Постанова 4873 № 910/16102/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" лютого 2023 р. Справа№ 910/16102/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Агрикової О.В. суддів: Мальченко А.О. Чорногуза М.Г. Секретар судового засідання: Мельничук О.С., За участю представників сторін від позивача - Майборода А.Л., від відповідача - Когутенко М.Г., від третьої особи - не з`явився. розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року (повний текст рішення складено 05.10.2022) у справі №910/16102/20 (суддя Андреїшина І.О.) За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" про стягнення 1 371 590,00 грн., - ВСТАНОВИВ: У 2020 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" про: - зобов`язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконати вимоги абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 "Питання споживання природного газу"; - визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" у перерахуванні переплати Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 406100973,52 грн за договорами купівлі-продажу газу №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року; - зобов`язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визнати переплату Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 406100973,52 грн за договорами купівлі-продажу газу №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року; - стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" частину суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 1 371 590,00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог). В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем не виконано постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 року № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 року № 143 "Питання споживання природного газу", що на думку позивача призвело до невизнання переплати позивача на користь відповідача у сумі 406 100 973, 52 грн. та безпідставного збереження відповідачем коштів позивача у сумі 406 100 973, 52 грн., оскільки протягом 2015-2019 років позивач закуповував природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у відповідача, тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановами від 08.02.2019 року № 63 та від 27.02.2019 року № 143. 04.01.2021 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача частину суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 1 371 590, 00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року у справі № 910/16102/20 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" відмовлено повністю. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року у справі № 910/16102/20 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року у справі № 910/16102/20 залишено без змін. Рішення суду першої та постанова апеляційної інстанції мотивовані тим, що відповідно до вимог чинного законодавства не допускається зміна умов договору, в тому числі щодо вартості поставленого газу, після його виконання. Крім того, постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 року № 63 та від 27.02.2019 року № 143 визначають лише норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників газу та не містять вартості природного газу чи інших зобов`язальних приписів для суб`єктів господарювання, зазначені постанови не покладають на відповідача зобов`язання повернути позивачу чи іншим суб`єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов`язаннями. Суди також визнали посилання позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) необґрунтованим, оскільки кошти відповідачем не були отримані без будь-яких правових підстав, а перераховані у якості оплати за природний газ, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 1 371 590,00 грн. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2022 року, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 року у справі № 910/16102/20 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" частини безпідставно збережених грошових коштів у сумі 1 371 590,00 грн., справу № 910/16102/20 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; у решті рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 року у справі № 910/16102/20 залишено без змін. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на наявність між сторонами договірних правовідносин, не надали оцінки доводам позивача стосовно прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.02.2019 року №143, якою передбачено, що не нараховується постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 року № 619 у редакції, що діяла до 01.10.2014 року. Таким чином Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявність/відсутність факту переплати за договорами купівлі-продажу природного газу від 30.06.2015 року № 15-761-Н, від 30.12.2015 року № 16-150-Н, від 28.10.2016 року № 16-431-Н, від 12.04.2017 року № 38ILvz-1917-Н, від 27.09.2017 року № 17-430-Н, від 05.11.2018 року № 18-530-Н. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення ч.1 ст.670 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, які склалися між НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Львівгаз збут", оскільки у відповідних правовідносинах відсутня переплата. Місцевий господарський суд встановив, що НАК "Нафтогаз України" було поставлено ТОВ "Львівгаз збут" згідно договорів купівлі-продажу природного газу від 30.06.2015 року №15-761-Н, від 30.12.2015 року №16-150-Н, від 28.10.2016 року №16-431-Н, від 12.04.2017 року № 38ILvz-1917-H, від 27.09.2017 року №17-430-Н від 05.11.2018 року № 18-530-Н товар у повному обсязі та у необхідній кількості, що підтверджується підписаними ТОВ "Львівгаз збут" актами приймання передачі природного газу. Однак, як встановлено судом першої інстанції, в даному випадку ТОВ "Львівгаз збут" намагається змінити ціну у правовідносинах, які є припиненими внаслідок виконання сторонами своїх зобов`язань, що в свою чергу є неприпустимим. Крім цього місцевий господарський суд зазначив, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України. Й наостанок суд першої інстанції звернув увагу, що постанова КМУ №143 була прийнята 27.02.2019 року та набрала чинності з 07.03.2019 року, в той час, як правовідносини між сторонами виникли з липня 2015 року. Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року та прийняти нове рішення, яким в позовні вимоги задовольнити повністю. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та не обґрунтованим. Зокрема скаржник вважає, що судом першої інстанції при новому розгляду справи не враховано висновків Верховного Суду, які зазначені в постанові від 08.02.2022 року. Скаржник вважає, що місцевий господарський суд неправомірно зазначив, що постанова КМУ №143 не покладає на АТ «НАК «Нафтогаз України» зобов`язання повернути позивачу чи іншим суб`єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов`язаннями. Скаржник звертає увагу, що позивач свій обов`язок, покладений не нього постановою КМУ №143, щодо не нарахування населенню такої заборгованості виконав, чого не заперечується відповідачем та відповідно розраховував на добросовісне виконання обов`язку зі сторони НАК «Нафтогаз України». Проте, як зазначає скаржник, відповідач від виконання обов`язку ухиляється, а іншого способу відновити своє порушене право немає, ніж звернення до суду з позовом про визнання протиправних дій НАК «Нафтогаз України» та повернути безпідставно збережені кошти. Також скаржник звертає увагу, що основною вимогою позивача є стягнення з відповідача частину суми безпідставно збережених грошових коштів, інші ж вимоги є похідними. Відтак, на думку позивача така вимога є належним та ефективним способом захисту так як відновить порушені права та інтереси позивача шляхом повернення безпідставно збережених грошових коштів. Позивач наголошує, що твердження відповідача про відсутність у позивача права перераховувати (коригувати) вартість природного газу є безпідставними, оскільки діючими нормами постанови №143 встановлений обов`язок учасників ринку не нараховувати спірну заборгованість, відповідно не виконанню такого обов`язку відповідачем кореспондує право позивача повернути кошти, сплачені в рахунок погашення такої заборгованості. