Постанова Одеський апеляційний суд № 521/17505/21

Номер провадження: 22-ц/813/3720/23 Справа № 521/17505/21 Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.01.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В. за участю секретаря судового засідання - Мокана В.В., учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач Одеська міська рада скаржник ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Історія справи, короткий зміст позовних вимог У листопаді 2011 року до Малиновського районного суду м. Одеси звернулися з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування. В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 лютого 2021 року, серія НОМЕР_1 , яке видане Одеським міським відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме на однокімнатну квартиру загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкодавець ОСОБА_5 є власником однокімнатної квартири, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.04.2009р., за №22603487, який був виданий КП «ОМБТІ та РОН» та Договором купівлі-продажу від 21.04.2009 р., що посвідчений державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори м. Одеси, Масловою М.В., який зареєстрована в реєстрі за №1-937. Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 07.05.2021р. за № П1 -105420-ю/л, яке видане Департаментом надання адміністративних послуг ОМР, спадкодавець ОСОБА_5 з 03.06.2009 р. по 20.04.2021 р. постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даних, що містяться у Відомостях за № П1-105439-ю/л від 07.05.2021р. про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, яке видане Департаментом надання адміністративних послуг ОМР, спадкодавець ОСОБА_5 постійно проживав та був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 . 16 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Главацького В.А., однак Листом від 25.10.2021 року за вих.№46/01-16 приватний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину з причини відсутності правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно. З огляду на зазначене просили позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2022 року ухвалено позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Одеської міської ради (місцезнаходження за адресою: 65004, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, код ЕДРПОУ 26597691) про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що позивач ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_2 мають право успадкувати та оформити нерухоме майно, що належало за життя їх батьку ОСОБА_5 , однак через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, позбавлені можливості здійснити це в позасудовому порядку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.04.2022 р. у справі № 521/17505/21 та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, відмовити в повному обсязі. Позиція учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що вона та ОСОБА_5 прожили однією сім`єю без реєстрації шлюбу 20 років, кожен з них мав свої обов`язки один перед одним, вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, вона займалася організацією та проведенням поховання померлого. Спірна квартира, яка належала померлому на підставі права власності загальною площею 32,4 кв. м., житловою площею 17, 2 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана померлим за час спільного сумісного проживання із ОСОБА_3 , меблирована за їх спільні кошти, комунальні платежі за квартиру сплачує вона. ОСОБА_3 безпосередньо 20 травня 2021 року звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Главацького В.А. із заявою про відкриття спадщини за законом, після чого була заведена спадкова справа. Нею до суду подавалася заява про встановлення факту проживання однією сім`єю, справа № 521/8888/21, було відкрито провадження по справі, однак, у подальшому відповідна заява була залишена без розгляду, що було відомо позивачам. Вважає, що рішення суду вплинуло на її права та обов`язки, її були повинні залучити позивачі у якості відповідача по справі, однак, вона була позбавлена можливості захищати свої права та законні інтереси в суді першої інстанції. Щодо відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Учасники справи їх представники у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Якубовська А.І., на судові засідання призначені на 21.11.2022 року, 12.12.2022 року, 16.01.2022 року, надала аналогічні заяви, в яких, посилаючись на Указ Президента України від 17 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», рішення Ради суддів України № 9 від 24 лютого 2022 року, рекомендації Ради суддів України від 02 березня 2022 року, розпорядження № 1 від 02 березня 2022 року голови Одеського апеляційного суду, вказав на необхідність бути особисто присутніми на розгляді даної справи в залі судових засідань у суді, та з метою уникнення загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи, просила оголосити перерву по справі № 521/17505/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (провадження 22-ц/813/8363/22) на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2022 року по справі № 521/17505/21 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, та перенести справу на іншу дату. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. (ч. 1 ст. 44 ЦПК України). Законом передбачено баланс захисту прав як учасника справи, який повторно не з`явився в судове засідання (незалежно від причин неявки), так і учасника, який у зв`язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» сформував позицію про те, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Відтак, колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_3 про оголошення перерви по справі, не підлягає задоволенню, оскільки остання є скаржником і її позиція викладена в апеляційній скарзі, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, скаржник не навів у клопотанні обставин, які б перешкоджали розглянути скаргу за її відсутності, а також не мотивувала необхідність її безпосередньої явки до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»). Право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява №23436/03, §22, від 28 березня 2006 року). Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»). Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»). Разом з тим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності дотримання на рівні національного судочинства принципу res judicata, відповідно до якого жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й постановлення нового рішення. Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону. ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов. Так, відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Згідно ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Вказаній нормі кореспондується п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, згідно якого суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, встановлено, що судовим рішенням питання про права такої особи не вирішувалося. Проте, слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2018 у справі №911/2635/17). Верховний Суд зазначив, що після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду першої інстанції, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження. Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК). Скаржниця вважає, що вона також є спадкоємцем за законом, як особа, яка постійно проживала однією сім`єю з спадкодавцем. Відповідно до ч.1 ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до положень ст. 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 1259 ЦК фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. В даному випадку у разі спадкування за законом ОСОБА_3 не має права на спадкування, оскільки є спадкоємці попередньої черги. Крім того, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), підлягають врахуванню правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначених висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року в справі № 644/5818/18 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц. Водночас факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини не стосується предмета доказування у вказаній справі. Рішення суду про встановлення факту її постійного проживання із спадкодавцем однією сім`єю ОСОБА_3 не надала, тому зазначений факт не доведений під час розгляду цієї справи. У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі № 501/672/16-ц (провадження № 61-14670св21) та від 22 червня 2022 року в справі № 755/13736/20 (провадження № 61-622св22) вказано, що в справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Враховуючи наведені норми закону та досліджені судом матеріали справи, колегія суддів не встановила підстав стверджувати, що оскаржуваним рішенням вирішувалось питання про права, свободи, інтереси ОСОБА_3 , оскільки остання не була учасником правовідносин, які досліджувалися судом першої інстанції під час розгляду справи, а також в оскаржуваному рішенні відсутні висновки про права та обов`язки цієї особи. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. За таких обставин, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 підлягає закриттю. Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 ,на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом закрити. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 20 січня 2023 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді: В.А. Коновалова М.В. Назарова