Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1219/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2023 року справа №200/1219/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 200/1219/22 (головуючий суддя І інстанції Волгіна Н.П.), складеного в повному обсязі 30 серпня 2022 року в м. Слов`янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , через свого представника, ОСОБА_2 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд. - визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 7 грудня 2021 року № 262940008801 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме - з 29 листопада 2021 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме - з 29 листопада 2021 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 7 грудня 2021 року № 262940008801 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 листопада 2021 року про призначення пенсії за віком із врахуванням уточнюючих довідок від 28 червня 2021 року №№ 355, 356, 357, 358, 421, від 7 липня 2021 року №

421. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 (через свого представника) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 200/1219/22 в частині відмови у задоволені позовних вимог про призначення пенсії та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначив, що ефективним способом захисту права позивача є саме призначення пенсії, оскільки позивачем виконано всі необхідні для цього умови. Вважає, що зобов`язання призначити пенсію не є втручанням в дискреційні повноваження управління. Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 200/1219/22 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що для зарахування до пільгового стажу періодів роботи позивача мають бути надані уточнюючі довідки щодо характеру роботи, а надані позивачем довідки видані на непідконтрольній українській владі території. Сторони в судове зсідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційних скарг, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , є громадянином України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання згідно довідки ВПО: АДРЕСА_2 23 листопада 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с. 8). До заяви позивачем додано наступні документи: копію трудової книжки НОМЕР_2 від 15 червня 1990 року; копію паспорту; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22 листопада 2021 року № 3009-5000413788; копію військового квитка НОМЕР_3 ; копію диплому НОМЕР_4 ; видані «Филиалом «Шахта имени Александра Александровича Скочинского» ГУП ДНР» Донецкая угольная энергетическая компания» уточнюючі довідки: від 28 червня 2021 року №№ 355, 356, 357, 358; від 7 липня 2021 року № 421; від 28 липня 2021 року № 487; довідку про перейменування від 28 червня 2021 року № 359; довідку про заробітну плату від 2 липня 2021 року № 610; довідку про зміну назви організації від 28 червня 2021 року № 359; копію наказу про атестацію робочих місць від 3 вересня 1997 року № 530 з додатком; копію наказу про атестацію робочих місць від 2 вересня 2006 року № 789 із додатком; копію наказу про атестацію робочих місць від 2 вересня 2011 року № 450 з додатком; довідку про заробітну плату від 2 липня 2021 року № 610 Після реєстрації заяви позивача заява позивача за принципом екстериторіальності була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від від 7 грудня 2021 року № 262940008801 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV ОСОБА_1 . У рішенні зазначено, що згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача становить 30 років 10 місяців 27 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 , обчисленим за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - 5 років 4 місяці 17 днів. До страхового стажу не зараховано: період роботи з 16 червня 1990 року по 17 червня 1990 року - оскільки відсутній номер підстави на звільненні, що є порушенням п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях затвердженого Постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №

162. Зазначено, що для зарахування даного періоду заявнику необхідно надати уточнюючу довідку відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 на підставі первинних документів. До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи, зазначені в довідках про підтвердження пільгового характеру роботи від 28 червня 2021 року №№ 355, 356, 357, від 7 липня 1998 року № 421: з 25 травня 1989 року по 28 липня 1989 року, з 15 грудня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 14 червня 1992 року по 31 грудня 1998 року, - оскільки надані позивачем довідки видані «Шахтою імені Олександра Олександровича Скочинського», яка зареєстрована в м. Донецьк на непідконтрольній Українській владі території. Вказано, що позивач матиме право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 при досягненні 55-річного віку - з 22 грудня 2025 року Спірним питанням даної адміністративної справи є правомірність відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у призначенні пенсії є протиправною, а рішення пенсійного органу таким, що підлягає скасуванню з повторним розглядом заяви позивача про призначення пенсії. Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV). Відповідно до статті 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина перша). Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року. Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону № 1058-IV). Як встановлено судами, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії після досягнення 50 років; згідно довідки за Формою РС-право страховий стаж позивача складає більше 25 років; факт віднесення роботи позивача у періоди з 25 травня 1989 року по 28 липня 1989 року, з 25 грудня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 14 червня 1990 року по 17 червня 1990 року, з 4 червня 1992 року по 31 грудня 1998 року, з 9 березня 2010 року по 30 квітня 2010 року, з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 1 вересня 2011 року по 16 січня 2012 року (періоди роботи, зазначені у довідках №№ 355, 356, 357, 358, 421, які не зараховані пенсійним органом до пільгового стажу позивача згідно виписки РС-право, а.с. 47, 112) до робіт (посад), зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, - відповідачем не оспорюється. Єдиною підставою не зарахування зазначених вище періодів роботи ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 у спірному рішенні визначено ту обставину, що надані позивачем уточнюючі довідки щодо вказаних періодів видані юридичною особою, зареєстрованою у м. Донецьк (на території, тимчасово непідконтрольній українській владі). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Згідно з ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII. Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці. Судова колегія вважає, що уточнюючі довідки видані на тимчасово непідконтрольній українській владі території, не позбавляє позивача права на отримання пенсії, а тому посилання відповідача на ті обставини, що спірні довідки була підписана посадовими особами так званої «ДНР», є безпідставними. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відмова відповідача прийняти зазначені вище довідок до врахування - є неправомірною. Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 16 червня 1990 року по 17 червня 1990 року оскільки у зв`язку із відсутністю номеру підстави на звільненні, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Враховуючи зазначене, період роботи позивача з 16 червня 1990 року по 17 червня 1990 року має бути зарахований до страхового стажу позивача. Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 7 грудня 2021 року № 262940008801 є неправомірним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача в цій частині - підлягають задоволенню. Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій […]. Питання не зарахування до пільгового стажу позивача спірних періодів з а у м о в и прийняття пенсійним органом до врахування довідок від 28 червня 2021 року №№ 355, 356, 357, 358, від 7 липня 2021 року № 421 - н е є спірним в межах цієї справи. Як наслідок, правильним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині зобов`язання пенсійного органу призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з 29 листопада 2021 року - задоволенню не підлягають, як передчасні. Достатнім способом захисту позивача в межах спірних правовідносин є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 листопада 2021 року про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах із врахуванням уточнюючих довідок №№ 355, 356, 357, 358,

421. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Решта доводів та заперечень апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 200/1219/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 лютого 2023 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.В. Сіваченко