Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/13276/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" січня 2022 р. Справа№ 910/13276/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Агрикової О.В. суддів: Кравчука Г.А. Мальченко А.О. Секретар судового засідання: Мельничук О.С., За участю представників сторін від позивача - Дудченко В.В., від відповідача - Поштар Т.П., Слободянюк О.Б., розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 (повний текст рішення складено 17.11.2021) у справі № 910/13276/21 (суддя Чинчин О.В.) За позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ" про стягнення заборгованості у розмірі 7 287 860 грн. 00 коп., - ВСТАНОВИВ: 12 серпня 2021 року Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" про стягнення заборгованості у розмірі 7 287 860 грн. 00 коп. Позов мотивовано тим, що відповідач шляхом самовільного відбору з газотранспортної системи позивача безпідставно набув у власність природний газ, в обсязі 483 422, 053 тис. куб. метрів, який належить позивачу, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна в сумі 7 287 860, 00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ" на користь Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" заборгованість у розмірі 6 409 445 грн. 95 коп. та судовий збір у розмірі 96 141 грн. 69 коп. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не місять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності замовників послуг з транспортування та фактичної передачі в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи, будь - яким суб`єктом ринку природного газу в загальному обсязі 561,664 тис. м. куб у травні - липні 2016 року, квітні 2017 року, січні - квітні 2018 року на вході до газотранспортної системи для його подальшого транспортування для Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ", а також доказів наявності договірних відносин з Позивачем або з іншим суб`єктом господарювання. Також судом першої інстанції встановлено, що оскільки загальний строк позовної давності за зобов`язаннями травня, червня, липня 2016 року пропущено позивачем без поважних причин, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 878 414, 05 грн. задоволенню не підлягають, у зв`язку з пропуском загального строку позовної давності за заявою відповідача. Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 року в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнення 878 414, 05 грн. прийнято при не з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викиданих в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, а також таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що позивач захищає свої порушені права ще з того часу, як довідався про порушення свого права, а саме як стверджує скаржник, позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів та, що найголовніше про особу, яка його порушила з рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 року у справі №910/11215/18. Крім того скаржник зазначає, що до 28.04.2017 року позивач не здійснював функцію оператора ГТС, тому про порушення своїх прав та інтересів в травні, червні та липні 2016 року, а також про особу, яка його порушила (відповідач), позивач не мав змоги довідатися. Таким чином, на думку скаржника, враховуючи вказані доводи, причини пропущення позивачем строку позовної давності є поважними, а майнове право позивача підлягає захисту. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Кравчук Г.А., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 року у справі №910/13276/21, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13276/21 за позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ" про стягнення заборгованості у розмірі 7 287 860 грн. 00 коп. та призначено розгляд справи на 19.01.2022 року. В судовому засіданні 19.01.2022 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу, представники відповідача надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.05.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ", (Покупець) було укладено Договір про закупівлю природного газу №1605001357-ВТВ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві в травні-грудні 2016 року природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1 а.с. 24-28) Відповідно до п. 1.2. договору газ, що передається за договором, використовується покупцем виключно для забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та для забезпечення балансування. Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві в травні-грудні 2016 року газ у загальному обсязі 1 800 000, 000 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях та кварталах (тис.куб.м.): квітень 0, травень 170 000 червень 170 000, липень 170 000, серпень 190 000, вересень 220 000, жовтень 280 000, листопад 290 000, грудень 310

000. Відповідно до п. 3.1 договору продавець передає покупцю у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, газ ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відповідно до зовнішньоекономічних контрактів) у віртуальній точці виходу, в якій відбувається передача природного газу або в ПСГ. Газ, що передається продавцем покупцю за договором, пройшов митний контроль і випущений у вільне використання на митній території України. Право власності на газ переходить від продавця до покупця у віртуальній точці виходу, в якій відбувається передача природного газу або в ПСГ, після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. Пунктом 3.3. договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. В подальшому, 30.04.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ", (Покупець) було укладено Договір про закупівлю природного газу №1704000321-ВТВ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві в квітні - грудні 2017 року газове паливо (природний газ для забезпечення виробничо - технологічних потреб та власних потреб, природний газ для забезпечення балансування), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1 а.с. 29-34). Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві в квітні-грудні 2017 року газ у загальному обсязі 218000 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях та кварталах (тис.куб.м.). Відповідно до пункту 3.2. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці передачі, оформлюється актом приймання-передачі газу. Також в подальшому, 15.12.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ", (Покупець) було укладено Договір про закупівлю природного газу №1712000411-ВТВ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві протягом грудня 2017 року - червня 2018 року газове паливо (природний газ для забезпечення виробничо - технологічних потреб та власних потреб, природний газ для забезпечення балансування), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1 а.с. 35-39). Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві протягом грудня 2017 року - червня 2018 року газ у загальному обсязі 205000 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях та кварталах (тис.куб.м.). Відповідно до пункту 3.2. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці передачі, оформлюється актом приймання-передачі газу. Крім того, 26.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ", (Покупець) було укладено Договір про закупівлю природного газу №1712000411-ВТВ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві протягом жовтня 2017 року - квітня 2018 року газове паливо (природний газ для забезпечення виробничо - технологічних потреб та власних потреб, природний газ для забезпечення балансування), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1 а.с. 40-44). Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві протягом жовтня 2017 року - квітня 2018 року газ у загальному обсязі 210000 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях та кварталах (тис.куб.м.). Відповідно до пункту 3.2 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці передачі, оформлюється актом приймання-передачі газу. Також з матеріалів справи вбачається, що 22.12.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ", (Покупець) було укладено Договір про закупівлю природного газу №1712000654-ВТВ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві протягом грудня 2017 року - червня 2018 року газове паливо (природний газ для забезпечення виробничо - технологічних потреб та власних потреб, природний газ для забезпечення балансування), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1 а.с. 45-49). Пунктом 2.1. договору передбачено, що продавець передає покупцеві протягом грудня 2017 року - червня 2018 року газ у загальному обсязі 205000 тис.куб.м. газу, в тому числі по місяцях та кварталах (тис.куб.м.). Відповідно до пункту 3.2. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці передачі, оформлюється актом приймання-передачі газу. Позивач зазначає, що на виконання умов договорів про закупівлю природного газу №1605001357-ВТВ від 30.05.2016 року, №1704000321-ВТВ від 30.04.2017 року, №1712000411-ВТВ від 15.12.2017 року, №1712000411-ВТВ від 26.09.2017 року, №1712000654-ВТВ від 22.12.2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало у власність Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", яке змінило найменування на Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ", природний газ у травні 2016 року в обсязі 20155,304 тис. куб.м. на загальну суму 133 798 970 грн. 08 коп., у червні 2016 року в обсязі 75 266, 749 тис. куб.м. на загальну суму 506 153 833 грн. 68 коп., у липні 2016 року 40 000 тис. куб.м. на загальну суму 268 992 000 грн. 00 коп., у квітні 2017 року 218 000 тис. куб.м. на загальну суму 1 673 193 600 грн. 00 коп., у січні 2018 року 45 000 тис. куб.м. на загальну суму 471 606 300 грн. 00 коп., у лютому 2018 року 40 000 тис. куб.м. на загальну суму 349 117 920 грн. 00 коп., у березні 2018 року 25 000 тис. куб.м. на загальну суму 298 740 000 грн. 00 коп., у квітні 2018 року 20 000 тис. куб.м. на загальну суму 192 753 120 грн. 00 коп. В якості доказів отримання вказаних вище об`ємів природного газу позивачем надано акти приймання-передачі природного газу (т.1 а.с. 16-23). Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідач шляхом самовільного відбору з газотранспортної системи позивача безпідставно набув у власність природний газ, в обсязі 561,664 тис. куб. метрів у травні, червні, липні 2016 року, квітні 2017 року та січні, лютому, березні, квітні 2018 року, який належить позивачу, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна в сумі 7 287 860, 00 грн. В якості обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для відбору відповідачем у травні - липні 2016 року, квітні 2017 року, січні - квітні 2018 року природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є позивач, через газорозподільну систему, оператором якої є АТ "Київгаз", відповідач повинен був мати постачальника ввідних обсягів природного газу, а за його відсутності відповідач не мав підстав здійснювати відбір природного газу та повинен був самостійно припинити власне газоспоживання, як це передбачено абз. 2 п.3 глави 5 розділу VI Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та послуг від 30.09.2015 року № 2493, та п.10 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2496. В той же час, в якості доказів самовільного відбору відповідачем з газотранспортної системи позивача безпідставного набуття у власність природного газу, в обсязі 561,664 тис. куб. метрів, який належить позивачу, до позовної заяви долучено звіти про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу АТ "Київгаз" з ресурсу НАК "Нафтогаз Україна", в яких у графі "Фактично обсяг за місяць" вказано фактично відібрані відповідачем з газотранспортної системи обсяги природного газу. (т.1, а.с. 50-202). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 6 409 445, 95 грн., що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 493,966 тис. куб. метрів відібраного за період квітень 2017 року, січень, лютий, березень, квітень 2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, незважаючи на відсутність у нього постачальника природного газу та будь-яких підстав для його відбору з газотранспортної системи, безпідставно та без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем здійснив відбір належного позивачу природного газу, з чим колегія суддів погоджується виходячи з наступного. Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників). Пунктом 33 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG. Відповідно до п. 49 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу. Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Згідно з ч. 2 ст. 35 Закону України "Про ринок природного газу", розмір плати за небаланси замовників визначається виходячи із обґрунтованих та реальних витрат оператора газотранспортної системи, пов`язаних із здійсненням балансування. При визначенні розміру плати за небаланси замовників не допускається перехресне субсидіювання між замовниками, у тому числі шляхом збільшення вартості приєднання нових об`єктів замовників до газотранспортної системи. Кодекс газотранспортної системи є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ. Відповідно до п. 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу: за відсутності по суб`єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під`єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу. Номінація - заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності). Підтверджена номінація - підтверджений оператором газотранспортної системи обсяг природного газу замовника послуг транспортування, який буде прийнятий від замовника в точках входу до газотранспортної системи та переданий замовнику в точках виходу з газотранспортної системи у відповідний період, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності). Замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування). Фізичне балансування - заходи, що вживаються оператором газотранспортної системи для забезпечення цілісності газотранспортної системи, а саме, необхідного співвідношення обсягів природного газу, що фізично надійшли через точки входу, і обсягів природного газу, фізично відібраного з точок виходу. Згідно з п. 1 глави 1 розділу VIIІ Кодексу газотранспортної системи, одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом. Відповідно до п. 1 глави 1 розділу ХI Кодексу газотранспортної системи, для отримання послуг із транспортування (фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою) замовник послуг транспортування подає оператору газотранспортної системи номінації та/або місячну номінацію по точках входу та точках виходу в установленому цим розділом порядку. Згідно з п. 1 глави 1 розділу ХIІІ Кодексу газотранспортної системи, замовник послуг транспортування зобов`язаний подавати та відбирати до/з газотранспортної системи природний газ в обсягах, які виникають на підставі умов укладених договорів постачання природного газу, договору транспортування природного газу, технічної угоди та підтверджених номінацій. Відповідно до п. 2 глави 1 розділу ХIІІ Кодексу газотранспортної системи, замовники послуг транспортування зобов`язані своєчасно врегульовувати свої небаланси. Оператор газотранспортної системи надає послуги балансування виключно з метою підтримання звичайного рівня функціонування газотранспортної системи в разі недотримання замовниками послуг транспортування своїх підтверджених номінацій. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач має право, зокрема, на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів. Відповідно до абз. 2 п. 1 розділу ІІ Правила постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 року (далі Правила постачання природного газу), підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов. Згідно з абз. 2 п. 19 ч. 1 розділу ІІ Правил постачання природного газу, постачальник зобов`язаний забезпечувати постачання природного газу на умовах та в обсягах, визначених договором на постачання природного газу, за умови дотримання споживачем дисципліни відбору природного газу та розрахунків за нього. Відповідно до абз. 1 п. 21 ч. 1 розділу ІІ Правил постачання природного газу, споживач має право на отримання природного газу в обсягах, визначених договором постачання природного газу, за умови дотримання його умов. Таким чином, кожний споживач отримує природний газ лише в обсязі, передбаченому заявкою на транспортування. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" №758 від 01.10.2015 року, зокрема, п. 17 передбачено, що постачання природного газу НАК Нафтогаз України виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації. В той же час, судом першої інстанції правомірно встановлено, що також не спростовано відповідачем, що матеріали справи не місять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності замовників послуг з транспортування та фактичної передачі в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи, будь - яким суб`єктом ринку природного газу в загальному обсязі 561,664 тис. м. куб у травні - липні 2016 року, квітні 2017 року, січні - квітні 2018 року на вході до газотранспортної системи для його подальшого транспортування для Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ", а також доказів наявності договірних відносин з позивачем або з іншим суб`єктом господарювання. Відтак, колегія суддів вважає, що відповідачем був здійснений відбір природного газу з обсягів природного газу позивача, які надійшли до газотранспортної системи через точки входу, і обсягів природного газу, відібраних з точки виходу ПАТ "Київгаз", яке було врегульовано саме позивачем за рахунок вжитих заходів балансування шляхом подання до газотранспортної системи відповідних обсягів природного газу, придбаних у НАК "Нафтогаз України". Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Для виникнення зобов`язання з безпідставного набуття майна необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов"язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Відповідно до ст. 400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. При цьому, колегією суддів досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Урішенні Конституційного Суду України від 02.11. 2004 № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність. Враховуючи викладене, а також те, що позивачем подано суду належні та переконливі докази на підтвердження позовних вимог в частині заявлених до стягнення 7 287 860, 00 грн.,що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 561,664 тис. куб. метрів, позовні вимоги в цій частині не суперечать закону та не порушують права чи інтереси інших осіб, з урахуванням чого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 7 287 860, 00 грн., що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 561,664 тис. куб. В той же час, місцевим господарським судом застосовано строк позовної давності, оскільки загальний строк позовної давності за зобов`язаннями травня, червня, липня 2016 року пропущено позивачем без поважних причин, та відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 878 414, 05 грн. з чим колегія суддів погоджується виходячи з наступного. Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"'; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгста інші проти Сполученого Королівства"). При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16). Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов. Отже, місцевий господарський суд вірно встановив, що відповідно до звітів Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за травень, червень, липень 2016 року, квітень 2017 року, січень, лютий, березень, квітень 2018 року, вказано, що фактично відібраний відповідачем з газотранспортної системи обсяг природного газу в загальному розмірі 561,664 тис. куб. м. відбувся по місяцям за вказаний період. Колегія суддів зазначає, що звіти Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу були отримані позивачем 11.06.2016 року, 08.07.2016 року, 10.08.2016 року, 11.05.2017 року, 19.02.2018 року, 11.03.2018 року, 08.04.2018 року, 11.05.2018 року, що підтверджується відповідними вхідними штампами Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", а тому про порушення свого права позивач дізнався у відповідні календарні дати отримання вказаних звітів від Публічного акціонерного товариства "Київгаз". Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що загальний строк позовної давності для звернення Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до господарського суду з вказаним позовом за зобов`язаннями травня, червня, липня 2016 року сплив 11.06.2019 року, 08.07.2019 року, 10.08.2019 року, а загальний строк позовної давності для звернення Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до господарського суду з вказаним позовом за зобов`язаннями квітня 2017 року мав закінчитись 11.05.2020 року, а за зобов`язаннями січня, лютого, березня, квітня 2018 року - 19.02.2021 року, 11.03.2021 року, 08.04.2021 року, 11.05.2021 року. В той же час, суд першої інстанції враховуючи приписи статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з якими з 02.04.2020 року юридичні строки, зокрема, загальна та спеціальна позовна давність, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), з огляду на те, що на дату звернення позивача із даним позовом до суду - 12.08.2021 року карантин не був припинений на території України, дійшов висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом про стягнення з Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ" заборгованості, яка виникла за зобов`язаннями квітня 2017 року, січня, лютого, березня, квітня 2018 року, загальний строк позовної давності щодо цих вимог у справі позивачем не був пропущений, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ" перед Акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" за несанкціонований відбір природного газу за період квітень 2017 року, січень, лютий, березень, квітень 2018 року, яка становить 6 409 445 грн. 95 коп., виходячи з розрахунку: 493,966 тис.куб.м. (загальний обсяг відібраного газу по місяцям) *12 975 грн. 48 коп. (ціна природного газу у липні 2021 року на Українській енергетичній біржі) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. В той же час, в своїй апеляційній скарзі скаржник зазначає, що причини пропущення позивачем строку позовної давності є поважними, а майнове право позивача підлягає захисту, оскільки позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів та, що найголовніше про особу, яка його порушила з рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 року у справі №910/11215/18. Також скаржник зазначає, що до 28.04.2017 року позивач не здійснював функцію оператора ГТС, тому про порушення своїх прав та інтересів в травні, червні та липні 2016 року, а також про особу, яка його порушила (відповідач), позивач не мав змоги довідатися. Таким чином, на думку скаржника, враховуючи вказані доводи, причини пропущення позивачем строку позовної давності є поважними, а майнове право позивача підлягає захисту. Колегія суддів критично ставиться до доводів скаржника, що він лише після проголошення рішенні Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 року у справі №910/11215/18 дізнався про особу, яка порушила його права, оскільки зі змісту даного рішення навпаки вбачається, що «спірні обсяги природного газу (крім жовтня 2016 року обсягом 261,822 тис. куб. м.) були набуті і спожиті не відповідачем, а відомими позивачеві особами.» Крім того, колегія суддів зазначає про помилковість тверджень позивача про те, що строк позовної давності ним пропущено з поважних причин, оскільки позивачем не надано доказів того, що він протягом 2016-2021 років намагався захистити свої порушені права в т.ч. шляхом звернення до АТ "Київгаз" з метою отримання відповідних звітів. При цьому, позивачем не зазначено, чому звіт не міг бути отриманий ним ще у 2016 році, що дозволяє стверджувати про наявність у позивача можливості довідатись про порушення своїх прав у 2016 році. Щодо посилання скаржника на те, що строк позовної давності має рахуватися не з моменту, як позивач дізнався про порушення свого права, а з моменту, як позивач довідався саме про особу, яка його порушила, а саме з 28.04.2017 року, з якої позивач почав здійснювати функцію визначення місячного небалансу та виключних повноважень здійснення процедури алокації колегія суддів зазначає, що отримавши з 28.04.2017 року повноваження в частині функцій оператора ГТС, щодо здійснення процедури алокації і обсягів природного газу, отримавши всю необхідну актуальну інформацію від операторів ГРМ, позивач вже на підставі первинних документів міг дізнатися про порушення свого права, щодо безпідставного набуття природного газу з ГТС всіма споживачами на території України і про осіб, які такі дії вчинили. Враховуючи вищевикладене, оскільки загальний строк позовної давності за зобов`язаннями травня, червня, липня 2016 року пропущено позивачем без поважних причин, позовні вимоги Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Державного підприємства "ГРУПОВА КОТЕЛЬНЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ" про стягнення заборгованості у розмірі 878 414, 05 грн. правомірно та обґрунтовано відхилені місцевим господарським судом, у зв`язку з пропуском загального строку позовної давності за заявою відповідача. Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 року у справі №910/13276/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 року у справі № 910/13276/21 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13276/21. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 19.01.2022 року. Головуючий суддя О.В. Агрикова Судді Г.А. Кравчук А.О. Мальченко