Постанова 4855 № 620/4175/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4175/22 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - відповідач, Департамент), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки належних йому при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 09.06.2021 по 02.02.2022 включно; - зобов`язати Департамент нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки належних йому при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 09.06.2021 по 02.02.2022 включно. В обґрунтування позову зазначено, що остаточний розрахунок відповідачем був проведений 02.02.2022, при цьому звільнений з посади позивач був за власним бажанням з 08 червня 2021 року. Таким чином, в силу приписів статей 116, 117 КЗпП України, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу грошову компенсацію виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року даний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення. Стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції задовольняючи позов частково, встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні зі служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин. Вважає, що розрахунки суду є хибними, оскільки невірно вирахувано середньомісячний заробіток. Також позивач вважає, що суд першої інстанції неправомірно вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з відповідача 15000,00 гривень. Позовні вимоги були зобов`язального характеру - зобов`язати відповідача - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 08.06.2021 року по день фактичного розрахунку. А суд стягнув конкретну суму, перебравши на себе компетенцію здійснювати такі розрахунки середньомісячного заробітку замість відповідача. Отже, неповне, необ`єктивне, невсебічне з`ясування обставин справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права призвело до винесення нелегітимного рішення про часткове задоволення позовних вимог. Крім того, не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Скаржник вказує на те, що оскільки в спеціальному законодавстві визначені порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейських, то до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України не застосовуються, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції. Грошова компенсація за невикористані дні відпустки має компенсаторний характер і не є складовою грошового забезпечення поліцейських. Отже, враховуючи, що законодавством визначено вичерпний перелік складових грошового забезпечення поліцейських, а також те, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є за своєю суттю компенсацією і, відповідно, не є грошовим забезпеченням працівника (в даному випадку вона була виплачена ОСОБА_1 . Департаментом на виконання рішення суду), відповідно і наслідки, встановлені статтею 117 КЗпП, при вирішенні спірних правовідносин до Департаменту застосовуватись не можуть. Суд першої інстанції також не врахував, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Щодо стягнення з Департаменту на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 000 грн., то суд першої інстанції прийшов до висновку про відповідність суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 000 гривень принципам розумності, справедливості та пропорційності. Однак, сума заборгованості, яка виплачена позивачу на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі № 620/8237/21, становить 14 353,35 гривень, тобто суд першої інстанції зобов`язав Департамент виплатити позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка перевищує саму суму заборгованості, що свідчить про неврахування ним критеріїв, передбачених постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Відповідно до ч. 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022 та від 12 серпня 2022 року № 573 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги здійснюється в умовах воєнного стану, що суттєво обмежує можливість вирішення справи у строк, встановлений статтею 309 КАС України, колегія суддів з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу в умовах діючого воєнного стану, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в Департаменті стратегічних розслідувань на посаді заступника начальника 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) управління стратегічних розслідувань в Київській області та з 08.06.2021 звільнений за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (а.с.11). Відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі № 620/8237/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту задоволено, зокрема, зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не невикористані ним 15 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік та невикористані 10 днів додаткової відпустки за 2020 рік. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2022 вказане вище рішення суду залишено без змін. На виконання вказаного судового рішення Департаментом проведено розрахунок із позивачем та 02.02.2022 виплачено ОСОБА_1 14138,05 грн (а.с. 38). Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного. Відповідно до абз. 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Ні Законом України «Про Національну поліцію», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку ГУ НП в Київській області) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні із служби у поліції, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Відповідно до ч.1 статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Положення частини 1 та 2 другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум. Дійсно, ч. 1 статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом ч.2 статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 статті 117 КЗпП України). Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №520/12809/19, від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 04.06.2021 у справі №280/1198/20, від 22.04.2021 у справі №620/828/20. Відповідно до практики Верховного Суду, з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19). Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з Департаменту 08.06.2021. При цьому, позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані ним 15 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік та невикористані 10 днів додаткової відпустки за 2020 рік. Остаточний розрахунок із позивачем проведено 02.02.2022 на виконання судового рішення. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача підлягає розрахунку, враховуючи таке. Зважаючи на кількість робочих днів у період з дня, наступного за звільненням позивача (09.06.2021), по день фактичного розрахунку (02.02.2022), що складає 164 дні, то розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 99937,78 грн (609,38 грн*164). Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Так, саме тривалість періоду затримки виплат зумовила зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу на сумлінність дій Департаменту при проведенні розрахунку із працівником і лише неправильне тлумачення норм щодо виплати компенсації відпустки спричинило утворення заборгованості. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд вбачає наявність підстав для врахування в даному випадку істотність суми заборгованості (22 208,53 грн) у порівняння з середнім заробітком за час затримки розрахунку (99937,78 грн). Отже, суд, дослідивши обставини справи, з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 15000,00 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності. Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Відтак, оскільки затримка спірної виплати відбулась з вини відповідача, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог зобов`язального характеру та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 000,00 грн, що є співмірним розміру невиплачених при звільненні коштів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Згідно з приписами ч. 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2023 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків