Постанова Київський апеляційний суд № 755/16127/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/16127/21 Головуючий у 1 інстанції: Катющенко В.П. провадження №22-ц/824/3398/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 30 січня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У вересні 2021 року позивач - КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 15 131 грн 74 коп., а також судовий збір в сумі 2 270 грн та витрати, пов`язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в сумі 33 грн. Позов обґрунтовував тим, що відповідачка проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира під`єднана до внутрішньо-будинкової системи телопостачання, у зв`язку з чим відповідачка є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Оскільки від послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку відповідач не відмовлялася (не відключалася), але своєчасно не сплачує за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, то утворилася заборгованість, яка станом на 01.07.2021 року складає 5 779 грн 66 коп. (заборгованість за послуги з централізованого опалення - 5 282 грн 86 коп. та 496 грн 80 коп. - заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води). Крім того, позивач посилався на те, що на підставі договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 9 352 грн 08 коп. Зазначав, що всього підлягало стягненню з відповідачки на користь позивача сума заборгованості за спожиті від 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 5 779 грн 60 коп. та за спожиті послуги до 01.05.2018 року - 9 352 грн 08 коп., що разом складає 15 131 грн 74 коп. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення - 5 282 грн 86 коп. та 496 грн 75 коп. - заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води, та судовий збір у розмірі 867 грн 04 коп., а всього - 6 646 грн 70 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 9 352 грн 08 коп., витрат, пов`язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33 грн., судового збору в розмірі 1 402 грн 96 коп., та ухвалення в цій частині нового рішення, яким задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 9 352 грн 08 коп., витрат, пов`язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33 грн, судового збору в розмірі 1 402 грн 96 коп. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду від 04.08.2022 року у справі №755/16127/21 залишити без змін. Скарга обґрунтована тим, що судом не враховано, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року). Отже, зобов`язання відповідача з оплати наданих послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води виникали щомісячно. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630). Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630). Якщо договором не встановлений інший термін, то від 21 числа кожного місяця, що слідує за розрахунковим, починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17. Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ПК України). Виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року. Таким чином, строк позовної давності обраховується починаючи від березня 2017 року. В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, за надані послуги ПАТ «Київенерго» до 01.05.2018 року на суму 9 352,08 грн., який вказує довідково на наявність оплат послуг Споживачем після отримання права вимоги КП «Київтеплоенерго». Для підтвердження нарахувань помісячно за весь період боргу, що переданий за договором цесії та визначення періоду за який утворилась заборгованість, надано розгорнутий розрахунок заборгованості, переданої за Договором №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Таким чином, вважає, що КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих від березня 2017 року до червня 2021 року включно про, що свідчить судова практика у справі №758/4358/21. 910/21570/21. Таким чином, КП «Київтеплоенерго» звернулося за захистом своїх інтересів до суду у межах позовної давності. За таких обставин вважає, що суд виніс рішення з порушенням норм процесуального права. Всупереч ст.81 ЦПК України судом першої інстанції відмовлено у стягненні заборгованості за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 9 352 грн 08 коп., належним чином не враховані надані позивачем докази (договір цесії, додатки до нього, розрахунок заборгованості), чим порушено норми матеріального та процесуального права. Отже, рішенням від 04.08.2022 року Дніпровський районний суд м. Києва повністю позбавив права КП «Київтеплоенерго» стягнення грошової вимоги з ОСОБА_1 відповідно до умов договорів (цесії) №602-18 про відступлення права вимоги. На підставі викладеного, судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, наявною є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що є підставою скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині у відповідності до вимог ст.376 ЦПК України. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив того, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом 21.09.2021 року, то за вимогами про стягнення заборгованості за щомісячними платежами за період до 21.09.2018 року сплинули строки позовної давності, а тому за цей період у задоволенні позову в частині стягнення 9 352 грн. 08 коп слід відмовити. Також суд вважав, що слід відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних із отриманням інформації з Державного реєстру речових прав в сумі 33 грн, оскільки позивач не надав суду доказів на підтвердження вказаної суми, а наявна у справі копія квитанції від 20.07.2021 року переконливо не свідчить про те, що позивачем були понесені ці витрати саме у зв`язку з отриманням відповідного витягу саме відносно відповідача ОСОБА_1 у даній справі. Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що 06 серпня 2014 року у газеті Хрещатик №111 (4511) опублікований договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню ПАТ «Київенерго» (а.с.111). 28 березня 2018 року в офіційному віснику Київської міської ради - газеті Хрещатик (випуск № 34 (5085) на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (а.с.112). Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація №591 від 10 квітня 2018 року Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго видано ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ Київенерго (кредитор) та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18, за умовами якого новий кредитор набув право вимоги до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання (а.