Постанова 4813 № 946/7504/22

Номер провадження: 33/813/172/23 Номер справи місцевого суду: 946/7504/22 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.01.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючої судді Орловської Н.В., секретаря Зєйналової А.Ф.к. перевіривши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 496,20 грн. Вказана постанова мотивована тим, що 28.10.2022 року о 18 год. 50 хв. на автомобільній дорозі «Одеса-Рені» на Бухарест 215 км., водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Камаз», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження медичного огляду в медичному закладі, а також від продутя на місті алкотестеру Драгер відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Оскільки вина ОСОБА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи характер вчиненого правопорушення та особу порушника, суд дійшов висновку про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 07 грудня 2022 року подав апеляційну скаргу, в проситьпостанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.12.2022р. скасувати, провадження у справі закрити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив наявні в матеріалах справи докази, не надав належної правової оцінки доводам, викладеним у заяві про закриття провадження, а також не навів обґрунтованих мотивів їх відхилення. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою відсутність факту керування транспортним засобом, що є обов`язковою складовою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Апелянт стверджує, що на момент зустрічі з працівниками патрульної поліції він знаходився у транспортному засобі, що був припаркований на узбіччі дороги. Також апелянт зазначає, що відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння не підтверджена належними доказами, оскільки не зафіксована в присутності двох свідків, а долучений до протоколу відеозапис здійснено за камеру побутового телефону, а не спеціального пристрою, як це передбачено законом. З огляду на викладене скаржник вважає, що його вина у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не доведена належними та допустимими доказами, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому постанова підлягає скасуванню, а справа закриттю. При цьому, ОСОБА_1 просив розгляд апеляційної скарги провести за його відсутності. 23.01.2023 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання обґрунтоване зміною його позиції щодо участі в судовому засіданні та бажанням бути присутнім під час розгляду справи. Неможливість прибуття в судове засідання заявник обґрунтовує проходженням медичної (військово-лікарської) комісії. Надаючи правову оцінку клопотанню ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи з заявлених ним підстав, суд зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд звертає увагу, що підставою для відкладення розгляду справи є не будь-яке клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а обґрунтоване та підтверджене належними доказами. Зі змісту наданого ОСОБА_1 клопотання вбачається, що причини неможливості прибуття в судове засідання він обґрунтовує зайнятістю в зв`язку з проходженням медичної комісії. При цьому, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин заявником не надано. Враховуючи, що апелянт належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а наведені ним причини неявки в судове засідання не підтверджені належними доказами, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення слухання справи, а вважає за можливе провести судове засідання за відсутності заявника. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, надавши правову оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно ст. 280 КУпАП, орган /посадова особа/ при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст.ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП. Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч.1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, підставою притягнення особи, як суб`єкта правопорушення, до адміністративної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення, визначеного відповідною статтею. Склад правопорушення це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона). Суб`єкт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП спеціальний - водій транспортного засобу, або інша особа, яка керувала транспортним засобом. Суб`єктивна сторона даного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу. Об`єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також безпеки на річковому транспорті та маломірних суднах. Об`єктивна сторона правопорушення це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення. Обов`язковими ознаками об`єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого),причинний зв`язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об`єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення. Диспозицією частини 1 ст.130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Відповідно до ст.32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення. Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту, захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо. Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінов проти України» рішення від 09.06.2011р., заява №16347/02). Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013р., заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом ст.6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції. Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, як і значно перевищує мінімальний розмір штрафу, визначений ч.2 ст.53 КК України, а також передбачає обов`язкове позбавлення права керування транспортним засобом. Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №320386 від 28 жовтня 2022 року, складеного поліцейським Ізмаїльського РВП ВРПП старшим солдатом Сааковим М.О., 28 жовтня 2022 року о 19.10 год. ОСОБА_1 , на автодорозі М15 Одеса-Рені на Бухарест 215 км керував автомобілем Камаз д/з НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини роті), від проходження медичного огляду в медичному закладі у встановленому законом порядку, а також від продуття на місці алкотестеру Драгер відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується сукупністю доказів, що є у справі, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння та змістом відеозапису. Дослідивши матеріали справи апеляційний суд не погоджується з висновком місцевого суду про доведеність події та наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи та не узгоджуються із наявними в матеріалах справи доказами, які, на переконання апеляційного суду, не були в повній мірі досліджені судом першої інстанції. Як було зазначено вище, суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке визначена ч.1 ст. 130 КУпАП, є водій транспортного засобу, або інша особа, яка керувала транспортним засобом. Пленумом Верховного Суду України у п. 27 Постанови «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 № 14 (з наступними змінами) визначено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. У наявних в матеріалах справи письмових поясненнях та доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує факт керування транспортним засобом, стверджуючи про те, що на момент прибуття працівників поліції він відпочивав у автомобілі, який був припаркований на узбіччі. Судом відзначається, що на дослідженому судом першої інстанції відеозапису не зафіксовано рух транспортного засобу марки «Камаз», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також відсутні будь-які інші ознаки, на підставі яких можна було об`єктивно встановити, що вказаний автомобіль рухався чи, що його двигун було заведено (увімкнення задніх ходових або габаритних огнів, візуальна наявність вихлопних газів тощо). Крім того, в матеріалах справи відсутня інформація про обставини та підстави зупинки працівниками поліції транспортного засобу «Камаз», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що дає можливість стверджувати про відсутність його руху та, як наслідок, відсутність факту керування ним ОСОБА_1 . На підставі викладеного та беручи до уваги наведене вище положення Пленуму Верховного Суду України судом встановлено відсутність належних та допустимих доказів, на підставі яких об`єктивно можна встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Камаз», номерний знак НОМЕР_1 , що виключає можливість визначення останнього в якості суб`єкта правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме водія транспортного засобу, або іншої особи, яка керувала транспортним засобом. Крім того, апеляційний суд зазначає, що згідно ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Відповідно до п.п. 6, 7 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735 огляд на стан сп`яніння проводиться: -поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); -лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я). Результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі акт огляду). У випадку установлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп`яніння. (п.10 Інструкції № 1452/735) За змістом п.п. 6, 7, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України від 17.12.2008 № 1103, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Таким чином, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП, є зафіксована у встановлений законом спосіб та у присутності двох свідків відмова водія від огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, та відмова водія від огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, що і є підставою для складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП та притягнення до адміністративної відповідальності. Обов`язок щодо доведення вказаних обставин покладається на працівників поліції, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення. До суду в якості доказів на підтвердження вказаних фактів працівниками поліції надано протокол про адміністративне правопорушення, Акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, пояснення ОСОБА_1 та оптичний диск з відеозаписом. Згідно роз`яснень п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2003 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року №18, судам при розгляді справ необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247 і 280 КУпАП. Сам протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний достатнім доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а викладені в ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви. Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, в якості належного доказу на підтвердження обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, судом першої інстанції визнано долучений до матеріалів справи відеозапис з камери телефону Самунг А40. Апелянт зауважив, що долучений до матеріалів справи відеозапис був здійснений працівниками поліції на звичайний телефон, а не спеціальний прилад, у зв`язку з чим вважає вказаний доказ недопустимим. Оцінюючи вказаний відеозапис в якості доказу, з урахуванням висловлених апелянтом зауважень та аргументів, суд зазначає наступне. Порядок застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів врегульовано Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року №1026. Положеннями вказаної Інструкції передбачено можливість застосування працівниками поліції наступних технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису: автомобільна система технічних приладів і технічних засобів фото- і кінозйомки, відео-, аудіозапису; відеореєстратор; портативний відеореєстратор; стаціонарна система технічних приладів і технічних засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; засоби фото- та відеозапису на БпЛА. Отже, зазначена Інструкція містить чіткий перелік пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію, та не надає право поліцейським здійснювати відеофіксацію власними мобільними пристроями. Крім того, вимогами Інструкції передбачено спеціальний порядок зберігання, видачі та приймання технічних приладів фото та відеофіксації, а також визначено обов`язковою умовою безперервність здійснюваного поліцейським відеозапису, з обов`язковим зазначенням дати та часу його здійснення. Враховуючи, що долучений до матеріалів справи відеозапис із власного мобільного телефону поліцейського не відповідає наведеним вище критеріям, тому не може вважатися допустимим доказом у справі. Також апеляційний суд звертає увагу, що наведеними вище положеннями Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України від 17.12.2008 № 1103, передбачено обов`язкову присутність двох свідків під час складання поліцейським протоколу про адміністративне правопорушення відносно водія, який відмовився від проведення огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Натомість, складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №320386 від 28.10.2022р. не містить інформації про його складання в присутності свідків, що свідчить про недотримання поліцейськими визначеної Порядком №1103 процедури. При цьому, апеляційний суд критично оцінює складений працівником поліції Акт огляду на стан алкогольного сп`яніння від 28.10.2022р, який містить інформацію про свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки відповідно до наведеного вище п.10 № 1452/735 такий Акт складається у випадку здійснення працівниками поліції огляду водія транспортного засобу на місці його зупинки, у той час як відмова водія від проходження огляду складання такого акту не передбачає. Щодо наявних в матеріалах справи письмових пояснень, складених працівником поліції від імені ОСОБА_1 про визнання останнім вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, то апеляційний суд зазначає, що сам по собі факт визнання особою вини у порушенні ПДР, за відсутності інших належних та допустимих доказів, не може бути достатнім доказом такого правопорушення і не звільняє осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, від визначеного ст.251 КУпАП обов`язку щодо збирання таких доказів. Згідно ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право , серед іншого, скасувати постанову та закрити провадження у справі. Враховуючи, що обсяг наданих суду доказів в своїй сукупності не доводить винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та дійсність самого факту вчинення ним такого правопорушення, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.12.2022 року та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу правопорушення. З огляду на закриття провадження у справі без накладення на особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, адміністративного стягнення, судовий збір в порядку ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає. Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року скасувати. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАПзакрити у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя Н.В. Орловська