Постанова 4824 № 1001/988/2012

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 1001/988/2012 Номер провадження 22-ц/824/807/2023 Головуючий у суді першої інстанції Червонописький В. С. Доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л. Д. 31 січня 2023 року місто Київ Номер справи 1001/988/2012 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання: Сіра Ю. М. учасники справи: заявник ОСОБА_1 заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» заінтересована особа Баришівський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року, постановлену у складі судді Червонописького В.С., в приміщенні Баришівського районного суду Київської області, інформація про дату складення повної ухвали не зазначена, у с т а н о в и в : У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Баришівського районного суду Київської області із заявою про визнання виконавчого листа №1001/988/2012 таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги заявник обґрунтовувала тим, що заочним рішенням Баришівського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №79/2008 на користь ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» у розмірі 363541,30 грн. На виконання вказаного судового рішення був виданий виконавчий лист №1001/988/2012 від 12 грудня 2012 року. Постановами державного виконавця неодноразово відкривалось виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа та неодноразово цей виконавчий лист повертався стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». 11 серпня 2016 року вказаний вище виконавчий лист було повернуто без виконання, зі строком звернення 11 серпня 2017 року. Вказувала, що ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 06 серпня 2018 року було замінено стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №1001/988/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 363541,30 грн., а саме стягувача ПАТ «КБ «Експобанк» було замінено на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» У подальшому постановою старшого державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Зелінського О.В. від 24 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження №57502587 з виконання виконавчого листа №1001/988/2012 від 12 грудня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ «ФК «Дніпрофінансгруп» у розмірі 250000 грн. Указану постанову державного виконавця заявник уважає незаконною, оскільки строк пред`явлення зазначеного виконавчого листа сплив 11 серпня 2017 року, про що було зазначено у постанові головного державного виконавця Баришівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Качур Т.М. від 11 серпня 2017 року про повернення цього виконавчого листа без виконання стягувачу. При цьому, у постанові державним виконавцем було зазначено, що виконавче провадження відкривалось з примусового виконання виконавчого листа №2/1001/670/2012 про солідарне стягнення із заявника на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» боргу в розмірі 250000 грн, хоча заочним рішенням у справі №1001/988/2012 було задоволено вимоги банку про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості. Тобто, у вказаній постанові не було зазначено боржника, який укладав кредитний договір, а сама сума заборгованості зазначена неправильно. Разом з тим, у виданому місцевим судом виконавчому листі на примусове виконання заочного рішення суду від 15 листопада 2012 року було також зазначено неправильну дату набрання ним законної сили. Отже, враховуючи той факт, що строк пред`явлення виконавчого листа сплинув після його повернення державним виконавцем, а новий кредитор не звертався до суду із заявою про поновлення строку для його пред`явлення, а також зважаючи на те, що заочним рішенням суду 15 листопада 2012 року із заявника та ОСОБА_2 було солідарно стягнуто іншу суму заборгованості, аніж ту, що вказана у постанові про відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 просила суд визнати вказаний вище виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий лист №2/1001/67072012, №1001/988/2012, виданий Баришівським районним судом Київської області 12 грудня 2012 року з виконання заочного рішення Баришівського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року у цивільній справі №1001/988/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 367160,30 грн таким, що не підлягає виконанню. Дана ухвала місцевого суду мотивована тим, що виконавчий лист було повернуто стягувачеві тричі (30 грудня 2014 року, 30 грудня 2015 року та 11 серпня 2016 року), а строк пред`явлення виконавчого листа №1001/988/2012 сплив 11 серпня 2017 року, як це було встановлено матеріалами справи. Тому, оскільки банк своїм правом на повторне звернення з виконавчими листами №2/1001/67072012 та №1001/988/2012 до виконання не скористався, строк його повторного пред`явлення на виконання закінчився, а питання про поновлення строку судом не розглядалось, суд убачав наявною підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, так як стала сама неможливість його виконання. Не погодившись з ухвалою, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало апеляційну скаргу у якій посилалось на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просило вказану вище ухвалу суду скасувати і ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилався на те, що судом першої інстанції під час розгляду заяви ОСОБА_1 не було враховано положення частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 31 серпня 2018 року, а також положення частини п`ятої розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», що у свою чергу стало результатом ухвалення у цій справі незаконного судового рішення. А саме, місцевий суд дійшов помилкового висновку про закінчення 11 серпня 2017 року строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, так як на день винесення державним виконавцем постанови від 11 серпня 2016 року про повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» вказаною нормою було передбачено, що повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляло його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених статтею 12 цього Закону. Зазначеною нормою закону регламентовано, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, то після повернення згідно постанови державного виконавця від 11 серпня 2016 року виконавчого листа стягувачу, останній мав право на його повторне пред`явлення протягом трьох років, тобто до 11 серпня 2019 року. У судове засідання апеляційного суду учасники справи та їх представники не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином. Будь-яких клопотань або заяв з приводу неможливості забезпечення своєї явки у судове засідання або ж заперечень проти розгляду справи у їх відсутності від останніх на адресу суду не надходило. Відповідно до частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням обставин даної справи, її складності, відсутністю потреби у наданні усних пояснень сторін, явка яких до апеляційного суду є необов`язковою, суд уважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 25 січня 2023 року. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Так, задовольняючи подану у цій справі заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції погодився із доводами заявника про те, що строк пред`явлення виконавчого листа №1001/988/2012 сплив 11 серпня 2017 року, а як було установлено судом банк своїм правом на повторне звернення з виконавчими листами №2/1001/6707/2012 та №1001/988/2012 до виконання не скористався та такий строк закінчився. Відтак, суд убачав наявною підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню через неможливість його виконання. При цьому, місцевий суд у своєму рішенні зауважив, що постановою державного виконавця від 24 жовтня 2018 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/1001/670/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» боргу в розмірі 250000 грн. В той час, коли постановами державного виконавця від 30 грудня 2014 року, від 30 грудня 2015 року та від 11 серпня 2016 року без виконання повертався виконавчий лист №2/1001/988/2012 у зв`язку з неможливістю їх виконання, а саме через відсутність майна у боржника ОСОБА_1 . Проте, переглянувши вказану ухвалу в апеляційному порядку, колегія суддів не може погодитися з цими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом установлено, що заочним рішенням Баришівського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року задоволено позов ПАТ КБ «Експобанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з останніх у солідарному порядку на користь ПАТ КБ «Експобанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 363541,30 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3219 грн та судові витрати по виклику відповідача в судове засідання в сумі 400 грн. Убачається із матеріалів справи, що 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області на примусове виконання вказаного судового рішення відносно боржника ОСОБА_1 було видано виконавчий лист №1001/988/2012 (а.с.5-6). Постановою головного державного виконавця державної виконавчої служби Баришівського районного управління юстиції Качур Т.М. від 12 квітня 2013 року було відкрито виконавче провадження №37538301 з виконання зазначено вище виконавчого листа (а.с.12-13). Згідно наданої суду копії витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень постановою головного державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Качур Т.М. від 30 грудня 2014 року було повернуто виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні №37538301 на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.14-16). Постановою головного державного виконавця державної виконавчої служби Баришівського районного управління юстиції Качур Т.М. від 12 лютого 2015 року було відкрито виконавче провадження №46505588 з примусового виконання виконавчого листа №1001/988/2012, виданого 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» боргу в розмірі 367160,30 грн (а.с.24-25). Відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень постановою головного державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Качур Т.М. від 30 грудня 2015 року було повернуто виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні №46505588 на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.26-27). 16 лютого 2016 року постановою головного державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Качур Т.М. було відкрито виконавче провадження №50194752 з примусового виконання виконавчого листа №2/1001/670/2012, виданого 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» боргу в розмірі 367160,30 грн (а.с.28). Постановою головного державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Качур Т.М. від 11 серпня 2016 року у виконавчому провадженні №50194752 було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується наданою суду копією витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (а.с.29-30). Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 06 серпня 2018 року замінено стягувача у виконавчому листі по справі №1001/988/2012, виданому 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області, про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а саме замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Відповідно до наявної у матеріалах справи копії виконавчого провадження №57502587 убачається, що 25 жовтня 2018 ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою про примусове виконання рішення Баришівського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року на підставі виданого цим судом виконавчого листа №1001/988/2012 від 12 грудня 2012 року про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту в розмірі 363541,30 грн, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 3219 грн та судових витрат по виклику відповідача в судове засідання у розмірі 400 грн. Відповідно до прохальної частини вказаної заяви стягувач просив відповідний орган виконавчої служби відкрити виконавче провадження з примусове виконання вказаного виконавчого листа та стягнути з боржника 250000 грн (а.с.53). Постановою старшого державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Зелінського О.В. від 24 жовтня 2018 року було відкрито виконавче провадження №57502587 з примусового виконання виконавчого листа №2/1001/670/2012, виданого 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» боргу в розмірі 250000 грн (а.с.17-18). Відповідно до вимог пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (рішення у справі «Шмалько проти України», від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00). У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) суд зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції. Державі належить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права. Крім того, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система договірної держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»). В частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. У частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року вказано, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема: резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання. Відповідно до вимог частини першої - другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому метою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є унеможливлення подальшого проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»). Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права. Заявник, як на процесуально-правові підстави для задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у даній справі посилалась на те, що у виконавчому документі неправильно вказано дату набрання рішенням суду першої інстанції законної сили, стягувачем було пропущено річний строк пред`явлення цього виконавчого листа до виконання після його повернення стягувачу згідно постанови держаного виконавця від 11 серпня 2016 року, а також на те, що у постанові державного виконавця від 24 жовтня 2018 року було зазначено про виконання судового рішення за виконавчим документом щодо стягнення із заявника заборгованості у іншому розмірі, аніж стягнуто за судовим рішенням. Так, відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент видачі виконавчого листа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року передбачалося, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. За змістом частини першої та другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Таким чином, з дня повернення 11 серпня 2016 року виконавчого листа стягувачу відраховується строк його пред`явлення до виконання, який визначений у Законі України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року та становить 3 роки, та відповідно закінчується 11 серпня 2019 року. Убачається, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у встановлені законом строки було повторно пред`явлено виконавчий лист до виконання, у зв`язку із чим постановою старшого державного виконавця Баришівського районного відділу державногї виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Зелінського О.В. від 24 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження. Отже, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк пред`явлення виконавчого листа №1001/988/2012 сплив 11 серпня 2017 року (після його повернення згідно постанови державного виконавця від 11 серпня 2016 року) та відповідно виконання такого виконавчого документу є неможливим. Разом з тим, зробивши такі висновки про сплив 11 серпня 2017 року строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа №1001/988/2012, виданого 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області, місцевий суд не перевірив зроблені на ньому державними виконавцями відмітки з яких убачається, що 30 січня 2017 року цей виконавчий лист також повертався стягувачеві. Що стосується посилань суду на те, що ухвала Баришівського районного суду Київської області від 06 серпня 2018 року про заміну сторони стягувача стосувалася виконавчого листа №1001/988/2012, тоді як вказаною вище постановою державного виконавця від 24 жовтня 2018 року було відкрито виконавче провадження №57502587 з примусового виконання виконавчого листа №2/1001/670/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 250000 грн на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», то колегія суддів зазначає таке. З наявної у матеріалах справи копії виконавчого провадження №57502587 убачається, що до Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області стягувачем ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було пред`явлено до виконання разом із копією вказаної ухвали суду від 06 серпня 2018 року саме виконавчий лист №1001/988/2012, виданий 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованості за договором кредиту в сумі 363541,30 грн, витрат по сплаті судового збору в сумі 3219 грн та 400 судових витрат по виклику відповідача в судове засідання. При цьому, у копії вказаного виконавчого листа №1001/988/2012 убачається, що при його видачі місцевим судом окрім зазначення на ньому унікального номеру справи, за якою він видавався, було зазначено також номер провадження цієї справи - 2/1001/670/2012. Таким чином, посилання суду першої інстанції у своїй ухвалі щодо існування двох виконавчих листів за номерами - 2/1001/670/2012 та №1001/988/2012 відносно боржника ОСОБА_1 також є помилковими. Водночас, з матеріалів виконавчого провадження убачається, що стягувач ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» при зверненні до державного виконавця із заявою про виконання указаного вище виконавчого листа у її прохальній частині просив стягнути із боржника 250000 грн. Саме відображення у постанові про відкриття виконавчого провадження суми заборгованості, яку просив стягувач у своїй заяві стягнути з боржника за пред`явленим виконавчим листом, не може бути підставою для визнання у порядку статті 432 ЦПК України цього виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. З приводу посилань ОСОБА_1 на те, що у виданому судом виконавчому листі №1001/988/2012 зазначено неправильну дату набрання заочним рішенням Баришівського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року законної сили, то вони також не можуть бути підставою для визнання цього виконавчого листа таким, що не підлягає виконання, так як вказана помилка може бути виправлена судом у порядку статті 432 ЦПК України, та у даному випадку не вплинула на строки пред`явлення стягувачем самого виконавчого листа до виконання, який у свою чергу був виданий судом після набрання рішенням законної сили. Отже, враховуючи той факт, що боржником ОСОБА_1 не було доведено наявності обставин, зазначених у статті 432 ЦПК України для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у матеріалах справи відсутні докази того, що виконавчий лист №1001/988/2012, виданий 12 грудня 2012 року Баришівським районним судом Київської області, помилково судом або у боржника повністю або частково відсутній обов`язок у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником або іншою особою або з інших підстав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення поданої ОСОБА_1 заяви у цій справі. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно пунктів 3,4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що ухвала першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому ухвалу суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 2481 грн судового збору, сплаченого останнім за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити. Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (код ЄДРПОУ - 40696815, адреса місцезнаходження: м.Дніпро, вул.Автотранспортна, 2, офіс 205) 2481 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 31 січня 2023 року. Судді: Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна