Постанова 4805 № 296/4565/17

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/4565/17 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П. Категорія 29 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2023 року м.Житомир Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу № 296/4565/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Антон Олександрович, орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визнання довіреності і договору купівлі-продажу квартири недійсними та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житла, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_6 , на рішення Корольовського районного суду м. Житомира ухвалене 11 листопада 2019 року суддею Сингаївським О.П. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання довіреності та договору купівлі-продажу квартири недійсними, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житла. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він був та фактично є власником квартири АДРЕСА_1 . У 2015 року загубив правовстановлюючі документи на квартиру та мав намір їх відновити, проте довідався, що 02 березня 2015 року квартиру було продано ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу. Представником продавця у договорі зазначено ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року нібито від імені позивача. ОСОБА_1 стверджував, що не видавав довіреності від 22 серпня 2014 року і не уповноважував ОСОБА_5 продавати квартиру. У зв`язку з чим був змушений звернутися до правоохоронних органів. У кримінальному провадженні ОСОБА_5 повідомив, що на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року не діяв, договору купівлі-продажу не підписував, а паспорт № НОМЕР_1 , який зазначений у оспорюваному договорі, втратив у 2006 році, а тому йому невідомо, хто діяв на підставі втраченого ним паспорта. Крім того, в ході кримінального провадження проведено почеркознавчу експертизу, якою встановлено, що підпис від імені позивача на довіреності від 22 серпня 2014 року вчинений іншою особою. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд: - визнати недійсною довіреність серії та номер бланка: НАА 128180, на представництво його інтересів, видану на ім`я ОСОБА_5 та посвідчену 22 серпня 2014 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А.О. за №330 у реєстрі нотаріальних дій; - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 березня 2015 року, укладений між представником продавця ОСОБА_5 , який діяв від імені власника ОСОБА_1 на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року, та покупцем ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А.О. за №96 в реєстрі. - усунути перешкоди у користуванні житлом та виселити ОСОБА_7 , ОСОБА_3 зі спірної квартири без надання іншого житла. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2018 року залучено до участі у справі в якості правонаступників відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_3 , та в якості третьої особи - орган опіки та піклування Житомирської міської ради. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ОСОБА_6 вказав, що ОСОБА_1 довіреності від 22 серпня 2014 року не видавав та не уповноважував ОСОБА_5 чи будь-яку іншу особу продавати свою квартиру. При цьому, на момент укладення договору купівлі-продажу позивач фактично проживав у своїй квартирі. Експертом Житомирського НДЕКЦ МВС України надано висновок від 20 жовтня 2016 року №1/3421, у якому беззаперечно встановлено, що підпис в оригіналі довіреності від 22 серпня 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Через невстановлення особи, яка під прізвищем ОСОБА_5 діяла від імені ОСОБА_1 на підставі підробленої довіреності від 22 серпня 2014 року, кримінальне провадження було закрите. Вважає, що висновок експерта від 20 жовтня 2016 року, виконаний за постановою слідчого у кримінальному провадженні, відповідає вимогам законодавства, містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі та помилково визнаний судом недопустимим доказом. Безпідставним також є посилання суду на відсутність оригіналу оскарженої довіреності, оскільки для проведення почеркознавчої експертизи слідчим у приватного нотаріуса Фещенка А.О. був вилучений оригінал такого документа. На його думку, суд, не зважаючи на імперативну заборону, встановлену абзацом другим частини першої ст.218 ЦК України, в основу рішення поклав показання свідків, натомість безпідставно відхилив допустимі докази, отримані у кримінальному провадженні, щодо неналежності позивачу підпису в оспорюваній довіреності. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 просив залишити її без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Зазначає, що висновок експерта від 20 жовтня 2016 року №1/3421 не був підготовлений на замовлення учасника справи чи на підставі ухвали суду, не був визнаний доказом в ході судового розгляду кримінального провадження та підтверджений вироком, що набрав законної сили, тому суд обґрунтовано не прийняв його, визнавши недопустимим доказом. Вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку та не визнав допустимим доказом довіреність від 22 серпня 2014 року, оскільки її оригінал або завірену належним чином копію позивач не надав. Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року в частині відмови в усуненні перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_7 без надання іншого житла скасовано, провадження у цій частині справи закрито. У решті рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року постанову суду апеляційної інстанції від 26 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про визнання довіреності та договору купівлі-продажу квартири недійсними, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житла скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи, ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав. ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8 апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення. ОСОБА_5 надіслав на адресу апеляційного суду письмову заяву (а.с. 143 т.4), у якій просив не викликати його в суд та змінити відповідача, оскільки таким себе не вважає. Зазначив, що у 2006 році втратив паспорт, про що повідомив органи поліції, будь-якого відношення до даного спору не має. Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, з урахуванням вказівок, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, та практики Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 02 березня 2015 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 13 березня 2001 року, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.О. 22 серпня 2014 року за реєстром №330 від імені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Корольовським МВ УМВС України в Житомирській області 13 лютого 1999 року, передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_7 прийняла у власність (купила) квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 316648 грн. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А.О., який при вчиненні 02 березня 2015 року відповідної нотаріальної дії зазначив, що договір підписано у його присутності, а особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також перевірено повноваження представника та належність квартири ОСОБА_1 . Спірна квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2004 року та набута ОСОБА_7 у спільну сумісну власність із чоловіком ОСОБА_3 у період зареєстрованого шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 . Відповідно до спадкової справи №9/2018 року спадщину, після ОСОБА_7 , прийняли неповнолітня дочка ОСОБА_4 , 2004 року народження, а також мати ОСОБА_2 . Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_9 пояснила, що її покійний чоловік працював директором ріелторського агентства і вона допомагала йому в цій діяльності. У 2015 році її чоловік підшукував квартиру родині ОСОБА_10 . На той час продавалася квартира по АДРЕСА_2 , яку продавав ОСОБА_1 . Вона мала ключі від даної квартири і показувала її покупцям, в тому числі ОСОБА_10 , які вирішили її придбати. Перед укладенням договору купівлі-продажу Словінські зустрічались із ОСОБА_1 в її присутності і останній повідомляв, що він загубив свій паспорт, тому договір буде укладати його представник за довіреністю. Свідок ОСОБА_11 пояснила, що позивач ОСОБА_1 винаймав у неї кімнату з початку лютого 2015 року до травня 2016 року. Його привів друг її чоловіка. Гроші за проживання ОСОБА_1 їй передавали через чоловіка невідомі їй особи. У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 зловживав спиртними напоями вона попросила його звільнити житло. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту вибуття майна поза його волею. Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо мотивів відмови у задоволенні позову з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження №14-144цс18). Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 ЦК України). Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до частини 1 статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02 березня 2015 року, посилаючись на те, що свою волю на вчинення цього правочину він не виявляв, оскільки не видавав та не підписував довіреності на ім`я ОСОБА_5 від 22 серпня 2014 року, а тому такий договір від його імені останній не міг вчинити. Колегія суддів вважає, що обставини, які свідчать про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення від його імені вищевказаного правочину щодо відчуження належного йому нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , знайшли своє підтвердження під час нового розгляду даної справи. Зокрема, судом апеляційної інстанції витребувані матеріали кримінального провадження №12015060020003085, зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. Зазначене провадження зареєстровано за заявою ОСОБА_1 від 15.06.2015, у якій він зазначав, що невідома особа підробила довіреність від його імені і в подальшому здійснила розпорядчі дії від його імені. Постановою від 15.06.2019 дане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 256-257 кримінального провадження, а.с. 218-219 т.5 цивільної справи). Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий під час досудового розслідування вилучив у приватного нотаріуса Фещенка А.О. документи, у тому числі: довіреність про розпорядження майном ОСОБА_1 ; договір купівлі спірної квартири ОСОБА_1 ; витяг перевірки дійсності довіреності тощо. Зі змісту оригіналу примірника довіреності серія та номер бланка: НАА 128180 від 22 серпня 2014 року, який тимчасово вилучено ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29.09.2022 з матеріалів кримінального провадження, вбачається, що ОСОБА_1 , 1958 року народження, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області 13 лютого 1999 року, уповноважив ОСОБА_5 , 1969 року народження, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 13 березня 2001 року, управляти та розпоряджатися всім належним йому майном, укладати всі дозволені законом угоди, в тому числі: продавати майно, визначаючи суми та інші умови на свій розсуд; проводити розрахунки по укладених угодах; отримувати гроші від усіх осіб за всіма підставами; вести від імені ОСОБА_1 справи у всіх установах, у тому числі, реєстраційній службі, БТІ, ЖЕКУ; підписувати від імені ОСОБА_1 цивільно-правові угоди та розписуватися за ОСОБА_1 . Довіреність видана строком до 22 серпня 2017 року з правом передоручення та посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А.