Постанова Одеський апеляційний суд № 522/18547/19

Номер провадження: 22-ц/813/2348/23 Справа № 522/18547/19 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.01.2023 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Князюка О.В., Заїкіна А.П. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання усиновлення недійсним з підстав його фіктивності, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Свяченої Ю.Б. 18 листопада 2021 року у м. Одеса, - встановила: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним усиновлення позивачем неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке встановлене рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у справі №522/9586/14-ц. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у справі №522/9586/14-ц було встановлено факт усиновлення неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач посилався на ті обставини, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу приблизно з 2013 року близько двох років. Під час спільного проживання з ОСОБА_2 та після позбавлення батьківських прав рідного батька ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , відповідач попросила позивача усиновити ОСОБА_4 з метою унеможливлення поновлення батьківських прав ОСОБА_5 . Позивач погодився на таку пропозицію, однак не бажав настання прав та обов`язків, які виникають у результаті усиновлення. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на момент ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у справі №522/9586/14-ц рідний батько дитини не був позбавлений батьківських прав і, відповідно до вимог закону, його згода на усиновлення неповнолітньої дитини була обов`язковою. Сторони про розгляд справи на 24.01.2023 року були сповіщені належним чином. 10.01.2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 2-№ 2/1522/8541/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 (третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради) про позбавлення батьківських прав, позивач звернулась до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківства відносно дочки ОСОБА_4 . Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2010 року у справі № 2-№ 2/1522/8541/11 позов ОСОБА_2 було задоволено. Суд позбавив відповідача ОСОБА_5 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 . Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2011 року була задоволена заява відповідача ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення, та рішення суду скасовано. При новому розгляді справи ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.05.2013 року, позов ОСОБА_2 був залишений без розгляду з підстав п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. У зв`язку із викладеним, 23.01.2014 року позивачка ОСОБА_2 повторно звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.02.2014 року у справі №522/1251/14-ц (а.с.56), яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.07.2014 року (а.с. 57), ОСОБА_5 було позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_4 . У вказаній справі відповідач ОСОБА_5 надав до суду нотаріально посвідчену заяву про визнання позову та не заперечував проти усиновлення ОСОБА_4 іншою особою. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.05.2014 року (а.с.53) встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . Як зазначено у мотивувальній частині зазначеного рішення. ОСОБА_2 надав пояснення суду, що з ОСОБА_2 він веде спільне господарство, вони разом проживають та вважають себе чоловіком та дружиною. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року (а.с.6) у справі №522/9586/14-ц було встановлено факт усиновлення ОСОБА_1 неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як зазначено у мотивувальній частині вказаного рішення, ОСОБА_2 виконує обов`язки батька дитини, водить її до дитячого садка, разом із матір`ю виховує її та піклується про неї, дитина вважає його своїм батьком. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР) про визнання усиновлення недійсним, посилаючись на те, що 17.06.2014 року Приморським районним судом м. Одеси встановлено факт усиновлення неповнолітньої дитини ОСОБА_4 усиновлювачем - ОСОБА_1 . Позивач зазначав, що на момент винесення Приморським районним судом м. Одеси рішення про усиновлення дитини - 17.06.2014 року, рідний батько дитини ОСОБА_5 не був позбавлений батьківських прав, а відповідно до вимог 236 СК України, його згода на усиновлення доньки була обов`язковою. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2018 року у цивільній справі №522/11014/18 в позові ОСОБА_1 про визнання усиновлення недійсним було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із їх недоведеності. Постановою Одеського апеляційного суду від 31.10.2019 року (а.с.61) було залишено без змін рішення Приморського районного суду від 19.11.2018 року у вказаній справі. Звертаючись до суду із даним позовом про визнання усиновлення недійсним з підстав його фіктивності, ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги тими самими обставинами, які були наведені ним при зверненні до суду з позовом про усиновлення недійсним, а саме тим, що оскільки судом першої інстанції не було отримано згоди батька дитини ОСОБА_5 на усиновлення його дочки, таке усиновлення є недійсним. Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.4., 5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що обставини, які встановлені у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 06.02.2014 року у справі №522/1251/14-ц, рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у справі №522/9586/14-ц та постанові Одеського апеляційного суду від 31.10.2019 року у цивільній справі №522/11014/18, не підлягали доказуванню у справі, що розглядається. Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не було надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності усиновлення, а саме доказів того, що він не бажав настання прав та обов`язків, які виникають у результаті усиновлення Крім цього, доводи позивача спростовуються рішеннями судів які набрали законної сили. З проекту висновку служби у справах дітей Одеської міської ради про недоцільність визнання недійсним усиновлення малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що, беручи до уваги найкращі інтереси дитини, служба у справах дітей Одеської міської ради не вважає усиновлення ОСОБА_1 малолітньої ОСОБА_4 недійсним з підстав його фіктивності (а.с.172-175). Згідно положень статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Згідно ст. 207 Сімейного кодексу України, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу (усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України). Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Згідно ч.2 ст. 236 Сімейного кодексу України, усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов`язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення). Фіктивне усиновлення - це усиновлення, яке хоч формально і відповідає всім вимогам закону, але проведено лише «про людське око», не маючи на меті встановлення передбачених законом відносин з усиновлення, тобто без наміру створювати між усиновленим і усиновлювачем відносин батьків і дітей. Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 13 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» із змінами і доповненнями, суд, відповідно до ч. 1, 2 ст. 236 СК, обов`язково визнає усиновлення недійсним, якщо воно було здійснене без згоди дитини і батьків, яка була необхідна, або якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов`язків, що виникають унаслідок усиновлення (фіктивне усиновлення). Виходячи з системного аналізу зазначених приписів законодавства, визнання усиновлення недійсним - це припинення відносин, які виникають із факту усиновлення на майбутній час, якщо цього потребують інтереси дитини на підставі серйозних обставин, передбачених законом. Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей, що також свідчить про те, що він не бажав настання прав та обов`язків, пов`язаних з усиновленням. Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років. Згідно частин 1, 2 статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, яка ратифікована Законом № 3017-VI від 15.02.2011 року із застереженням та заявою, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх необґрунтованістю. Колегія суддів вважає такими, що не мають правового значення для вирішення справи, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що на момент ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у справі №522/9586/14-ц рідний батько дитини не був позбавлений батьківських прав і, відповідно до вимог закону, його згода на усиновлення неповнолітньої дитини була обов`язковою. Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що згідно ч.2 ст. 236 Сімейного кодексу України, усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною. Тобто, зазначена норма права не містить імперативного положення про необхідність отримання згоди на усиновлення дитини та батьків. При цьому, положеннями п.4 ч.1 ст. 219 СК України передбачено, що усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. Колегія суддів приймає до уваги, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.02.2014 року у справі №522/1251/14-ц, яким ОСОБА_5 було позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_4 , набрало законної сили 10.07.2014 року, тоді як рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/9586/14-ц, яким було встановлено факт усиновлення неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 апелянтом, було ухвалено 17.06.2014 року. Однак колегія суддів зазначає, що вказані обставини не можуть бути правовою підставою для задоволення позову про визнання недійсним усиновлення, як фіктивного, так як перегляд рішення суду у справі №522/1251/14-ц не вплинув на його висновок про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно ОСОБА_4 . Крім того, колегія суддів враховує, що апелянтом позовні вимоги подані фактично в інтересах ОСОБА_5 , що є неприпустимим, при цьому самим ОСОБА_5 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у справі №522/9586/14-ц не оскаржувалось, вимог про визнання усиновлення недійсним чи його скасування останній не заявляв. При цьому жодного належного доказу того, що ОСОБА_1 , який є повнолітньою дієздатною особою, не бажав настання прав та обов`язків, які виникають у результаті усиновлення дитини ОСОБА_4 , апелянтом не надано. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2021 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 01 лютого 2023 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.В. Князюк