Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 342/1008/22

Справа № 342/1008/22 Провадження № 22-ц/4808/271/23 Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Баркова В.М., розглянувши у порядку письмового провадженнясправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Городенківської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Городенківського районного суду від 12 грудня 2022 року під головуванням судді Гайдич Р.М. у м. Городенка, в с т а н о в и в: В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Городенківської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини. Позовну заяву мотивувала тим, що уперіод з 2015 по 2019 роки вона проживала на території російської федерації в місті Воркута, де у останньої народився син ОСОБА_3 . На момент своєї вагітності проживала з біологічним батьком дитини ОСОБА_2 , однак ім`я по батькові дитини було записане зі слів матері ОСОБА_4 , як того вимагав її попередній співмешканець. Запису про батька первісне свідоцтво про народження не містить. Відповідач в свою чергу майже відразу після народження дитини її покинув. Надалі з метою підтвердження об`єктивних обставин вона в грудні 2018 року звернулася до Воркутинського міського суду республіки Комі російської федерації з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини у свідоцтво про народження дитини та стягнення аліментів. В рамках вищезазначеної справи судом було призначено генетичну експертизу, проте відповідач відмовився надавати свої біологічні зразки для проведення такої експертизи, а відтак у своєму рішенні від 25.04.2019 у справі № 2-65/2019 суд визнав встановленим факт, з метою його призначалася експертиза та визнав батьком ОСОБА_5 ОСОБА_2 та стягнув з останнього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини всіх доходів з 27.11.2018 і до досягнення останнім повноліття. На підставі вищезазначеного рішення суду було видано свідоцтво про встановлення батьківства та нове свідоцтво про народження ОСОБА_6 .. В той же час, ОСОБА_2 фактично відразу після народження сина, повністю усунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участь ні у вихованні, ні в утриманні сина ОСОБА_7 жодного разу не бачився з ним під час проживання позивача в росії та тим більше жодного разу не приїздив бачитися з сином в Україні. З копії постанови про розрахунок заборгованості вбачається, що за період з 30.08.2019 по 31.01.2020 у відповідача виникла заборгованість по сплаті аліментів на користь позивача у розмірі 157 290,81 рублів (по курсу НБУ станом на 31.01.2020 - 39 860,82 грн). Наразі зазначена заборгованість збільшена в рази та жодним чином не виплачується. У зв`язку з вказаним на разі виникла необхідність позбавити відповідача його батьківських прав відносно малолітнього сина сторін - ОСОБА_6 . Син ОСОБА_3 знаходиться на повному утриманні та її вихованні, проживає разом з нею зараз як внутрішньо переміщена особа в селі Чортовець Коломийського району Івано-Франківської області. У зв`язку з вимушеним залишенням місця свого постійного проживання позивач зараз є безробітною. Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; змінити спосіб стягнення аліментів за рішенням Воркутського міського суду республіки Комі російської федерації від 25.04.2019 у справі № 2-65/2019 та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 2 201 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання даної позовної заяви і до досягнення сином повноліття; судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача та на користь держави. Ухвалою Городенківського районного суду від 12 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто. Представник ОСОБА_1 адвокат Безпалюк А.В., подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ухвала суду є незаконною. Апелянт зазначає, що на стадії відкриття провадження у справі, суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності або відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог процесуального законодавства, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору. Статті 175, 177 ЦПК України містять вичерпний перелік відомостей, що має містити позовна заява, та які були у повному обсязі зазначені позивачем у своїй позовній заяві. Жодна з підстав для залишення позовної заяви без руху, які встановлені в ухвалі суду першої інстанції та в подальшому які стали підставою для повернення позовної заяви ст. 175 та 177 не міститься, тому повернення позовної заяви безпідставно обмежує позивача у доступі до правосуддя. Щодо вимог суду про надання належним чином завіреного перекладу із посвідченням їх компетентними особами з російської мови на українську мову: рішення суду від 25.04.2019 по справі № 2-65/2019 про встановлення батьківства, внесення змін в актовий запис та стягнення аліментів із відповідача, постанови про розрахунок заборгованості по аліментах, постанови про виконавчий розшук відповідача, довідки по сплаті аліментів, позивач звертає увагу суду на те, що факт подання нею доказів на іноземній (російській) мові є виключно підставою для оцінки таких доказів на предмет їх належності та допустимості, що в жодному разі не може мати місце на стадії відкриття провадження у справі. Апелянт вважає, що позивач має процесуальну можливість подати такі завірені переклади на стадії підготовчого провадження, проте безпідставно була позбавлена реалізувати таке право. Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. Згідно з вимогами чинного процесуального законодавства, розглядаючи спір по суті та надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції відмовляє у задоволенні позовних вимог у випадку їх недоведеності позивачем належними та допустимими доказами. Позивач у своїй позовній заяві зазначала про те, що вона наразі є внутрішньо переміщеною особою та безробітною і не може виконати вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, оскільки послуги перекладання, апостилювання та нотаріального посвідчення вказаних судом доказів наразі для позивача є фінансово непідйомними. Вважає, що суд першої інстанції повинен був би оцінювати надані докази на предмет їх належності та допустимості, та у разі визнання їх такими, що не відповідають вищезазначеним критеріям, не повинен був би брати їх до розгляду та приймати рішення на підставі інших наявних в матеріалах справи доказів. Протиправними є дії суду першої інстанції в частині залишення позовної заяви без руху з підстав надання нечитабельної копії нотаріально посвідченого свідоцтва про встановлення батьківства, оскільки оригінал такого свідоцтва знаходиться у позивача та вона могла б надати його суду для огляду в судовому засіданні. Вважає, що така підстава для залишення позовної заяви без руху чинним законодавством не передбачена. Апелянт вважає, що не зрозумілою є вимога суду надати належну та допустиму інформацію про дійсне місце реєстрації та проживання відповідача на момент звернення до суду оскільки, по-перше, така інформація була надана позивачем та зазначена в позовній заяві та підтверджується з доданих до позовної заяви доказів, а по-друге, вимоги цивільного процесуального законодавства зобов`язують позивача повідомляти про останнє відоме місце проживання відповідача, але ніяк не про дійсне, в режимі реального часу. Очевидними обставинами є те, що дійсне місце проживання відповідача позивачу наразі не може бути відоме. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що позовна заява була залишена без руху та надалі повернута позивачу також з підстав ненадання останньою належним чином завіреного перекладу копії позовної заяви з доданими до неї документами для відповідача російською мовою. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Ухвалою Городенківського районного суду від 26 жовтня 2022 року позовну заяву представника ОСОБА_1 залишено без руху і вказано про недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення. В ухвалі зазначено, що недоліки слід усунути шляхом подання: належним чином завіреного перекладу копії позовної заяви з доданими до неї документами для відповідача на російській мові; належним чином завіреного перекладу із посвідченням їх компетентними особами з російської мови на українську мову: рішення суду від 25.04.2019 по справі № 2-65/2019 про встановлення батьківства, внесення змін в актовий запис та стягнення аліментів із відповідача, постанови про розрахунок заборгованості по аліментах, постанови про виконавчий розшук відповідача, довідки по сплаті аліментів; належної та допустимої інформації про дійсне місце реєстрації та проживання відповідача на момент звернення до суду; копію нотаріально посвідченого свідоцтва про встановлення батьківства, яка була б читабельною. Копію ухвали надіслано позивачці за адресою місця її проживання та електронну адресу представнику позивача - адвокату Безпалюк А.В. На електронну адресу суду першої інстанції 25.11.2022 від представника позивача адвоката Безпалюк А.В. поступила заява про усунення недоліків позовної заяви. До заяви ним додано копію перекладу першої сторінки свідоцтва про встановлення батьківства українською мовою. Щодо інших вимог ухвали останній заперечив такі вимоги, вказавши, що надані ними докази є підставою для оцінки судом після відкриття провадження у цій справі. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства є: диспозитивність, тобто надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатись своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Згідно ст. 9 ЦПК України судочинство в судах проводиться державною мовою. Учасники які не володіють або не достатньо володіють державною мовою, мають право використовувати свою рідну мову або мову, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року). Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону. Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України). Відповідно до ч. 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Частина 1 ст. 82 ЦПК України визначає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно ч. 5, 8 ст. 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 2, 3 Гаазької Конвенції 1961 року кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Відповідно до ст. 79 Закону України «Про нотаріат» засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу здійснюється нотаріусом (як державним, так і приватним), якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. Таким чином іноземний офіційний документ може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку, або у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ухвали суду першої інстанції представником позивача до поданої заяви подано тільки копію першої сторінки перекладу свідоцтва про встановлення батьківства, без другої (зворотньої) сторони, яка була б читабельною, де міститься відмітка про здійснення перекладу компетентною особою, з російської мови на українську мову. Судом першої інстанції встановлено, що позивачкою та її представником не усунуто всіх недоліків ухвали суду першої інстанції від 26.10.2022, зокрема: належної інформації про дійсне місце реєстрації та проживання відповідача на момент звернення до суду; копію належним чином засвідченого свідоцтва про встановлення батьківства; завіреного належним чином перекладу позовної заяви; документів, які додані до позовної заяви позивачем, викладених іноземною мовою і завірених належним чином із посвідченням на українську мову. Суду першої інстанції не надано інформації з приводу існування перешкод у виконанні вимог ухвали. Також, судом першої інстанції в ухвалі без руху ставилася вимога щодо вчинення завіреного перекладу позовної заяви для відповідача на російську мову. У цьому випадку слід зазначити, що чинне процесуальне законодавство, не містять вимог щодо подання позовної заяви із завіреним перекладом на мову держави, на території якої проживає відповідач, тому колегія апеляційного суду вважає, що така вимога суду є передчасною. Однак, враховуючи те, що позивачкою та її представником не усунуто в цілому недоліків ухвали суду першої інстанції, суд дійшов правильного висновку про те, що позовну заяву ОСОБА_1 слід повернути. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Надана на виконання ухвали без руху представником позивача заява, не свідчить про виконання решти вимог ухвали суду першої інстанції якою позовну заяву було залишено без руху. Доводи апелянта про те, що повернення позовної заяви безпідставно обмежує позивача у доступі до правосуддя, а судом першої інстанції порушено норми процесуального права є невірними. Суд першої інстанції в ухвалі без руху зазначив чіткий перелік недоліків позовної заяви і вимоги для їх усунення. Останні не були виконані позивачкою і її представником у повному обсязі, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про її повернення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни ухвали суду. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Городенківського районного суду від 12 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 лютого 2023 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.М. Барков