне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року, яким визнано недійсним кредитний договір № 235-05ф, укладений 01 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та АБ «Брокбізнесбанк», а також визнано недійсним договір застави № Т 153, укладений 12 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та АБ «Брокбізнесбанк», яке змінило назву на ПАТ «Брокбізнесбанк». У виконавчому провадженні № 10925501 відсутній стягувач, так як ПАТ «Брокбізнесбанк» 15 жовтня 2019року було ліквідовано без створення правонаступника. Заміни сторони у вказаному виконавчому провадженні не відбулося, оскільки ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2020 року було відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Депт Фінанс» про заміну сторони її правонаступником. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Депт Фінанс» було повідомлене про розгляд цієї справи. Згідно з частиною четвертою статті 50 Закону № 606-XIV в редакції, чинній на час винесення постанови державного виконавця Уманського міського відділу Державної виконавчої служби у виконавчому провадженні № 10925501 про повернення виконавчих документів, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника. Водночас спір в цій справі виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді незняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні № 10925501 на стадії його завершення під час повернення виконавчого документа стягувачу у 2011 році. Спір виник у зв`язку з тим, що на клопотання ОСОБА_1 від 20 липня 2022 року державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника. За таких обставин стаття 50 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини, на що суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, скасувавши ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги. Отже, посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 є неспроможним, так як вони не релевантні до спірних правовідносин. Застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону № 1404-VIII, щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій. Аналіз норм Закону № 1404-VIII щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягає примусовому виконанню. Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей. Скасовуючи ухвалу місцевого суду і задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Встановивши, що незняття ВДВС у місті Умані арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю ВДВС у місті Умані, а порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ВДВС у місті Умані зняти арешт з майна боржника, суд апеляційної інстанції правильно задовольнив скаргу ОСОБА_1 . Такі висновки апеляційного суду, за встановлених обставин, узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 22 лютого 2022 у справі №639/2850/20, від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди заявника з установленими апеляційним судом обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. В цій справі апеляційний суд обґрунтовано встановив і зазначив в оскаржуваній постанові, в чому полягає протиправна бездіяльність ВДВС у місті Умані та якими письмовими доказами вона підтверджується. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ВДВС у місті Умані про зупинення виконання постанови Черкаського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Черкаського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) протиправною та зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко