Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/4284/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4284/25 пров. № А/857/22516/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М., за участі секретаря судового засідання Волчанського А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду (суддя Чаплик І.Д., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 05 березня 2025 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 №11957/13-01-24-08, яким фізичній особі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 141 894, 50 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 №11965/13-01-24-08, яким фізичній особі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснено нарахування штрафних санкцій у сумі 340 грн. за результатами річного декларування. Разом з позовною заявою позивача подала клопотання про поновлення строку на звернення до суду, яке мотивоване тим, що позивач дізналась про наявність оспорюваних податкових повідомлень-рішень лише з моменту отримання сповіщення про відкриття провадження у адміністративній справі №380/780/25 про стягнення податкового боргу на підставі вказаних рішень. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку на звернення ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області та відмовлено в задоволенні клопотання про його поновлення. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень - залишено без розгляду. Не погодившись із прийнятою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що копії рекомендованих листів, якими відповідач доводить надсилання позивачці податкових повідомлень-рішень не є належними доказами, оскільки не вказана причина їх повернення. Вказує, що факт направлення ППР не є доказом його вручення. Саме повідомлення про вручення або про повернення поштового відправлення має містити причину невручення, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 08.08.2024 у справі №440/18128/21. Вказує, що у зв`язку з відсутністю доказів вручення ППР, в тому числі відсутністю в повідомленні про вручення причини повернення кореспонденції, ППР не може вважатися такими, що набрали чинності та є узгодженими, а оскаржувана ухвала вимогам матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що поштове відправлення, якими до позивача надсилались оспорювані податкові повідомлення-рішення, було повернуте до органу ДПС України 15.04.2024, відтак саме ця дата вважається моментом отримання позивачем спірних податкових повідомлень-рішень, та, відповідно, початку відліку строку на звернення до суду. Отже, строк на звернення до суду, з урахуванням того, що позивач не скористався своїм правом на адміністративне оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, становить 6 місяців і закінчується 15.10.2024. Проте позивач звернулась до суду лише 05.03.2025, відтак строк звернення до суду пропущено. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України). Згідно із пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Абзацами першим - третім пункту 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. За змістом пункту 58.19 статті 58 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Відповідно ж до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України в системному зв`язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов`язань. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 дійшов висновку, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті. Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Суд дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Водночас, судова палата дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження). Окрім того, у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду дійшла висновку, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності. Отже, строк на оскарження податкових повідомлень-рішень у разі, якщо позивач не скористався процедурою адміністративного оскарження таких рішень є загальним, згідно ст. 122 КАС України і становить шість місяців з дати, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права, про що також зазначив представник позивача у позовній заяві. Як встановлено судом, позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області, датовані 21.03.2024. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вказані податкові повідомлення-рішення направлялись на поштову адресу позивача (79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 19/23), проте таке поштове повідомлення було повернуте до відправника. Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Згідно з п. 58.3 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Аналогічні норми зазначені і в Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платниками податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015. Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі №640/8096/19 зазначив, що норми абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 ПК не встановлюють вичерпний перелік причин, з яких виявилося неможливим вручити поштове відправлення адресату, за наявності відмітки поштової служби щодо яких документ вважається врученим. Проставлення відмітки поштової служби «за закінченням встановленого строку зберігання» із датою невручення/повернення на відповідному поштовому відправленні відповідає умовам норм абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 ПК, за яких таке відправлення вважається врученим. Оскільки, поштове відправлення, якими до позивача надсилались оспорювані податкові повідомлення-рішення, було повернуте до органу ДПС України 15.04.2024, відтак саме ця дата вважається моментом отримання позивачем спірних податкових повідомлень-рішень, та, відповідно, початку відліку строку на звернення до суду. Як вірно вказує суд першої інстанції, строк на звернення до суду, з урахуванням того, що позивач не скористався своїм правом на адміністративне оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, становить 6 місяців і закінчується 15.10.2024. Проте позивач звернулась до суду лише 05.03.2025. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Аналіз усіх вищевказаних норм КАС України дає підстави стверджувати про обов`язок суду з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21. Апелянт покликається на те, що у поштових повідомленнях, якими було позивачу направлено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не зазначено причину повернення до відправника. Апеляційний суд зазначає, що норми абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 ПК не встановлюють вичерпний перелік причин, з яких виявилося неможливим вручити поштове відправлення адресату, за наявності відмітки поштової служби щодо яких документ вважається врученим, а отже саме з датою повернення відповідачеві поштового відправлення позивач повинна вважатись такою, яка була належним чином повідомлена про факт наявності спірних податкових повідомлень-рішень. При цьому законодавець не ставить перед контролюючим органом обов`язок скеровувати платнику податків податкові повідомлення-рішення листом із описом вкладення. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.2 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що наявне в спірному випадку. Крім цього, обов`язок проставити у бланку поштового відправлення відповідну позначку про причини повернення покладено на працівників поштової служби, але не на відправника поштового повідомлення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 360/4692/19. Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 04.03.2025 у справі №560/5313/24 виснував, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. Крім того, судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Судом також зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень. Стосовно покликання апелянта на позицію Верховного Суду у постанові від 08.08.2024 у справі №440/18128/21. У вказаній справі податкові повідомлення-рішення були повернуті до податкового органу з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення. У вказаній справі не вирішувалося питання про обов`язковість чи необов`язковість наявності у повідомленні про вручення або про повернення поштового відправлення причини невручення. У вказаній справі відсутній правовий висновок Верховного Суду про обов`язковість зазначення у повідомленні про вручення або про повернення поштового відправлення причини невручення, на який посилається апелянт. Стосовно покликання апелянта на позицію Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №120/2014/24. У вказаній справі Верховний суд дійшов висновку, що рекомендоване повідомлення не може бути належним доказом отримання податкової вимоги, оскільки недотримано при заповненні повідомлення про вручення рекомендованого поштового повідомлення вимог Правил №270, а також відсутня інформація щодо особи, якій було вручено поштове відправлення. Вказані висновки є незастосовними в межах даної справи, оскільки пощтове відправлення було невручене позивачу ОСОБА_1 . Відтак, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції в тому, що в даному випадку є застосовним висновок Верховного Суду у справі №360/4692/19, згідно якого положення ПК не встановлюють вичерпний перелік причин невручення поштового відправлення адресату, за наявності відмітки поштової служби щодо яких документ вважається врученим. Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції не ототожнював поняття «вручення» та «надіслання», на що посилається апелянт. ПК України містить чіткі правила поведінки податкового органу у разі невручення податкового повідомлення рішення, та який момент у такому випадку слід вважати «врученням» в даному випадку. Згідно з правилами ПК України, як вже було зазначено, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Саме це правило є застосовним в даному випадку при визначення моменту «вручення» ППР. Судом чітко розмежовуються поняття «вручення» та «надіслання». Також слід врахувати, що окрім оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на адресу позивача податковим органом також були направлені наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про проведення перевірки, а також акт про її результати, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази, однак такі поштові повідомлення про вручення також були повернуті з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Як вже зазначалось вище, постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень. Як вірно вказує суд першої інстанції, контролюючим органом вжито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення позивача про прийняті рішення щодо проведення перевірки, а неотримання позивачем таких рішень зумовлено виключно його пасивною поведінкою і не може вважатися поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду. Також варто наголосити, що за доводами позивача вона дізналась про наявність оспорюваних податкових повідомлень-рішень лише з моменту отримання сповіщення про відкриття провадження у адміністративній справі №380/780/25 про стягнення податкового боргу на підставі вказаних рішень. Однак, ухвала про відкриття провадження у справі №380/780/25 датована 20.01.2025, а представнику позивача надано доступ до матеріалів справи 30.01.2025, водночас позов до суду подано лише 05.03.2025, незважаючи на те, що рішення у справі №380/780/25 було прийнято ще 24.02.2025, що свідчить про відсутність активних дій зі сторони позивача на захист своїх прав шляхом подання позову до суду зважаючи на вже пропущений строк звернення до суду. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України). У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції були достатні та належні підстави для залишення без розгляду позовної заяви. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що встановлені у цій справі обставини не свідчать про недослідження дійсних обставин справи під час вирішення питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду із цим позовом, про що вказує скаржник в апеляційній скарзі. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду в справі №380/4284/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська Повне судове рішення складено 22.09.25