О. та зареєстрована в реєстрі за №330. Постановою слідчого СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області від 29 вересня 2016 року в кримінальному провадженні №12015060020003085 призначена судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експерту Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру в Житомирській області. На вирішення експертизи поставлені питання: чи виконаний підпис в графі «підпис» довіреності №330 ОСОБА_1 .?; чи виконаний підпис в графі «підпис» в довіреності №330 та в квитанції про сплату коштів банку ГУ ДКСУ у Житомирській області однією особою?. З оглянутого судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи висновку судового експерта групи технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних видів досліджень Житомирського науково дослідного експертно-криміналістичного центру №1/3421 від 20 жовтня 2016 року, вбачається, що підпис, який розміщений в графі «підпис» у оригіналі довіреності №330 від 22 серпня 2014 року на право управляти та розпоряджатися майном ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 38-42 т.1 цивільної справи, а.с. 88-92 кримінального провадження). Як свідчать матеріали кримінального провадження №12015060020003085 та зміст оспореної довіреності, при вчиненні нотаріальної дії з посвідчення оспореної довіреності від 22.08.2014, нотаріусу надані паспорт на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 13.02.1999 та паспорт на ім`я ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 13.03.2001. В межах кримінального провадження (а.с. 27-28 т.1 цивільної справи та а.с. 95-96 кримінального провадження) та в своїх письмових поясненнях (а.с. 113 т.4, а.с. 143 т.4 цивільної справи) ОСОБА_5 пояснив, що ніяких правочинів щодо спірної квартири не вчиняв і не підписував, а паспорт зазначений у довіреності та у договорі купівлі-продажу втратив у 2006 році. Також вказав, що громадяни, які вказані у справі йому не відомі, до цієї справи він відношення не має. На його думку, невідомі використали втрачений ним паспорт, вклеїли фотографію та підробили документи. У матеріалах справи наявна копія довідки Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області №262 від 19.12.2008 (а.с.31 т.1), згідно якої замість втраченого паспорта серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 видано 28.10.2006 інший серії НОМЕР_4 . Зазначене підтверджується наявною у кримінальному провадженні формою №1 на ОСОБА_5 , яка оглянута колегією суддів (а.с. 100 кримінального провадження, а.с. 220 т.5 цивільної справи). Також оглянуті матеріали кримінальної справи свідчать, що ОСОБА_1 втратив паспорт серії НОМЕР_3 від 13.02.1999, а 27.06.2015 отримав паспорт серії НОМЕР_5 (а.с. 19, 194, 210-211 кримінального провадження та а.с. 221-225 т.5 цивільної справи). Зазначені докази підтверджують пояснення позивача про втрату ним паспорта. Тому, в сукупності з іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції враховує оглянутий під час нового розгляду справи висновок експерта №1/3421 від 20.10.2016, який міститься у матеріалах кримінального провадження №12015060020003085, як письмовий доказ того, що підпис від імені позивача в оспореній довіреності вчинений не ОСОБА_1 . При цьому, відсутність вироку у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови у прийнятті та дослідженні доказів, отриманих законним шляхом під час досудового слідства, які містять інформацію щодо предмета цивільного спору. Не зважаючи на те, що ухвала Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року про призначення судової почеркознавчої експертизи скасована ухвалою суду від 25 січня 2023 року, колегія суддів враховує, що матеріали справи містять достатні письмові докази, які підтверджують неукладеність оспореного договору та обставини вибуття належного позивачу майна поза його волею. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦПК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Тому, посилання представника ОСОБА_3 ОСОБА_8 на пояснення свого довірителя та показання свідків є безпідставними. Також є безпідставними посилання ОСОБА_8 на позицію, викладену у мотивувальній частині постанови Житомирського апеляційного суду від 26.05.2021, оскільки таке рішення скасовано і справу направлено судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд. Перебування позивача у м. Житомирі чи перебування його поза межами міста на час спірних правовідносин не має значення для встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення спору. В той же час, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, враховуючи таке. У пункті 7.11 постанови від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (пункти 7.17, 7.18, 7.21 вищевказаної постанови). Тобто, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Отже, позивачем обрано спосіб відновлення порушеного права (визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсним), який не підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у цій справі. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №524/1974/20, у подібних правовідносинах. Як наслідок не можуть бути задоволені вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 . Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог з огляду на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. При цьому, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє особу права заявити позов про витребування майна. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житла скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 30 січня 2023 року.