Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/12722/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12722/22 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування вимоги, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив скасувати вимогу ГУ ДПС у м. Києві від 13.05.2019 № Ф245652-17 про нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 21 030, 90 грн. та зобов`язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску шляхом виключення суми недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 21 030, 90 грн. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже був зареєстрований як фізична особа-підприємець з серпня 2001 року, але жодної підприємницької діяльності не здійснював. З 02.04.2008 по 01.06.2022 був найманим працівником, а тому єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України ОК-7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Головним управлінням ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт, зокрема зазначає, що в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за період з I кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 37 788, 74грн. Враховуючи зазначене, недоїмка, яка обліковується в інтегрованій картці позивача підлягає сплаті на загальних підставах. При цьому апелянт зазначає, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2023 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 03 лютого 2023 року. Від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 18 червня 2001 року. Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 червня 2019 року №Ф-2245652-17У на суму 21030,90 грн. Вважаючи протиправною вимогу про сплату єдиного соціального внеску, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в період, за який відповідачем нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у трудових відносинах з ТОВ «Рустлер Нерухомість Сервіс», яке сплачувало внесок з його заробітної плати. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутній обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, як фізична особа-підприємець, за умови, що у цей період він був найманим працівником, з огляду на що, оскаржувана вимога податкового органу підлягає скасуванню. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі за текстом - Закон №2464-VІ). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону). Предметом спору в цій справі є оцінка правомірності формування вимоги про нарахування ЄСВ у розмірі 21 030,90 грн. з огляду на наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ в мінімальному розмірі, який протягом періоду за який нарахований такий борг був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ в сумі, що не була меншою за мінімальний розмір. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово вирішував зазначене питання. У постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення в передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соцстрахування. З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою й зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), вона є застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, при цьому мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас як вбачається з апеляційної скарги відповідача, вона не містить доводів, які б свідчили про наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02 квітня 2008 року по 01 червня 2022 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Рустлер Нерухомість Сервіс», що підтверджується довідко №15 від 04.08.2022 року. Також довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7 підтверджується, що роботодавець регулярно нараховував та сплачував єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 . Таким чином, позивачем доведено належними та достатніми доказами факт сплати за нього роботодавцем внесків з ЄСВ, що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки та формування вимоги про її сплату. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що апелянтом не заперечується факт сплати ЄСВ за ОСОБА_1 його роботодавцем, проте відповідач наполягає на необхідності сплати ЄСВ і позивачем, що призведе до подвійної сплати ЄСВ, і суперечитиме меті збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога прийнята податковим органом всупереч положенням чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення у позивача обов`язку з подвійної сплати єдиного внеску. Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду і апелянт, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко