Постанова Одеський апеляційний суд № 521/3168/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.02.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №521/3168/18 Апеляційне провадження №22-ц/813/1088/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Трофименко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Плавича І.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви та зустрічного позову, рух справи У лютому 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, який в подальшому був уточнений, до ОСОБА_3 про стягнення процентів, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми . Позов обґрунтований тим, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року у справі № 2-4104/2006 за договорами позики стягнуто з ОСОБА_3 на користь: - ОСОБА_1 борг в розмірі 53 000 грн.; - ОСОБА_4 борг в розмірі 106 000 грн.; - ОСОБА_2 борг у розмірі 39 750 грн. Крім того, за судовими рішеннями з ОСОБА_3 було стягнуто на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 інфляційні втрати, 3% річних від простроченої суми боргу та проценти за позикою за різні періоди часу. ОСОБА_1 є правонаступником ОСОБА_4 , яка померла. У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, позивачі просили суд стягнути з ОСОБА_3 на користь: - ОСОБА_1 суму інфляційних втрат в розмірі 80 544,21 грн., 3% річних в розмірі 4 966,02 грн., проценти за позикою 23 590,80 грн., а всього - 109 101,03 грн.; - ОСОБА_2 суму інфляційних втрат в розмірі 20 136,05 грн., 3% річних в розмірі 1 241,51 грн., проценти за позикою 5 897,70 грн., а всього -27 275,26 грн. (т.1 а.с.1-3,52-60). Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 05 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за позикою, суму інфляційних втрат та 3% річних за час прострочення зобов`язання в загальному розмірі 109 101,03 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 проценти за позикою, суму інфляційних втрат та 3% річних за час прострочення в загальному розмірі 27 275,26 грн. (т.1 а.с.74-77). Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 26 листопада 2019 року було задоволено заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення, заочне рішення від 05 вересня 2018 року скасовано. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.222-224). Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та вказував, що позивачі відмовляються від отримання коштів на погашення боргу від нього, їх дії щодо стягнення з нього відсотків та штрафних санкцій спрямовані на штучне збільшення суми боргу. Крім того, зазначав про відсутність доказів на підтвердження факту отримання ним або його колишньою дружиною від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 грошових коштів у борг. У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення боргових зобов`язань та стягнення грошових коштів. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 послався на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти йому або його дружині ОСОБА_5 , за час їх шлюбних відносин, не передавали. Вказані обставини визнані ОСОБА_1 та підтверджуються його показами у кримінальній справі №509/255/14 за його обвинуваченням у скоєнні правопорушення за ч.1 ст.382 КК України. Змирившись з неефективністю законодавства, він ( ОСОБА_3 ) почав надавати позивачам пропозиції мирного врегулювання спору, але позивачі відмовились. Ним на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було сплачено 1 300 грн. за рахунок, фактично неіснуючого боргу, які він просив суд стягнути на його користь. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд: -поновити строк для подачі зустрічного позову; -припинити його боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; -стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 1300 грн. (т.2 а.с.10-13). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрічні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на їх необгрунтованість. Зокрема, зазначали, що ОСОБА_3 звертався у 2012 році до державного виконавця із заявою про розстрочку виконання рішення, що свідчить про визнання ним боргу. ОСОБА_3 знав про існування наявної заборгованості у 2006 році, що дає підстави вважати, що ним пропущений строк позовної давності для подачі зустрічного позову. Крім того, ОСОБА_3 вже звертався до Малиновського районного суду м.Одеси із зустрічним позовом про визнання договорів позики недійсними, в якому йому було відмовлено. Заявляючи зустрічний позов у даній справі, ОСОБА_3 по суті просить скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2006 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 червня 2007 року, що є неприпустимим (т.2 а.с.44-45, 141-142). Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 09 червня 2020 року поновлено ОСОБА_3 пропущений процесуальний строк для подання зустрічного позову. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення боргових зобов`язань та стягнення грошових коштів прийнято та об`єднано в одне провадження для спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів (т.2 а.с.135-137). Зміст рішення суду першої інстанції, що оскаржується Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року у розмірі 19 064,10 грн., 3% річних за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року 5 175,12 грн., а всього 24 239,22 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму інфляційних втрат за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року у розмірі 4 766,03 грн., 3% річних за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року у розмірі 1 293,78 грн., а всього 6 059,81 грн. У решті вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення боргових зобов`язань та стягнення грошових коштів відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат (т.3 а.с.4-10). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Однак, заявляючи вимоги про стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат, позивачі помилково здійснили відповідні розрахунки, зважаючи на неправильний період нарахування відповідних сум, при цьому, не урахувавши попередні рішення судів щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, тому суд дійшов висновку, що їх вимоги підлягають задоволенню частково. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в частині стягнення відсотків за позикою, суд виходив з того, що наявність судового рішення, яке боржник не виконав у повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за договором позики на користь позивачів згідно із рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року. При цьому, судом врахована правова

позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що з моменту набрання рішенням суду першої інстанції законної сили (з 21 грудня 2006 року) до теперішнього часу грошове зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 , що діє від власного імені, а також як правонаступник померлої ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , не виконане, тому підстав для задоволення зустрічного позову немає (т.3 а.с.4-10). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норма матеріального права, просять рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року скасувати в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інфляційних втрат та у цій частині прийняти нову постанову, якою: -стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року у розмірі 80 544,21 грн., а всього (з урахуванням 3% річних) - 85 719,33 грн.; -стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму інфляційних втрат за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року у розмірі 20 136,06 грн., а всього (з урахуванням 3% річних) - 21 429,84 грн. В іншій частині рішення суду просили залишити без змін. В обґрунтування скарги апелянти зазначили, що: - судом не взято до уваги постанову Верховного Суд від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст.625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до фактичного виконання зобов`язань та обмежується останніми 3 роками, які передували позову. Аналогічні висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17; - суд при проведенні розрахунків не врахував, що борг виник за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2006 року по справі №2-4104/2006, яке набрало законну силу 21 грудня 2006 року на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області у справі №22-6452/06; - суд провів розрахунки інфляційних втрат за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року та не врахував, що момент виникнення боргу та початок нарахування індексу інфляції є січень 2007 року; - за розрахунком суду сукупний індекс інфляції за період з 01 травня 2017 року по 31 травня 2018 року становить 111,99 або 1,1199. У розрахунках суду пропущений індекс інфляції за грудень 2017 року; - за розрахунками апелянтів сукупний індекс інфляції за період з січня 2007 року по травень 2018 року (31 травня 2018 року) становить - 4,37073781; а сукупний індекс інфляції за період з січня 2007 року по квітень 2017 року (01 травня 2017 року) становить - 3,86417042. Сума боргу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 складає 159 000 грн. (53 000 грн. + 106 000 грн.). Інфляційне збільшення на користь ОСОБА_1 за період з січня 2007 року по травень 2018 року (31 травня 2018 року) становить: 159 000 х 4,37073781 - 159 000 = 535 947,31 грн. Інфляційне збільшення на користь ОСОБА_1 за період з січня 2007 року по квітень 2017 року (01 травня 2017 року) становить: 159 000 х 3,86417042 - 159 000 = 455 403,10 грн. Інфляційні втрати, що підлягають стягненню користь ОСОБА_1 за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року становить: 535 947,31 - 455 403,10 = 80 544,21 грн. Сума боргу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 складає 39 750 грн. Інфляційне збільшення на користь ОСОБА_2 за період з січня 2007 року по травень 2018 року (31 травня 2018 року) становить: 39 750 х 4,37073781 - 39 750 = 133 986,83 грн. Інфляційне збільшення на користь ОСОБА_2 за період з січня 2007 року по квітень 2017 року (01 травня 2017 року) становить: 39 750 х 3,86417042 - 39 750 = 113 850,77 грн. Втрата від інфляції, що підлягають стягненню користь ОСОБА_2 за період з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року становлять: 133 986,83 - 113 850,77 = 20 136,06 грн. (т.3 а.с.18-20). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 просив суд рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що він погоджується з апеляційною скаргою, але лише в частині скасування рішення суду від 23 березня 2021 року, але не з підстав, що зазначені в самій скарзі. Зокрема, зазначив, що доводи апеляційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи; справа розглянута без його участі; безпідставно не задоволена його заява про відвід судді Плавича І.В. (т.3 а.с.82-86). У запереченнях на відзив відповідача ОСОБА_3 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили задовольнити їх апеляційну скарга, а відзив ОСОБА_3 залишити без розгляду. Вказували, що суд першої інстанції порушив методику розрахунку боргу з індексу інфляції та 3% річних на борг ОСОБА_3 та зменшив суму борґу (т.3 а.с.88-89). Апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року повернута апелянту ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2023 року. 18 серпня 2022 року від ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшло клопотання до апеляційної скарги про стягнення індексу інфляції, 3% річних та визначені відсотки за позикою до 01 лютого 2018 року, які розраховані у заяві від 05 червня 2018 року про збільшення розміру позовних вимог до ОСОБА_3 відповідно до існуючої методики (т.3 а.с.137-138). Аналізуючи зміст клопотання ОСОБА_1 до апеляційної скарги, що подане ним 18 серпня 2022 року, колегія суддів дійшла висновку, що дане клопотання по суті є доповненням до апеляційної скарги, оскільки в ньому наведені нові аргументи та мотиви скарги, зокрема: ОСОБА_1 не погоджується з оскаржуваним судовим рішенням і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за позикою. Враховуючи положення ч.1 ст.364 ЦПК України, дату подачі доповнення у формі клопотання 18 серпня 2022 року (тобто поза межами процесуальних строків на оскарження рішення суду), клопотання ОСОБА_1 від 18 серпня 2022 року залишено без розгляду ухвалою суду від 24 січня 2023 року. 09 листопада 2022 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_3 про приєднання до матеріалів справи доказів: таблиці перерахування коштів відповідачам; копії поштових квитанцій про переказ грошових коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 грудня 2013 року, 14 січня 2014 року та в період з червня 2021 року по вересень 2022; копії листів АТ «Укрпошта», всього додатків до клопотання на 40 аркушах. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 січня 2023 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справ доказів. Учасники судового процесу в судовому засіданні, призначеному на 17 січня 2023 року, участі не прийняли. Будучі обізнаними про розгляд справи в суді апеляційної інстанції сторони не виявили бажання скористатись правом прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку, передбаченому ст.212 ЦПК України. Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутності. Інші учасники процесу заяв про розгляд справи чи відкладення розгляду справи суду не надали. Колегією суддів враховано: - перебування справи в провадженні апеляційного суду з квітня 2021 року; - наявність в матеріалах справи письмових документів, на підтвердження позицій сторін; - положення ст.129 Конституції України, ст.2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; - відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19. Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Ураховуючи наведене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 17 січня 2023 року за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, що в розумінні вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи (т.3 а.с. 128-132). При цьому, відповідно до положень ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК Україниу разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Відтак, датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи у сенсі положень ч.5 ст.268 ЦПК Україниє дата складання повного судового рішення. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених вимог про стягнення інфляційних втрат, тому з огляду на вимоги ст.367 ЦПК України в частині задоволених вимог про стягнення 3% річних та відмовлених вимог про стягнення відсотків за позикою судове рішення не переглядається. Встановлені судом фактичні обставини справи Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2006 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 червня 2007 року, у справі №2-4104/2006 стягнуто з ОСОБА_3 на користь: - ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 69 116,66 грн., з яких: основний борг 53 000 грн., 3% річних від простроченої суми боргу за період з 01 грудня 2000 року по 01 жовтня 2006 року 3 418,06 грн.; проценти на рівні облікової ставки НБУ за період з 31 листопада 2000 року по 01 жовтня 2006 року 12 698,60 грн.; - ОСОБА_4 борг в сумі 138 233,32 грн., з яких: основний борг 106 000 грн., 3% річних від простроченої суми боргу 6 836,13 грн.; проценти на рівні облікової ставки НБУ 25 397,19 грн.; - ОСОБА_2 борг в сумі 50 624,85 грн., з яких: основний борг 39 750 грн., 3% річних від простроченої суми боргу 2 563,55 грн.; проценти на рівні облікової ставки НБУ 8 311,30 грн. Також стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 69 116,66 грн., на користь ОСОБА_4 - 138 233,32 грн., на користь ОСОБА_2 - 50 624,85 грн. Вказаним судовим рішенням встановлено, що 30 листопада 2000 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7 отримали у борг від ОСОБА_8 , який є батьком ОСОБА_7 гроші в сумі 20 000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 106 000 грн. на будівництво кафе-бару та на оформлення земельної ділянки. 30 листопада 2000 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7 отримали у борг від ОСОБА_4 , яка є матір`ю ОСОБА_7 гроші в сумі 40 000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 212 000 грн. на будівництво кафе-бару. 01 лютого 2001 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7 отримали у борг від ОСОБА_2 , який є братом ОСОБА_7 гроші в сумі 15 000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 79 500 грн. на будівництво кафе-бару. Зазначені кошти отримані ОСОБА_7 за відповідними розписками, які виконані нею власноручно та яким надана оцінка судами всіх інстанцій (т.1 а.с.12-14, т.2 а.с.49-51,52, 63-65). Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року набрало законної сили у встановленому законом порядку 21 грудня 2006 року (т.1 а.с.14). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (т.1 а.с.33). Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 01 жовтня 2014 року замінено стягувача ОСОБА_4 її правонаступником ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №41620297 з примусового виконання рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року у справі №2-4104/06 в зв`язку зі смертю ОСОБА_4 . Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 03 жовтня 2012 року у поданні головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області про надання розстрочки виконання рішення суду від 19 жовтня 2006 року по справі №2-4104/2006 в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 грошових коштів в загальному розміру 258 690,99 грн. відмовлено (т.2 а.с.53-55). Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 15 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року, у справі №1519/21091/2012 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення індексу інфляції за період з листопада 2009 року по серпень 2014 року та 3% річних від простроченої суми за період з 16 листопада 2009 року по 17 вересня 2014 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних та 3% річних за час прострочення в загальному розмірі 99 639,95 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму інфляційних та 3% річних за час прострочення в загальному розмірі 24 909,99 грн. У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними відмовлено (т.1 а.с.17-23). Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 13 жовтня 2015 року у справі №521/7812/15 стягнуто з ОСОБА_3 на користь: - ОСОБА_1 проценти за період з 15 травня 2012 року по 28 вересня 2015 року у розмірі 66 096,08 грн, втрати від інфляції за період з вересня 2014 року по серпень 2015 року у розмірі 173 755,54 грн., 3% річних за період з 18 вересня 2014 року по 28 вересня 2015 року у розмірі 4 900,68 грн., а всього 244 752, 30 грн.; - ОСОБА_2 проценти за період з 15 травня 2012 року по 28 вересня 2015 року у розмірі 16 524,02 грн, втрати від інфляції за період з вересня 2014 року по серпень 2015 року у розмірі 43 438,89 грн., 3% річних за період з 18 вересня 2014 року по 28 вересня 2015 року у розмірі 1 225,17 грн., а всього 61 188,08 грн. (т.1 а.с.24-26) Вказане рішення скасовано ухвалою суду від 09 липня 2019 року та справу призначено в загальному порядку. Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 27 жовтня 2016 року у справі №521/12751/16 стягнуто з ОСОБА_3 на користь: - ОСОБА_1 проценти за позикою за період з 29 вересня 2015 року по 11 липня 2016 року у розмірі 26 029,40 грн; інфляційні втрати за період з вересня 2015 року по червень 2016 року у розмірі 44 451,53 грн.; 3% річних за період з 29 вересня 2015 року по 11 липня 2016 року у розмірі 3 737,59 грн.; - ОСОБА_2 проценти за позикою за період з 29 вересня 2015 року по 11 липня 2016 року у розмірі 6 514,10 грн; інфляційні втрати за період з вересня 2015 року по червень 2016 року у розмірі 11 112,88 грн.; 3% річних за період з 29 вересня 2015 року по 11 липня 2016 року у розмірі 934 грн. (т.1 а.с.27-29). Вказане рішення скасовано ухвалою суду від 11 червня 2019 року та справу призначено в загальному порядку. Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 03 липня 2019 року об`єднані в одне провадження позовні вимоги ОСОБА_6 у справі № 521/12751/16-ц та позовні вимоги ОСОБА_6 у справі №521/7812/15-ц. Присвоєно об`єднаному провадженню реєстраційний номер № 521/12751/16-ц. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 09 липня 2019 року у справі №521/12751/16-ц, з урахуванням змін, внесених постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь: - ОСОБА_1 інфляційні витрати за період з 01 вересня 2014 року по 01 липня 2016 року у загальній сумі 137 550,20 грн. та 3 % річних за період з 01 вересня 2014 року по 01 липня 2016 року у загальній сумі 11 401 грн.; - ОСОБА_2 інфляційні витрати за період з 01 вересня 2014 року по 01 липня 2016 року у загальній сумі 33 583,06 грн. та 3 % річних за період з 01 вересня 2014 року по 01 липня 2016 року у загальній сумі 2 784 грн. (т.1 а.с.216-219). Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 24 липня 2017 року у справі №521/7386/17 стягнуто з ОСОБА_3 на користь: - ОСОБА_1 проценти за позикою за період з 12 липня 2016 року по 15 травня 2017 року у розмірі 19 276,02 грн.; інфляційні втрати за період з липня 2016 року по квітнь 2017 року у розмірі 67 259,35 грн.; 3% річних з простроченої суми за період з 12 липня 2016 року по 15 травня 2017 року 4 012,02 грн., а всього: 90 547,39 грн.; - ОСОБА_2 проценти за позикою за період з 12 липня 2016 року по 15 травня 2017 року у розмірі 4 819,01 грн.; інфляційні втрати за період з липня 2016 року по квітнь 2017 року у розмірі 16 814,84 грн.; 3% річних з простроченої суми за період з 12 липня 2016 року по 15 травня 2017 року 1 003,01 грн., а всього: 22 636,86 грн. (т.1 а.с.30-32). Вказане судове рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року (т.1 а.с.175-178). Обставини встановлені у зазначених судових рішеннях є преюдиційними для даної справи. Згідно із ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім того, за вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 квітня 2015 року (справа №1кп/509/255/14) визнано ОСОБА_3 невинним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та виправдано його, у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення (т.2 а.с.82-87). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року вказаний вирок залишено без змін (т.2а.с.149-156). Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд (т.2 а.с.157-158). На час розгляду цієї справи вищезазначена кримінальна справа в апеляційній інстанції не розглянута. Предметом позову у цій справі є стягнення інфляційних втрат за період з 21 грудня 2006 року по 31 травня 2018 року, 3% річних від простроченої суми за період з 16 травня 2017 року по 31 травня 2018 року та проценти за позикою з 16 травня 2017 року по 31 травня 2016 року (т.1 а.с.52-60). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених вимог про стягнення інфляційних втрат, тому з огляду на положення ст.367 ЦПК України в частині задоволених вимог про стягнення 3% річних та відмовлених вимог про стягнення відсотків за позикою судове рішення не переглядається. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції врахував позовні вимоги та наявні судові рішення щодо стягнення інфляційних втрат з боржника ОСОБА_3 , здійснив розрахунок інфляційних втрат, починаючи з 01 травня 2017 року до 31 травня 2018 року. Вказаний період не оскаржується апелянтами. Однак апелянти не погоджуються з методикою розрахунку інфляційних втрат, здійсненою судом першої інстанції, вважаючи, що початок нарахування індексу інфляції січень 2007 року, а не травень 2017 рік. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Згідно із ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Так, ч.5 ст.11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Положеннями ст.611 ЦК України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За змістом ст.ст.524,533-535,625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Відповідно до положень ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що якщо рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики не виконано у повному обсязі, позивачі мають право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Нараховані на суму боргу інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18. Позивачі, як кредитори, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань до повного виконання грошового зобов`язання. Матеріали справи не містять належних доказів про виконання грошового зобов`язання відповідача перед позивачами. Базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями. Яв встановлено матеріалами справиборг ОСОБА_3 перед: - ОСОБА_1 склав в сумі 53 000 грн. - ОСОБА_4 - 106 000 грн.; - ОСОБА_2 39 750 грн. Враховуючи смерть ОСОБА_4 , її правонаступником є ОСОБА_1 , тому борг ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 складає 159 000 грн. (53 000 + 106 000). Враховуючи вищенаведені положення про порядок нарахування інфляційних втрат, інфляційні втрати ОСОБА_1 за період з 01 травня 2017 року по 31 травня 2018 року складають 20 843,86 грн., виходячи з такого розрахунку. Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІ7 : 100 ), де: ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......, ІІ7 - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIС (101,30:100) x (101,60:100) x (100,20:100) x (99,90:100) x (102,00:100) x (101,20:100) x (100,90:100) x (101,00:100) x (101,50:100) x (100,90:100) x (101,10:100) x (100,80:100) x (100,00 : 100) = 1.13109344. Інфляційні втрати, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 843,86 грн. (159 000,00 x 1.13109344 - 159 000,00 = 20 843,86 грн.). Інфляційні втрати ОСОБА_2 за період з 01 травня 2017 року по 31 травня 2018 року складають 5 210,96 грн., виходячи з такого розрахунку: IIС (101,30:100) x (101,60:100) x (100,20:100) x (99,90:100) x (102,00:100) x (101,20:100) x (100,90:100) x (101,00:100) x (101,50:100) x (100,90:100) x (101,10:100) x (100,80:100) x (100,00:100) = 1.13109344 Інфляційні втрати, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 5 210,96 грн. (39 750,00 x 1.13109344 - 39 750,00 = 5 210,96 грн.). З огляду на наведене судом першої інстанції невірно розраховані інфляційні втрати за вказаний період, тому рішення суду підлягає зміні в частині розміру втрат, що підлягають стягненню. Розрахунки позивачів, які викладені в апеляційній скарзі, щодо здійснення розрахунку інфляційних втрат, починаючи з січня 2007 року, до уваги не приймаються, з огляду на наявність судових рішень, які набрали законної сили та якими стягнуто інфляційні втрати за період з січня 2007 року по 01 травня 2017 року. Наведений апелянтами алгоритм нарахування не ґрунтується на правовій основі. Посилання відповідача ОСОБА_3 на відмову позивачів прийняти зобов`язання від нього не приймається до уваги з огляду на таке. Відповідач посилався на те, що він намагався виконати рішення Приморського районного суду м.Одеси, надсилав відповідачам грошові кошти частинами, які не прийняті позивачами, що підтверджується копіями квитанцій. Разом з тим, доказів належного виконання зобов`язання в повному обсязі ОСОБА_3 в процесі розгляду справи судом першої інстанції не надано. При цьому, слід врахувати право позивачів як кредиторів, визначене ст. 529 ЦК України, за якою кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Положення ст. 625 ЦК України не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання. Посилання відповідача ОСОБА_3 на припинення зобов`язань не заслуговують на увагу. Так, відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як вбачається з матеріалів справи рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2006 року відповідачем не виконано. Доводи ОСОБА_3 , що він був виправданий судом у здійсненні кримінального злочину, передбаченого ст.382 КК України, не приймаються до уваги, оскільки вказане не звільняє його від сплати заборгованості за судовим рішенням, що набрало законної сили. Крім того, постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року скасовано ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року, якою залишено без змін вирок суду першої інстанції, а справу направлено на новий розгляд (т.2 а.с.157-158). Доводи ОСОБА_3 про те, що 05 вересня 2018 року судом розглянута справа без його участі, до уваги не приймаються, оскільки ухвалою суду від 26 листопада 2019 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення було задоволено, заочне рішення від 05 вересня 2018 року скасовано (т.1 а.с.222-224). Посилання відповідача на те, що кошти в борг він не отримував спростовуються вищевказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили та є обов`язковими до виконання. Згідно із ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Твердження ОСОБА_3 щодо відсутності доказів на підтвердження отримання ним указаних сум боргу не потребують додаткової перевірки судом при розгляді цієї справи, спростовані рішенням суду, що набрало законної сили у встановленому законом порядку. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Позивачами доведено обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, в той час як відповідачем не доведені його заперечення в цій частині належними та допустимими доказами. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат зміні шляхом збільшення розміру інфляційних втрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 за період з 01 травня 2017 року по 31 травня 2018 року на користь: - ОСОБА_1 з 19 064,10 грн. до 20 843,86 грн.; - ОСОБА_2 з 4 766,03 грн. до 5 210,96 грн. Щодо судових витрат Враховуючи положення ст.141 ЦПК України та зміну судового рішення, судові витрати підлягають перерозподілу. Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи. Позивач ОСОБА_2 при зверненні до суду із позовом сплатив судовий збір у розмірі 704,80 грн., за подачу апеляційної скарги 1057,30 грн. (т.1 а.с.11, т.3 а.с.21). З огляду на: - обсяг заявлених позовних вимог у розмірі 136 376,29 грн., що складає 100% заявлених вимог, - розмір задоволених вимог 32 523,72 грн. (20843,86+5175,12+5210,96+1293,78), що становить 24% від заявлених вимог (32 523,72 х100 : 136 376,29 = 24), то з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 169,15 грн. та за подачу апеляційної скарги 253,75 грн., що становить 24 % від сплачених позивачем у суді першої та апеляційної інстанціях, виходячи з таких розрахунків: -704,80 х 24 : 100 = 169,15 грн (т.1 а.с.11); -1057,30 х 24 :100 =253,75 грн (т.3 а.с.21). З урахуванням наведеного рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат змінити, шляхом збільшення розміру інфляційних втрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 за період з 01 травня 2017 року по 31 травня 2018 року, а саме: - на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) з 19 064,10 грн. (дев`ятнадцять тисяч шістдесят чотири гривні десять копійок) до 20 843,86 грн. (двадцять тисяч вісімсот сорока три гривні вісімдесят шість копійок); - на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) з 4 766,03 грн. (чотири тисячі сімсот шістдесят шість гривень три копійки) до 5 210,96 грн. (п`ять тисяч двісті десять гривень дев`яносто шість копійок). Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 березня 2021 року в частині стягнення судового збору скасувати. Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 169,15 грн. (сто шістдесят дев`ять гривень п`ятнадцять копійок), за подачу апеляційної скарги 253,75 грн. (двісті п`ятдесят три гривні сімдесят п`ять копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 лютого 2023 року. Головуючий: Судді: