Постанова 4854 № 420/1708/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1708/21 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О. при секретарі Цехмейстренко Ю.В.., за участі представника апелянта Козеровської А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 09 листопада 2020 року № Ф-138308-50 на суму 35588,74 грн. В обґрунтування позову зазначалось, що 09.11.2020 року Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138308-50, відповідно до якої за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску яка становить 35 588,74 грн. Позивач зазначає, що вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець 06.10.2010 року, однак з грудня 2010 року не здійснювала господарської діяльності, доходу від підприємницької діяльності не отримувала, звітність не здавала. Також, позивач вказує, що вона 25.08.2011 року прийнята на посаду вчителя фізичної культури та працевлаштована на підставі законодавства про працю найманим працівником, а отже саме роботодавці здійснювали сплату відповідних внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, ухваленим у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Одеса, позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням, Головним управлінням ДПС в Одеській області подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що вимога винесена контролюючим органом є правомірною та полягає у тому, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строк, встановлений Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафу. Апелянт також зазначає, що з 01.01.2017 року до ст. 7 Закону № 2464 було внесено зміни порядку нарахування ЄСВ фізичними особами підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, а у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітнього року. Водночас, згідно п.59.1 ст. 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання податкового повідомлення-рішення. Крім того, отримана позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичною особою підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного. Тобто, якщо фізична особа підприємець з 01.01.2017 року застосовує загальну систему оподаткування і не є пенсіонером за віком або інвалідом, то вона не звільняється від обов`язку нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ на загальних засадах. Відзив на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 06.10.2010 року за № 25560000000090345. 14.01.2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 2005560060001090345 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 . Відповідно до довідки № 121 від 22.06.2020 року, що видана Одеською загальноосвітньою школою № 118 І-ІІ ступенів Одеської міської ради, ОСОБА_1 з 02.09.2016 року по теперішній час працює вчителем початкових класів в Одеській ЗОШ №118. 09.11.2020 року ГУ ДПС в Одеській області винесено вимогу №Ф-138308-50, якою нарахувало ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 35588,74 грн. Податковою вимогою від 09.11.2020 року позивачці нараховано податковий борг зі сплати ЄСВ за період 2017-2019 роки та 3 квартали 2020 року. Відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року у справі № 420/5583/20, яка набрала законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу №Ф-138308-50 від 10.02.2020 року, якою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 29293,44 грн. За період з 2017 року по 2019 рік та 3 квартали 2020 року, позивач одночасно була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебувала у трудових відносинах з Одеською загальноосвітньою школою №118, в якості найманого працівника. У вказаний період роботодавець сплачував ЄСВ за ОСОБА_1 , як за найманого працівника, а тому враховуючи, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, позивач зазначає про відсутність обов`язку по сплаті єдиного внеску як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність, у періодах, коли фактично не отримувала доходів від неї. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, зазначене виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Таким чином, у ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця відсутній обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі в період її перебування у трудових відносинах з Одеською загальноосвітньою школою №118, а отже вимога ГУ ДПС в Одеській області про сплату недоїмки №Ф-138308-50 від 09.11.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.01.2010 року № 2464. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного судова колегія зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період за 2017-2019 роки та 3 квартали 2020 року, позивач одночасно була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебувала у трудових відносинах з Одеською загальноосвітньою школою №118, в якості найманого працівника. Таким чином, з урахуванням того, що у спірному періоді роботодавець сплачував ЄСВ за ОСОБА_1 , як за найманого працівника, тому у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу ЄСВ, оскільки за вказаний період ЄСВ утримувався та сплачувався роботодавцем. Судова колегія також враховує, що апелянтом всупереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не було надано доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської, та за відсутності доказів спростування того, що роботодавець сплачував за неї ЄСВ у вказаному періоді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за період перебування його у трудових відносинах в якості найманого працівника. Таким чином, вимога ГУ ДПС в Одеській області про сплату недоїмки №Ф-138308-50 від 09.11.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню, а доводи апеляційної скарги суперечать наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду, яка, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, повинна враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права. Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року у справі № 420/5583/20, яка набрала законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу №Ф-138308-50 від 10.02.2020 року, якою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 29 293,44 грн. Оскаржувана у цій справі податкова вимога від 09.11.2020 року була прийнята з аналогічних підстав, не зважаючи на висновки суду у рішенні по справі № 420/5583/20, яким податкова вимога від 10.02.2020 року була визнана протиправною та скасована саме з тих самих правових підстав, викладених у постанові Верховного суду від 23.01.2020р. по справі №480/4656/18. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено та підписано 15.07.2021 року Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець