Постанова 4815 № 559/4056/13-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 лютого 2023 року м. Рівне Справа № 559/4056/13-ц Провадження № 22-ц/4815/291/23 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Шимківа С.С., суддів: - Хилевича С.В., Майданіка В.В. секретар судового засідання - Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Привільненська об`єднана територіальна громада, - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року (ухвалене у складі судді Ралця Р.В.; повний текст рішення виготовлено 21 листопада 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,- в с т а н о в и в : 23 грудня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_4 , який з 06 травня 1962 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . У них народилось двоє дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . За час шлюбу подружжя побудувало житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки від 20 серпня 2013 року № 942 на час смерті ОСОБА_4 з ним в будинку за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані дружина ОСОБА_5 та онука ОСОБА_7 .. Згідно з довідкою від 28 жовтня 2013 року № 389 в господарстві за адресою: АДРЕСА_2 , окрім зареєстрованих осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , станом на день смерті ОСОБА_4 фактично проживала і його дочка ОСОБА_6 , мати ОСОБА_7 . На даний час спірний житловий будинок АДРЕСА_2 ніким не успадкований та рахується за померлим дідом ОСОБА_4 . Після смерті діда, ОСОБА_4 , відкрилася спадщина, до складу якої ввійшло наступне його майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна частка (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква", с.Іваннє, Дубенського району Рівненської області розміром 3,29 га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РВ №0106417 виданого 15.10.1996 року Дубенського РДА на підставі рішення Дубенської РДА від 03.10.1996 року №446, зареєстрованого 05.11.1996 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) а №10417. Спадкоємцями першої черги, які фактично прийняли спадщину після його смерті були його дружина - ОСОБА_5 та його дочка - ОСОБА_6 в розмірі по 1/2 частки кожна. Згідно з ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР та ст. 1261 ЦК України при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги за законом є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені) дружина і батьки (усиновителі) померлого. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_5 та двоє його дочок: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . ОСОБА_6 своєчасно прийняла спадщину після смерті спадкодавця шляхом вступу у володіння спадковим майном, так як постійно проживала разом із спадкодавцем у вищезазначеному житловому будинку, і залишились проживати у даному будинку й надалі після смерті спадкодавця, проте не отримала в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки хворіла і вважала, що може це зробити і пізніше. ОСОБА_2 своєчасно не прийняла спадщину після смерті свого батька, оскільки не звернулася на протязі шести місяців до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і не вступила в управління або володіння спадковим майном, не проживала з ним на день його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частка всього майна, що вона фактично успадкувала після смерті ОСОБА_4 , а саме житлового будинку і земельної частки (паю). Пояснює, що вона своєчасно прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , оскільки була на той момент неповнолітньою. Баба ОСОБА_5 , яка була її опікуном до повноліття, не подавала заяв про відмову від спадщини у встановленому законом порядку. Заяв про прийняття спадщини після смерті мами до нотаріуса ніхто не подавав. Натомість, 22 березня 2012 року ОСОБА_5 , подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а саме земельної частки (паю). При цьому, вона у її змісті вказала, що інших спадкоємців на його майно немає, а також вказала те, що все спадкове майно є особистою власністю померлого. Така заява фактично не відповідала дійсності, оскільки інші спадкоємці були. А саме, її мама прийняла спадщину із бабою ОСОБА_10 в рівних частках по 1/2 і вже була співвласником спірного будинку на момент відкриття спадщини не дивлячись на те, що не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину за законом. Після смерті мами її спадкоємцем є вона. Того ж дня, 22 березня 2012 року, ОСОБА_5 видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква". Спадкова справа №119/2012, зареєстровано в реєстрі за №2-64. Таким чином, ОСОБА_5 отримала у власність не лише належну лише їй 1/2 частку у спадщині, а й 1/2 частку, яка фактично належала ОСОБА_6 13 серпня 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 також померла. ОСОБА_2 , відповідно до статті 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , подавши заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Таку ж заяву подавала і вона. Вважає, що відповідно до заповіту ОСОБА_5 могла заповідати лише те майно, що належало їй на момент смерті, а саме на 1/2 частку житлового будинку та на 1/2 частку земельної ділянки (паю), що були успадковані нею після смерті ОСОБА_4 . Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті мами, їй було відмовлено у зв`язку із тим, що необхідно встановити факт постійного проживання на день смерті діда її мами із ним, так як вона проживала там без реєстрації, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок та у зв`язку із тим, що на земельну ділянку померлого діда вже видані свідоцтва про право на спадщину бабі - ОСОБА_5 .. Встановлення факту постійного проживання її мами із своїм батьком на день його смерті необхідний їй для оформлення спадкових прав. Видача свідоцтва про право на спадщину за законом для ОСОБА_5 на всю земельну ділянку (пай), суперечить вимогам закону, оскільки порушило право власності на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_6 і як наслідок - її право власності на спадкове майно. Враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , а саме: на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 , із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом видане 22 березня 2012 року ОСОБА_5 в 1/2 частині та скасувати її право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква", стягнути з відповідача понесені нею судові витрати. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом відмовлено. Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_6 не прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , отже права на спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку (пай) - не мала. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що факт проживання в господарстві по АДРЕСА_2 , окрім зареєстрованих осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_7 станом на день смерті ОСОБА_4 фактично проживала і ОСОБА_6 , що встановлено у постанові ВС у справі № 559/2667/13-ц. Спадкоємцями першої черги, які фактично прийняли спадщину після смерті її діда ОСОБА_4 були його дружина ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 в розмірі по 1/2 частки кожна. Вказує, що ОСОБА_5 могла заповідати лише те майно, що належало їй на момент смерті, а саме на 1/2 частку житлового будинку та на 1/2 частку земельної ділянки (паю), що були успадковані нею після смерті ОСОБА_4 . Видача ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом на всю земельну ділянку (пай) суперечить вимогам закону, оскільки порушило право власності на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_6 , і як наслідок, її право власності на спадкове майно. Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення її позову. 25 січня 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність оскаржуваного рішення, просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 травня 1962 року. У шлюбі народили двох дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .. За час шлюбу подружжя побудувало житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок закінчений будівництвом у 1965 році, зареєстрований у погосподарській книзі № 5 Іваннівської сільської ради, в погосподарському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на домогосподарство ОСОБА_4 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 15.10.2013 року (а.с. 5, том. 1). Відповідно до довідки від 20 серпня 2013 року № 942 на час смерті ОСОБА_4 з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані дружина ОСОБА_5 та онука ОСОБА_3 . Згідно з довідкою від 28 жовтня 2013 року № 389 в господарстві на АДРЕСА_2 , окрім зареєстрованих осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_3 станом на день смерті ОСОБА_4 фактично проживала і його дочка ОСОБА_6 - мати ОСОБА_3 .. Факт постійного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_4 на час його смерті встановлено також в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Іваннівської сільської ради Дубенського району Рівненської області, треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно після смерті чоловіка та на частку в спільному майні подружжя (а.с. 169, том 1). Відповідно до ст. 548 ЦК Української РСР (був чинним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Згідно із ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За частиною 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (в тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Оскільки спадкоємці ОСОБА_4 - ОСОБА_5 (його дружина) та ОСОБА_6 (його донька), які фактично проживали разом із ним на момент його смерті вступили в управління та володіння спадковим майном вони вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 .. ОСОБА_5 , якій вже належало на праві спільної власності подружжя 1/2 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 , успадкувала після смерті чоловіка 1/4 частину будинковолодіння, а іншу 1/4 частину успадкувала донька ОСОБА_6 . Окрім того ОСОБА_4 належав сертифікат на право на земельну частку (пай) як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі (а.с. 61). ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як спадкоємці після смерті ОСОБА_4 які фактично вступили в управління спадковим майном на підставі ст. 549 ЦК УРСР вважаються такими, що прийняли спадщину, окрім будинковолодіння успадкували також по 1/2 частини у праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на 1/4 частину будинковолодіння на АДРЕСА_2 та 1/2 частини у праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Оскільки на час смерті ОСОБА_6 її мати ОСОБА_5 та донька ОСОБА_7 проживали разом із нею та не заявили про відмову від спадщини, вони згідно вимог ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після її смерті, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 успадкували по 1/8 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 , а також по 1/4 частини у праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. 