Постанова 4850 № 200/13259/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2023 року справа №200/13259/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/13259/21 (головуючий суддя в І інстанції Тарасенко І.М.), повний текст складено 25 лютого 2022 року в м. Слов`янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за Договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 43909 від 04.07.2014 року у період з 30 вересня 2020 року (дата набрання рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у справі № 200/2377/20-а законної сили) по 01 квітня 2021 року (дата фактичного перерахування Фондом гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом на рахунок Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ м. Київ); 2) стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за період з 21 листопада 2014 року по 01 квітня 2021 року суму інфляційних збитків за прострочення виплати гарантованого відшкодування за вкладом в розмірі 249736,01 грн. та три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 36083,65 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за Договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 43909 від 04.07.2014 року у період з 30 вересня 2020 року по 31 березня 2021 року. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за період з 21 листопада 2014 року по 31 березня 2021 року суму інфляційних збитків за прострочення виплати гарантованого відшкодування за вкладом в розмірі 270532 (двісті сімдесят тисяч п`ятсот тридцять дві) грн. 80 коп. та три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 38153 (тридцять вісім тисяч сто п`ятдесят три) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на надання не вірної оцінки обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено,що повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «КБ «УФС» припинено, та, відповідно, повноваження Уповноваженої особи, які були делеговані Фондом гарантування також припинено. Архівні документи банку передані на зберігання до Національного банку України, а отже, оскільки додаткова інформація щодо позивача не була подана до Фонду, Фонд не мав права самостійно затверджувати будь-які зміни до Загального реєстру вкладників ПАТ «КБ «УФС». Представники сторін в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 . 04 липня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» за № 43909, за умовами якого ПАТ «КБ «УФС» прийняв від ОСОБА_1 на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 11 500,00 (одинадцять тисяч п`ятсот) євро 00 євроцентів у тимчасове строкове користування на строк до 05 серпня 2014 року (дата повернення вкладу) та зобов`язується сплачувати проценти за його користування у розмірі 5,75 процентів річних. На виконання умов договору 04 липня 2014 року, через касу банку ОСОБА_1 були внесені на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 11500,00 євро. На підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14 серпня 2014 року прийнято рішення за № 69 про запровадження з 15 серпня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС» - Гончарова С.І. Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року № 717 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «УФС». На виконання даної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд) було прийнято рішення від 13 листопада 2014 року № 119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Даним рішенням розпочато з 13 листопада 2014 року процедуру ліквідації цього Банку та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Гончарова С.І. Виплату коштів вкладникам ПАТ «КБ «УФС» розпочато 21 листопада 2014 року, про що було розміщено інформацію на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до відділення Банка-агента ПАТ «КБ «УФС» - ПАТ «Альфа-банк» за триманням гарантованої суми відшкодування за вкладом. Проте, виплата йому здійснена не була, з причини відсутності інформації про ОСОБА_1 у реєстрі вкладників ПАТ «КБ «УФС». 26 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарову С.І. із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом у ПАТ «КБ «УФС». Листом від 26 грудня 2014 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончаров С.І. повідомив ОСОБА_2 про те, що правочини, в тому числі договір банківського вкладу від 04 липня 2014 року № 43909 та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними. 23 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою, у якій просив здійснити йому виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом та повідомити про включення його до Повного переліку вкладників та Загального реєстру вкладників. Зазначена була заява залишена Фондом без розгляду та відповіді. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» щодо невнесення інформації про ОСОБА_1 до Повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та зобов`язано Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» внести інформацію про вкладника ОСОБА_1 до Повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню та надати її до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Листом за № 34-036-10132/19 від 12 червня 2019 року Фонд повідомив ОСОБА_1 що тимчасове обмеження виплати гарантованої суми відшкодування здійснено на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2019 у справі № 757/21167/19-к, згідно якої в рамках кримінального провадження № 42017101060000117 від 12.06.2017 року накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ОСОБА_1 відкритому в ПАТ «КБ «УФС», та заборонено видаткові операції та/або інше використання. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року (справа № 757/39715/19-к), арешт та заборона видаткових операцій, що було накладено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2019 у справі № 757/21167/19-к, скасовано як такий, що накладний без правових підстав. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Фонду про негайне здійснення виплати суми відшкодування за вкладом, до якої додав ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року про скасування арешту. Листом за № 30-036-191/20 від 08 січня 2020 року Фонд повідомив ОСОБА_1 , що 05 червня 2019 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» подала документи державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для державної реєстрації припинення ПАТ «КБ «УФС» як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, в зв`язку із чим Фондом завершені виплати гарантованих сум відшкодування за вкладами ПАТ «КБ «УФС», а також про те, що 14 серпня 2019 року внесений запис до відповідного Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ УФС» як юридичної особи, а отже повноваження Фонду як ліквідатора припинені. Оскільки гарантовану суму відшкодування за вкладом, яка була визначена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 200000,00 грн., ОСОБА_1 виплачена не була, позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у справі № 200/2377/20-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк Український фінансовий світ за договором банківського вкладу (депозиту) Планер № 43909 від 04 липня 2014 року та стягнуто з Державної установи «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 200000,00 (двісті тисяч) гривень за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу № 43909 від 04 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк Український фінансовий світ. 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду з вимогою про виконання судового рішення у добровільному порядку у якому зазначив банківські реквізити для перерахування грошових коштів. Листом № 57-036-765/21 від 19 січня 2020 року, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ОСОБА_1 що встановлений законом строк виплати гарантованого відшкодування за вкладом закінчився. Тобто, фактично відмовив у виконанні судового рішення, що набрало законної сили. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року було застосовано судовий контроль за виконанням судового рішення у справі № 200/2377/20-а шляхом зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про повне виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у справі №200/2377/20-а у місячний строк з дня набрання цією ухвалою законної сили. 08 квітня 2021 року ОСОБА_1 отримав грошові кошти у сумі 200000,00 грн, які були зараховані на його рахунок у банківській установі. Позивач, вважаючи, що його право на отримання інфляційних збитків за прострочення виплати гарантованого відшкодування за вкладом є порушеним, звернувся до суду із даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що озивач має право на отримання інфляційних збитків за прострочення виплати гарантованого відшкодування за вкладом Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо частькового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Згідно пунктів 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами. Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті. Згідно із частиною п`ятою статі 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси. Частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Як передбачено частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За правилами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 Цивільного кодексу України. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує грошове або не грошове зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. У свою чергу, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом. Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону). Відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги), за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. Вказана норма визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) та застосовується у договірних відносинах між споживачем та виконавцем. Між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, оскільки свої обов`язки відповідач здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом. Під час розгляду цієї справи слід врахувати правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, у відповідності до якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). У справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов`язання. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 160/10300/19 та у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 600/794/20-а Вимога про визнання протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також не підлягає задоволенню, оскільки відповідач листом повідомив позивача про відсутність підстав для виплати інфляційних втрат та трьох відсотків річних, тобто фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем були вчинені активні дії. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з відмовою у задоволені позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог на виконання приписів ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 250, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/13259/21 скасувати. Прийняти нову постанову. Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 лютого 2023 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв