Постанова 4856 № 120/5523/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/5523/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк Алла Юріївна Суддя-доповідач: Сапальова Т.В. 06 лютого 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу. Відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі ч.2 ст.123 КАС України, оскільки судом не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідач не скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, що в силу ч.4 ст. 304 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати та прийняти нову постанову, якою направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного. Приписами частини 1 та частини 2 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, перебіг строку звернення до адміністративного суду розпочинається саме з моменту, коли позивач дізнався про порушення його прав. Водночас, положеннями ч.1 ст. 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Так, звертаючись 24.05.2021 до суду із позовом про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу форми Ф-142927-54 від 12.03.2019 та від 15.01.2020 позивач просив суд поновити строк звернення до суду. В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку позивач зазначив, що 06.11.2018 року відповідачем було вперше винесено вимогу форми Ф-142927-54 про сплату боргу з ЄСВ станом на 31.10.2018. За вказаною вимогою Ямпільським районним відділом ДВС ГТУЮ у Вінницькій області було відкрито виконавче провадження, на підставі якого із заробітної плати здійснювалось утримання грошових коштів в рахунок погашення податкового боргу. Позивач зазначає, що 07.02.2019 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, про що було внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру. В подальшому відповідач продовжив здійснювати ОСОБА_1 нарахування зі сплати ЄСВ, внаслідок чого було винесено ще дві вимоги форми Ф-142927-54 від 12.03.2019 та від 15.01.2020. Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги встановлено, що 16.11.2020 ОСОБА_1 сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 18 000 грн., оскільки вважав, що виконавчою службою не було перераховано відповідачу кошти за боргом зі сплати ЄСВ станом на 31.10.2018 (за податковою вимогою форми Ф-142927-54 від 06.11.2018). Таким чином, сплативши 16.11.2020 кошти на рахунок відповідача позивач вважав, що ним погашено борг зі сплати ЄСВ згідно податкової вимоги форми Ф-142927-54. Згідно з матеріалами справи в підтвердження описаних вище обставин до позовної заяви було додано відповідні письмові докази. Так, приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що про існування оскаржуваних податкових вимог позивачу було відомо ще станом на 16.11.2020, оскільки він самостійно сплатив борг в рамках виконавчого провадження. Колегія суддів вважає, що такого висновку суд першої інстанції дійшов без врахування усіх обставини, на які посилався позивач та його представник в клопотанні про поновлення строку звернення до суду. Оскільки згідно з поясненнями позивача, він не заперечував наявність у нього боргу зі сплати ЄСВ станом на 31.10.2018 та вважав його погашеним в межах виконавчого провадження №58328258. У 2019 році він припинив свою діяльність як фізичної особи-підприємця та мав законні підстави вважати, що в нього відсутній обов`язок зі сплати ЄСВ. В подальшому 16.11.2020 він знову сплатив кошти в рахунок погашення боргу зі сплати ЄСВ. Враховуючи, що він припинив підприємницьку діяльність та сплатив борг, позивач не мав наміру оскаржувати податкові вимоги до суду. Як зазначає позивач в 2021 році від податкового органу йому стало відомо, що за податковими вимогами форми Ф-142927-54 від 12.03.2019 та від 15.01.2020 йому продовжується нарахування боргу зі сплати ЄСВ, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом. З урахуванням зазначених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових вимог форми Ф-142927-54 від 12.03.2019 та від 15.01.2020 з поважних причин, оскільки сплативши 16.11.2020 кошти на рахунок відповідача, вважав податковий борг погашеним. Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви, не врахувавши зазначених вище обставин, що були також наведені позивачем в клопотання про поновлення строку звернення до суду. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.). У Рішенні у справі "Bellet проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зважаючи на вищенаведене, враховуючи, що предметом спору є встановлення законності дій та рішень суб`єкта владних повноважень щодо нарахування ОСОБА_1 податкових зобов`язань за відсутності факту здійснення підприємницької діяльності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду. Відтак, ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, з урахуванням висновків апеляційного суду. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та не підлягає оскарженню відповідно до ст.328 КАС України. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.