13 серпня 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_2 (а.с. 61, том 2). ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 відповідно до статті 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , що підтверджується її заявою у матеріалах спадкової справи № 4/2014, заведеної після смерті ОСОБА_5 (а.с. 57, том. 2). ОСОБА_7 звернулася до нотаріуса щодо оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_6 на що відповіддю нотаріуса від 10.11.2021 року № 210/02-14 року отримала відмову (а.с. 34). Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України). Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 заперечує наявність у ОСОБА_7 спадкових прав на нерухоме майно, що належало померлому ОСОБА_4 , окрім того ОСОБА_7 немає можливості отримати оригінали документів на належне їй спадкове майно. Таким чином, відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець вправі звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно. У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 210/1609/15-ц (провадження № 61-40313св18) вказано, що "право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Установивши, що право позивача на отримання у власність спадкового майна після померлого оспорюється, а також втрачено оригінали правовстановлючих документів на спадкове майно, суди дійшли обґрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання права власності) узгоджується з положеннями статті 392 ЦК України". Враховуючи те, що ОСОБА_3 як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_6 позбавлена можливості отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, наявні достатні правові підстави для частково задоволення її позовних вимог та визнання за нею права на 1/8 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 , а також на 1/4 частини у праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року №

446. Стосовно позовної вимоги про визнання частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 22 березня 2012 року ОСОБА_5 в 1/2 частині та скасувати її право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква", стягнути з відповідача понесені нею судові витрати, варто зазначити наступне. Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 1301 ЦК України). Положеннями Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Інструкції, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 (далі Порядок), визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину. Зокрема, п. 1 глави 13 Порядку передбачена можливість вчинення нотаріусом нотаріальної дії з її відповідністю законодавству України, наявністю документів, необхідних для її вчинення. Глава 10 Порядку №296/5 регламентує порядок видачі свідоцтв про право на спадщину. В підпункті 3.25. пункту 3 глави 10 Порядку №296/5 зазначено, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Положеннями підпункту 3.26. пункту 3 глави 10 Порядку №296/5, регламентовано, що у цьому випадку право на прийняття спадщини здійснюється спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, становить менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкової трансмісії видається за місцем відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця. Як зазначено у ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Як роз`яснено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року № 916/780/18 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Оскільки у ОСОБА_10 не було права на всю частину земельної частки (паю), що належало померлому ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі, так як ОСОБА_3 успадкувала після смерті матері право на 1/4 частини такої земельної ділянки, наявні правові підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 березня 2012 року ОСОБА_5 та зареєстроване в реєстрі за № 2-64. Позовні вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 , із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_2 не підлягають до задоволення, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02). Встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 , із спадкодавцем ОСОБА_4 не має правового значення для встановлення факту прийняття ОСОБА_6 спадщини після його смерті, оскільки положеннями ст. 549 ЦК Української РСР, що був чинний на час відкриття спадщини, встановлено, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Позивач по справі ОСОБА_3 подала в суд апеляційної інстанції копію паспорта № НОМЕР_3 від 22.02.2022 року, згідно якого її прізвище ОСОБА_11 (а.с. 141, том 2). Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, тому підлягає до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції, відповідно до задоволених вимог у розмірі 1026,3 грн, а також 1539,45 грн - компенсація судового збору, сплаченого за розгляд справи судом апеляційної інстанції. На підставі ч. 1 ст. 529, 548, 549 ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 392, 1216, 1217, 1218, 1268, 1296, ЦК України, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 право на 1/8 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 . Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 право на 1/4 частини земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 березня 2012 року ОСОБА_5 та зареєстроване в реєстрі за № 2-64 про право на всю частину земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1026,3 грн, а також 1539,45 грн - у відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий суддя Шимків С.С. Судді: Хилевич С.В. Майданік В.В.