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2022 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16102/20. 10.11.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/16102/20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року, розгляд справи призначено на 21.12.2022 року. 24.11.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 16.12.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшли письмові пояснення. Судове засідання, призначене на 21.12.2022 року не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Агрикової О.В. на лікарняному з 14.12.2022 року. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 року розгляд справи призначено на 25.01.2023 року. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 року розгляд справи відкладено на 08.02.2022 року. В судовому засіданні 08.02.2023 року представник позивача надав колегії суддів пояснення по суті справи, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції. Представник відповідача надав колегії суддів пояснення по суті справи, відповів на запитання суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином. Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи. Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (покупець) та Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) було укладено наступні договори купівлі-продажу природного газу: №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року, на підставі яких позивач в період з липня 2015 року до серпня 2020 року придбавав у відповідача природний газ, в тому числі для подальшої реалізації населенню. Так, 30.06.2015 року між продавцем та покупцем, було укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 15-761-Н. У відповідності до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом липня - грудня 2015 року здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.07.2015 року по 29.05.2017 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу № 15-761-Н від 30.06.2015 року було сплачено природний газ на суму 990 904 118,67 грн. У відповідності до розділу XI договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. 30.12.2015 року між продавцем та покупцем, було укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 16-150-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом січня-вересня 2016 року здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.01.2016 року по 30.09.2016 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу № 16-150-Н від 30.12.2015 року було оплачено природний газ на суму 2 446 419 959.11 грн. У відповідності до Розділу XI Договору (з урахуванням Додаткових угод) цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. 28.10.2016 року між продавцем та покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 16-431-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2016-2017 роках природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем з жовтня 2016 по березень 2017 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.10.2016 року по 31.03.2017 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 16-431-Н від 28.10.2016 року було сплачено природний газ на суму 4 229 504 384,32 грн. У відповідності до розділу 11 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2016 року і діє в частині продажу газу до 31.03.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. 12.04.2017 року між продавцем та покупцем, було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №38ILvz-1917- Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом квітня 2017 - вересня 2017 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 30.04.2017 року по 30.09.2017 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №38ILvz-1917-H від 12.04.2017 року було оплачено природний газ на суму 1 029 959 480,16 грн. У відповідності до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.04.2017 року і діє в частині реалізації газу до 30.09.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. 27.09.2017 року між продавцем та покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 17-430-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2017-2018 роках природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом жовтня 2017 - жовтня 2018 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.10.2017 року по 31.10.2018 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 17-430-Н від 27.09.2017 року було оплачено природний газ на суму 5 101 982 340,98 грн. У відповідності до п. 11.1 договору (з урахуванням укладених додаткових угод) цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2017 року і діє в частині реалізації газу до 31.03.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. 05.11.2018 року між продавцем та покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 18-530-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2018 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом листопада 2018 - липня 2020 здійснювалася поставка відповідачу природного газу, що підтверджується копіями актів, реєстром операцій та сальдовою відомістю на суму 5 757 648 270,26 грн (копії актів наявні в матеріалах справи). За поставлений природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № 18-530-Н від 05.11.2018 року позивач повністю не розрахувався. Всього за період з липня 2015 року до серпня 2020 року Товариством було придбано природного газу у відповідача на загальну суму 19 556 005 349,90 грн. Урядом було затверджено норми споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатками до постанов Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 237 "Про змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23.03.2016 року № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", що діяли у період 2014-2018 та втратили чинність. 08.02.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами", згідно п. 2 якої передбачено, що не допускається нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619 в редакції, що діяла до 01.10.2014 року були встановлені наступні норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників: - плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9,8 куб.м (людино-місяць); - плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача 18,3 куб.м (людино-місяць); - плита газова та газовий водонагрівач - 23,6 куб.м (людино-місяць). Також, Урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року (якою визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови № 63 від 30.01.2019 року), проте, яка, повністю відтворює зміст пунктів постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, а саме не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, в редакції яка діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість. Так, позивач вказав, що у зв`язку з тим, що протягом 2015-2019 років він закуповував природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у відповідача, тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановами від 08.02.2019 року № 63 та від 27.02.2019 року №

143. Таким чином, за твердженням позивача у нього виникла переплата перед АТ "НАК "Нафтогаз України" за вищевказаними договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу. Як вбачається з матеріалів справи, позивач 28.02.2019 року звернувся до відповідача з вимогою за № 79704-Сл-1780-0219, у якій позивач просив здійснити коригування заборгованості та штрафних санкцій на суму 406 100973, 52 грн, із посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 року № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами". (т.1, а.с. 162-163). Відповідач в свою чергу вищезазначену вимогу відхилив з посиланням на відсутність підстав для здійснення перерахунку та повернення грошових коштів на підставі відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Колегія суддів дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Договори, укладені між сторонами, за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу, в зв`язку з чим між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Договори укладені між сторонами є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковими для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору, його умови визначаються сторонами на їх розсуд і є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої та третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Як встановлено судом першої інстанції із змісту укладених сторонами договорів, ними були погоджені умови щодо кількості (обсягу), якості, ціни та загальної вартості природного газу, що передається АТ "НАК "Нафтогаз України" (продавцем) ТОВ "Львівгаз Збут" (покупцю), а також порядок передачі, обліку та оплати переданого газу. Також судом першої інстанції встановлено оформлення сторонами у відповідності до умов договорів актів приймання-передачі газу у спірний період. Тобто, вартість та об`єм природного газу були встановлені за взаємною згодою сторін, відображені у відповідних договорах купівлі-продажу природного газу, і такі договори були виконані обома сторонами, про що свідчать акти приймання - передачі природного газу та проведена позивачем оплата поставленого газу. При цьому, при прийнятті газу за укладеними з відповідачем договорами позивачем не було заявлено ні про порушення обсягу поставленого газу, ні про порушення положень договорів щодо вартості газу. Обсяг фактичного використаного (розподіленого) природного газу, зокрема, споживачами, які не забезпечені лічильниками газу, визначався за нормами споживання Операторами ГРМ. Зазначена інформація використана позивачем при складанні актів приймання-передачі газу у спірний період і відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем на момент їх складання була повною і достовірною. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання укладених між сторонами договорів недійсними матеріали справи не містять. Тобто, неприпустимими є будь-які перерахунки у правовідносинах, які є припиненими внаслідок виконання сторонами своїх зобов`язань; вимога щодо проведення коригування вартості природного газу придбаного на умовах договорів, які вже виконані, фактично спрямована на визнання юридичного факту (встановлення нової ціни на природний газ) та внесення змін до договорів у спосіб, не передбачений нормами чинного законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № Б-23/75-02, від 20.05.2020 у справі № 915/1865/19, від 25.05.2022 у справі 910/978/21, від 30.06.2022 у справі №910/9617/20. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у цьому випадку не допускається зміна умов договору, в тому числі щодо вартості поставленого газу за договорами після їх виконання на умовах погоджених сторонами за відповідного правового регулювання у період їх чинності. На думку скаржника, у зв`язку з тим, що протягом 2015-2019 років він закуповував природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у відповідача, тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року №619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановою від 27.02.2019 року №

143. Однак, колегія суддів зазначає, що в даному випадку причиною виникнення спору є різне тлумачення сторонами змісту, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року № 143 "Питання споживання природного газу" на що вже звертав Верховний Суд в своїй постанові від 30.06.2022 року у справі №910/9617/20. Кабінетом Міністрів України 27.02.2019 року було прийнято постанову №143, якою визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 постанови № 63 від 30.01.2019 року, проте, яка, повністю відтворює зміст пунктів постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, а саме передбачено, що не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року №619, в редакції яка діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №640/13591/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020 року, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци 2 і 3 пункту 2, пункт 3, абзац 2 пункту 4 постанови № 143 та додаток до постанови №

143. З огляду на зазначене, позивач вважає, що абзац 4 пункту 2 постанови № 143, яким передбачено, що не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 року № 619, у редакції, що діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість, залишився чинним. Втім, посилання позивача на те, що в нього виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов`язань, - є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні ТОВ "Львівгаз Збут" змісту наведених постанов Кабінету Міністрів України, що не відповідає їх дійсному змісту. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Також обґрунтованими є висновки суду першої інстанції стосовно неправомірності застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки кошти отримані відповідачем на підставі укладених з позивачем договорів в якості оплати за природний газ і зазначена підстава у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 27.02.2019 року № 143 не відпала. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом і у постанові від 25.05.2022 року у справі 910/978/21 та від 30.06.2022 року у справі №910/9617/20 за подібних правовідносин. Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05). На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Верховного Суду в постановах від 25.05.2022 року у справі 910/978/21 та від 30.06.2022 року у справі №910/9617/20. Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року у справі №910/16102/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року у справі № 910/16102/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16102/20. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 08.02.2023 року. Головуючий суддя О.В. Агрикова Судді А.О. Мальченко М.Г. Чорногуз