Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/1493/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1493/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Леонтович А.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мастюгіна Євгенія Дмитровича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 18 травня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), у якому просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у врахуванні стажу при обчисленні пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2004 року по 31.01.2019 року в полуторному розмірі з додатковим зарахуванням по одному року до стажу, обчисленому в полуторному розмірі за періоди з 28.12.1994 по 15.07.1996 та з 02.10.1996 по 31.01.2019 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 врахувавши стаж його роботи з 01.01.2004 року по 31.01.2019 року в полуторному розмірі з додатковим зарахуванням по одному року до стажу, обчисленому в полуторному розмірі за періоди з 28.12.1994 по 15.07.1996 та з 02.10.1996 по 31.01.2019 року з моменту призначення пенсії, а саме з 18.03.2017 року з врахуванням часу набуття стажу та раніше проведених виплат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював у Чорнобильській зоні відчуження, а тому відповідно до статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанов КМУ «Про доплати особам, які працюють в зоні відчуження» йому неправомірно відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу для обчислення пенсії в полуторному розмірі. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Славутицьким МВГУ МВС України в Київській області, 14.08.1996. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 14.08.2020, у якій просив провести перерахунок та виплату пенсії врахувавши стаж роботи з 01.01.2004 по 31.01.2019 в полуторному розмірі з додатковим зарахуванням по одному року до стажу, обчисленому в полуторному розмірі за періоди з 28.12.1994 по 15.07.1996 та з 02.10.1996 по 31.01.2019. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом №1000-0212-8/87746 повідомило позивача про те, що його страховий стаж становить - 38 років 7 місяці 1 день. Основний розмір пенсії становить 9568,81 грн; доплата за понаднормативний стаж - 324,22 грн (за 26 років); загальний розмір пенсії - 9893,03 грн. Пенсійний орган зазначив, що всі довідки про пільговий характер роботи та зазначені в них періоди роботи, що були надані позивачем, як при первинному призначенні пенсії були враховані для розрахунку стажу при обчисленні розміру пенсії. Щодо зарахування вищезгаданих періодів роботи за Списком №1 у 1,5-й кратності пенсійний орган посилаючись на положення законодавства повідомив, що для визначення права на пенсію за віком, періоди роботи (служби) в зоні відчуження з 01.01.2004 при наявності відповідних документів, зараховуються в полуторному розмірі, а для обчислення розміру пенсії (визначення коефіцієнту страхового стажу) зазначений період зараховується страховий стаж в одинарному розмірі. А тому, зарахування періодів роботи здійснено правомірно та в межах діючого законодавства. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу вимог статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. За приписами частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Положеннями пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Відповідно до ст. 1 Закону № 796-XII, встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) час роботи, служби (в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до стажу роботи, стажу державної служби, вислуги років, яка надає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»: до 1 січня 1988 року - у потрійному, а з 1 січня 1988 року до 1 січня 1993 року - у полуторному розмірі (у тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993 року та в наступні роки пільги з обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження» від 10.09.2008 року № 831 (далі - Постанова № 831) передбачено, що особам, які постійно працюють або виконують службові обов`язки у зоні відчуження, час роботи або служби зараховується до стажу роботи і вислуги років у полуторному розмірі (в тому числі за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36). Отже, вказаною постановою надано право особам, які постійно працюють або виконують службові обов`язки в зоні відчуження (у тому числі особам, які працюють на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1), на зарахування їх часу роботи або служби до стажу роботи у пільговому розмірі, а саме: у полуторному. Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом №1000-0212-8/87746 відмовило ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу для обчислення пенсії в полуторному розмірі згідно відпрацьованого часу в Чорнобильській зоні. У вищевказаному листі відповідачем вказано про те, що з 01.01.2004 обчислення страхового стажу здійснюється лише в одинарному розмірі, то період роботи в зоні відчуження зараховується в пільговому обчисленні, тобто в півторакратному обчисленні лише по 01.01.2004. Колегія суддів звертає увагу на те, що 01.01.2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що він розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Положеннями статті 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч. 2 названої статті №1058-IV виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. У відповідності до пункту 16 Розділу ХV Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсії визначено статтею 24 Закону № 1058-IV. За приписами ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій,ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з ч. 3 ст. 24 загаданого Закону встановлено, що за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за періоди трудової діяльності після 01.01.2004 винятки в обчисленні страхового стажу не в одинарному розмірі можуть бути передбачені виключно Законом №1058-IV. В силу вимог абзацу 10 частини 3 статті 26 Закону №1058-IV, за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги Закону № 1058-IV передбачають можливість зарахування до страхового стажу додатково по одному року за кожний повний рік стажу роботи за списком №

1. Проте, норми цього закону не містять положень про те, що стаж роботи за списком № 1 зараховується до страхового стажу у полуторному розмірі. Також, норми зазначеного Закону не містять посилань на можливість застосування при розрахунку страхового стажу за списком № 1 положень інших законодавчих актів та/або нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, зокрема, вищезагаданої Постанови №

831. Відтак, період трудової діяльності (роботи) позивача з 01.01.2004 року, що враховуються до страхового стажу, як вказано в ч. 4 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», крім випадків, передбачених цим Законом, мають вираховуватися на загальних підставах - в одинарному розмірі. Враховуючи вищевикладене, посилання апелянта на положення постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року №831, як на підставу для зарахування за спірного періоду до пільгового трудового стажу в полуторному розмірі, колегія суддів вважає необгрунтованими. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмовляючи у зарахуванні спірних періодів у полуторному розмірі відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мастюгіна Євгенія Дмитровича - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак М.І. Кобаль