с.110). Згідно з Додатком №2 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у розмірі 9 352 грн 08 коп. за адресою: АДРЕСА_2 . Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року №1693 Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго КП Київтеплоенерго визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ Київенерго. За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року №591 КП Київтеплоенерго видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Судом встановлено, що відповідачка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 від 11.10.1993 року по теперішній час (а.с.120) та є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго». За твердженнями позивача, відповідач, будучи споживачем даних комунальних послуг, неналежним чином виконувала обов`язки по їх оплаті, внаслідок чого виникла заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у сумі 9 352 грн 08 коп. Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго» набув право вимоги до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Згідно з Додатком №2 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у розмірі 9 352 грн 08 коп. за адресою: АДРЕСА_2 . Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила). Вказані Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово - комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо-будинкових систем теплопостачання. Відповідно до ст.ст.19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов`язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/ тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно з п.8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. За ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положеннями ч.2 ст.642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Наявність правовідносин між сторонами за договорами теплопостачання, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого теплопостачання, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Згідно з п.11 вищезазначених Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Пунктом 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За вимогами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В матеріалах справи містяться надані позивачем до суду розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_1 за період від 01.05.2018 року у розмірі 5 779 грн 60 коп. та за спожиті послуги до 01.05.2018 року - 9 352 грн 08 коп., що разом складає 15 131 грн 74 коп. Відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала заборгованість та зазначала, що на день подання позову заборгованість за період від 01.05.2018 року по 01 липня 2021 року у розмірі 5 779 грн 66 коп вже сплачена. Також, просила застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року. Позивач оскаржував рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості нарахованої до 01 травня 2018 року на суму 9 352 грн 08 коп., пославшись на неправильне застосування строку позовної давності з підстав неврахування судом першої інстанції положень пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України і просив стягнути ці суми. Суд апеляційної інстанції погоджуєтьсяся з доводами апелянта, врахувавши наступне. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положения» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. Так як від 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому трирічний строк позовної давності не пропущений оскільки на час подання позовної заяви в вересні 2021 року, такий строк був продовжений вищевказаним Законом. В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, за надані послуги ПАТ «Київенерго» до 01.05.2018 року на суму 9 352 грн. 08 коп, який вказує на наявність оплат послуг споживачем після отримання права вимоги КП «Київтеплоенерго». Для підтвердження нарахувань помісячно за весь період боргу, що переданий за договором цесії та визначення періоду, за який утворилась заборгованість, надано розгорнутий розрахунок заборгованості переданої за Договором №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Отже, КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих від березня 2017 року до червня 2021 року включно У листопаді 2021 року відповідачем заявлено про застосування позовної давності, про що подано письмову заяву, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у вказаній частині з підстав пропуску позивачем позовної давності. Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені вимоги закону, невірно застосував норми матеріального та процесуального права і помилково зазначив про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року. Врахувавши вищевказане, оскаржуване рішення районного суду слід скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року і в цій частині ухвалити рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Враховуючи задоволення позовних вимог, пропорційно до частини задоволених вимог, судовий збір за розгляд справи районним судом в розмірі 1 402 грн 96 коп. та 3 405 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого підтверджується доказами по справі, має бути стягнутий з відповідача на користь позивача. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при поданні позову позивачем було сплачено 33 грн за отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що відповідно до п.3 ч.3 ст.133 ЦПК України належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а тому загальна сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 4 840 грн 96 коп. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року в частині відмови в позові скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог в цій частині. В решті рішення слід залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення до 01.05.2018 року у розмірі 9 352 грн 08 коп. Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза спожиті послуги з централізованого опалення до 01.05.2018 року у розмірі 9 352 грн 08 коп. - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення до 01.05.2018 року у розмірі 9 352 (дев`ять тисяч триста п`ятдесят дві) грн 89 коп. та судові витрати у розмірі 4 840 (чотири тисячі вісімсот сорок) грн 96 коп. В решті рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: