Постанова Київський апеляційний суд № 754/4477/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 січня 2023 року м. Київ Справа № 754/4477/21 Апеляційне провадження №22-ц/824/2290/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Нежура В.А. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Зотько Т.А. 19 травня 2022 року у м. Києві, повний текст рішення складений 06 червня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, В С Т А Н О В И В У березні 2021 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі понад 4 роки без поважних причин. Відповідач вийшла заміж та переїхала для подальшого проживання до іншого місця. Отже, у зв`язку з тривалою відсутністю її в спірній квартирі позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - залишено без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що спірне житлове приміщення було отримано відповідно до ордеру в тому числі і на відповідача, а тому вона наділена правом на користування спірною квартирою та має право на реалізацію права користування вказаним нерухомим майном на рівні з позивачем. Не погодився із вказаним судовим рішенням позивач, його представником - адвокатом Колдобою М.В. подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник вказує на те, що ОСОБА_2 вибула на постійне місце проживання до іншого населеного пункту та вже протягом тривалого часу (понад 4 роки) не проживала в спірній квартирі, що підтверджується актами про не проживання від 04 березня 2020 року, 15 вересня 2020 року та від 11 листопада 2020 року. Крім того, зазначає, що не проживання відповідача у вказаній квартирі зумовлено її одруженням та переїздом для подальшого проживання, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 04 січня 2020 року, а також показами свідків та безпосередньо відповідача. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позивач вважає, що наявні всі правові підстави для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою. Звертає увагу, що оскаржуване рішення ґрунтується виключно на показах двох свідків з боку відповідача, які показали, що між відповідачем та третьою особою ОСОБА_4 склалися неприязні стосунки. Зазначає, що у показах свідків з боку відповідача є багато невідповідностей, зокрема дати не проживання відповідача. Крім того, відповідач стверджувала, що проживала у квартирі в зимовий період, в той час як свідки показали, що остання не проживала в квартирі взагалі через сварки з третьою особою. Вказує, що суд не надав оцінки показам третього свідка з боку відповідача, який був допитаний 18 травня 2022 року та який зазначив, що ОСОБА_2 вже понад 4 роки не проживає в спірній квартирі. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідач правом на надання відзиву не скористалась. В судовому засіданні представник позивача - адвокат Колдоба М.В., підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити. Інші особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , на підставі ордеру №10434 від 18 березня 1967 року була надана матері відповідача - померлій ОСОБА_5 із складом сім`ї з чотирьох осіб: вона, її померлий чоловік - ОСОБА_6 , померла донька - ОСОБА_7 та відповідач - ОСОБА_8 (дівоче прізвище ОСОБА_9 ) (а.с.24). Зміна прізвища відповідача з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 » підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Виконавчим комітетом Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 червня 2019 року (а.с.48) У спірній квартирі, на час розгляду справи мають зареєстроване місце проживання наступні особи: позивач ОСОБА_1 з 15 листопада 1990 року по теперішній час; ОСОБА_3 з 19 вересня 1984 року по теперішній час; ОСОБА_4 з 15 листопада 1990 року по теперішній час та відповідач ОСОБА_8 з 04 червня 1986 року по теперішній час. Вказане підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання, паспортними даними та довідкою Центру комунального сервісу Деснянського району м. Києва від 16 грудня 2016 року (а.с.8-23,31) Згідно з актами від 04 березня 2020 року, 15 вересня 2020 року, 11 листопада 2020 року, складеним мешканцями кв. 202 ОСОБА_12 та кв. 201 ОСОБА_13 , підписи яких засвідчені начальником ЖЕД-302 О.Пічка, ОСОБА_2 зареєстрована але не проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-7). В запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що вона проживає у вказаній квартирі з 1971 року, отримує всю кореспонденцію за цією адресою. Натомість позивач проживає у спірній квартирі з 1990 року, він не є наймодавцем, а тому не може ставити питання про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Також вказує, що акти складені з порушенням вимог правил утримання будинків та на інше прізвище. До відзиву долучено талон-повідомлення про прийняття і реєстрацію її заяви про кримінальне порушення та іншу подію. В якій вказано, що 14 травня 2021 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про те, що в її помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , без її відома змінили дверні замки та вона не може потрапити до свого помешкання. На даний момент заявниця проживає на дачі (а.с.46). Судом першої інстанції були допитані свідки, їх покази детально викладені судом першої інстанції в рішенні. Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_4 підтвердили обставини не проживання відповідача у спірній квартирі понад три роки, а свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 дали свідчення про те, що позивач ОСОБА_1 та 3-особа: ОСОБА_3 фактично виселили відповідачку зі спірної квартири, оскільки були створені такі умови, що вона не могла там проживати, зокрема, було застосовано фізичне насильство ОСОБА_3 .. В силу ст. 21 Конституції України вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним. Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року. Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56). Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із п. 2 ч. 3 ст.71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання. У випадках, передбачених п.п. 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. Відповідно до ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в Постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК) необхідно з`ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі 344/19735/19 зазначено, що «Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Верховний Суд у Постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 вказав на те, що збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Також у цій Постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у ст. 71 ЖК України строки. Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19)). У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Відповідно до ч.1 ст.76, ч.1 ст.81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З наведених обставин справи вбачається, що спірна квартира на підставі ордеру №10434 від 18 березня 1967 року була надана в користування матері позивача і відповідач була вказана в ордері як член сім`ї наймача. Відповідач і наразі має зареєстроване місце проживання у спірній квартирі. Крім неї зареєстроване місце проживання у спірній квартирі мають: ОСОБА_3 з 1984 року, позивач ОСОБА_1 з 1990 року, ОСОБА_4 з 1990 року, які були членами сім`ї покійної сестри відповідача. Обставини не проживання відповідача у спірні квартирі підтвердили допитані судом свідки, проте і показами свідків підтверджені обставини поважності причин не проживання, такі як неприязні відносини сторін у справі та обставини зміни в квітні 2021 року замків без згоди відповідача. При цьому, судом першої інстанції вірно прийнято до уваги той факт, що відповідача не допустили до спірного житлового приміщення вже після звернення, в березні 2021 року, позивача з вказаним позовом до суду, а відтак суд вважає, що вона дізналась про порушення свого права на користування спірним житлом тільки влітку 2021 року, після чого звернулась до дільничного інспектора, що в тому числі було підтверджено показаннями свідка ОСОБА_4 .. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд позбавлений можливості дійти висновку про відсутність перешкод у ОСОБА_8 в користуванні спірною квартирою. Судом першої інстанції надана належна оцінка показам свідків, зокрема, вказано на те, що свідки сторони позивача зазначили, що їм не відомо достеменна причина не проживання відповідача, а відтак судом обґрунтовано не прийняті вказані показання в якості доказу не проживання особи без поважних причин за місцем зареєстрованого у визначеному законом порядку проживання у спірній квартирі. Також не можуть вважатись належними доказами не проживання відповідача за зареєстрованим місцем проживання надані стороною позивача акти, оскільки вони складені лише двома сусідами, начальником ЖЕД-302 посвідчені лише їх підписи. Крім того, не можуть бути прийняті до уваги суду посилання позивача на наявність у відповідача іншого житлового приміщення для проживання, оскільки відповідні докази в матеріалах справи відсутні. Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених ним витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко В.А. Нежура Повний текст постанови складений 06 лютого 2023 року.