Постанова 4856 № 120/7078/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7078/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 18 січня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Лунь Т. С., представника позивача - Юрченка Т.П. представника відповідача (Державної митної служби України) - Мавроді Р.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної митної служби України на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спор, на стороні відповідачів - Вінницька митниця ДФС; Подільська митниця Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В : В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спор, на стороні відповідачів - Вінницька митниця ДФС, Подільська митниця Держмитслужби, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 02.06.2021 № 846-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено позивача на посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021 та стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 по 13.12.2021 в сумі 127117,76 грн. При цьому, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Вінницької митниці ДФС та в частині присудження йому виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 15772,41 грн., з відрахуванням при її виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів, звернено до негайного виконання. Також вирішено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України судові витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн. В подальшому, на виконання зазначеного рішення Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчі листи. А саме: 17.12.2021 року видано два виконавчих листи щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021 та щодо присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 15772,41 грн., з відрахуванням при її виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів, а 16.06.2022 - про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 року по 13.12.2021 року в сумі 127117,76 грн. та про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України судові витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн. 08.08.2022 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача, в якій останній просив замінити сторону виконавчого провадження, зазначену у виконавчому листі, виданому 17.12.2021 Вінницьким окружним адміністративним судом по справі №120/7078/21-а, а саме боржника: Державна фіскальна служба України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на Державна митна служба України (м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43115923); змінити спосіб виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 у справі №120/7078/21-а, а саме з: "Поновити ОСОБА_1 , на посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021" на "Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021 та зобов`язати Державну митну службу України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду державної служби в порядку переведення із Вінницької митниці ДФС". Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2022 року клопотання представника позивача про заміну боржника, зміну способу виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 у справі № 120/7078/21-а задоволено частково. Зокрема, судом: - замінено сторону у виконавчому листі, виданому 17.12.2021 Вінницьким окружним адміністративним судом по справі №120/7078/21-а, про: "Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 року по 13.12.2021 року в сумі 127117,76 грн. (сто двадцять сім тисяч сто сімнадцять гривень сімдесят шість копійок). Звернути рішення суду до негайного виконання в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 15772,41 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот сімдесят дві гривні сорок одна копійка), з відрахуванням при її виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів", а саме боржника: Державна фіскальна служба України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на Державна митна служба України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43115923); - замінено сторону у виконавчому листі, виданому 16.06.2022 Вінницьким окружним адміністративним судом по справі №120/7078/21-а, про: "Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 року по 13.12.2021 року в сумі 127117,76 грн. (сто двадцять сім тисяч сто сімнадцять гривень сімдесят шість копійок)", а саме боржника: Державна фіскальна служба України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на Державна митна служба України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43115923); - змінено спосіб виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 у справі №120/7078/21-а з "Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021 року" на "Поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021 року". В іншій частині заявленого клопотання судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Державна митна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви представника позивача про заміну боржника у справі. Обгрнутовуючи власну позицію, апелянт не заперечує, що факт реорганізаційних змін мав місце в системі органів, які реалізують митну політику, однак звертає увагу на те, що правонаступництво відбулось лише у відповідних сферах діяльності і має ознаки часткового публічного правонаступництва. Так, на переконання апелянта, без повного матеріального правонаступництва ДФС України відсутні підстави для заміни боржника у даній справі на Дермитслужбу. Також, апелянт відзначає, що спір у даній справі виник у відносинах публічної служби і не стосується тих публічно-владних функцій у сфері реалізації державної митної політики, що були передані Держмитслужбі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200. Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року було відкрито провадження у даній справі та призначено її до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Представником позивача були подані письмові заперечення стосовно вимог митного органу, в яких заявник просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2022 року суд, дійшовши висновку про неможливість вирішення даної справи на основі наявних у ній доказів та про необхідність вислухати пояснення сторін, постановив призначити дану справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні. В судовому засіданні представник апелянта, Державної митної служби України, вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2022 року. Судова колегія, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла наступних висновків. Як встановлено з матеріалів справи на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року окружним судом було видано виконавчі листи. У виконавчому листі від 17.12.2021 року щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021 боржником визначено Державну фіскальну службу України, а стягувачем - ОСОБА_1 . На підставі заяви стягувача, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. винесено постанову від 08.07.2022 про відкриття виконавчого провадження №69351442 щодо примусового виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2021. Також, 17.12.2021 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист до негайного виконання про присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 15772,41 грн., з відрахуванням при її виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів. 16.06.2022 року, після набрання рішенням суду законної сили, Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 року по 13.12.2021 року в сумі 127117,76 грн. При цьому, боржником у виконавчому провадженні №69351442 та у виконавчих листах, виданих Вінницьким окружним адміністративним судом, зазначено Державну фіскальну службу України, яка була уповноваженим суб`єктом щодо призначення ОСОБА_1 на посаді начальника Вінницької митниці ДФС. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судова колегія враховує, що чинним законодавством передбачено обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі. Негайне виконання рішення суду полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У відповідності до пункту 5 частини статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Аналогічна норма передбачається і частиною сьомою статті 235 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно якої рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. З аналізу вищезазначених норм вбачається, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. При цьому, у пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Тобто, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання органом призначення про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Вказана правова позиція висловлена в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 24 вересня 2021 року у справі № 640/755/19, від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18 та від 24 січня 2019 року у справі 760/9521/15-ц. Додатково, Верховний Суд в постанові суду від 16 березня 2021 року у справі № 140/2819/19 звернув увагу, що нормами статті 235 КЗпП України передбачений обов`язок лише роботодавця щодо негайного виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Проте, норми статті 235 КЗпП України не визначають обов`язку працівника щодо негайного пред`явлення до виконання рішення суду про поновлення його на посаді. Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Виключенням із цього правила є норма статті 240.1 КЗпП України, яка передбачає, що в разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, то орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та одночасно визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. У постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №640/1175/20 колегія суддів аналізуючи приписи ст. 240.1 КЗпП України вказала, що у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації. Зі змісту рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 у даній справі вбачається, що суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Вінницької митниці ДФС та відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Державної митної служби України прийняти на роботу ОСОБА_1 на рівнозначну посаду державної служби в порядку переведення із Вінницької митниці ДФС. На момент ухвалення судом такого висновку Вінницька митниця ДФС не була припинена, відтак, обраний судом спосіб захисту прав був ефективним та достатнім. Натомість, як встановлено судом та не заперечувалось представником апелянта, на даний час рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року не виконано. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що є предметом розгляду в даному провадженні, судова колегія зважає на наступне. Порядок утворення, реорганізації або ліквідації юридичних осіб публічного права врегульовані спеціальним законодавством. Так, механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших органів центральної виконавчої влади та їх територіальних органів визначено Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 (далі - Порядок №1074). Пунктом 5 Порядку №1074 передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Відповідно до пункту 6 Порядку №1074 права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади (до органу виконавчої влади, що утворився внаслідок такого злиття), у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади (до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади), у разі поділу органу виконавчої влади (до органів виконавчої влади, що утворились внаслідок такого поділу), у разі перетворення органу виконавчої влади (до утвореного органу виконавчої влади), у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань і функцій іншим органам виконавчої влади (до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України). Згідно пункту 12 Порядку №1074 орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів про його припинення продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування та реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій. Таким чином, законодавством передбачено правонаступництво територіальних органів міністерства-юридичних осіб публічного права. Виключення становить лише випадок, коли держава відмовляється від виконання функцій та завдань, які виконував орган виконавчої влади, що ліквідовується. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок], державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» прийнято рішення утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Пунктом другим цієї постанови встановлено, що державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства. Абзацом четвертим пункту другого вищезазначеної Постанови встановлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Абзацом шостим пункту другого цієї постанови встановлено, що Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної політики у сфері державної митної справи до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби. Відповідно до Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 227, Державна митна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04 грудня 2019 року №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 р. N858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» Вінницька митниця ДФС реорганізована - шляхом приєднання до Подільської митниці Держмитслужби. Наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» з 29 листопада 2019 року в Вінницькій митниці ДФС розпочато процедуру реорганізації шляхом приєднання до Подільської митниці Держмитслужби. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» прийнято рішення про реорганізацію територіальних органів Державної митної служби, зокрема Подільської митниці Держмитслужби, шляхом їх приєднання до Державної митної служби. В подальшому, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 р. N895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» Державною митною службою України прийнято наказ від 27 жовтня 2020 року № 480 «Про реорганізацію територіальних органів Держмитслужби» відповідно до яких прийнято рішення щодо реорганізації Подільської митниці Держмитслужби, як територіального органу, шляхом приєднання до Державної митної служби України. При цьому, відповідно до наказу Держмитслужби від 19 жовтня 2020 року № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено Вінницьку митницю, як відокремлений підрозділ Держмитслужби. Наказом Держмитслужби від 29.10.2020 № 489 затверджено Положення про Вінницьку митницю, яка з 01.07.2021 розпочала свою діяльність як відокремлений підрозділ Державної митної служби України. Тобто, з 08 грудня 2019 року відбулось фактичне правонаступництво прав та обов`язків Державної фіскальної служби України новоствореним органом - Державною митною службою України та Державною податковою службою України. Таким чином, враховуючи те, що Вінницька митниця ДФС реорганізована - шляхом приєднання до Подільської митниці Держмитслужби, яка в подальшому реорганізовано, шляхом створення Вінницької митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби, права та обов`язки роботодавця ОСОБА_1 від Державної фіскальної служби України перейшли до Державної митної служби України, як правонаступника. Частиною 1 ст. 379 КАС України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. За приписами ч. 4 ст. 379 КАС України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Аналіз положень ст. 379 КАС України дає підстави для висновку про те, що під правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження чи у виконавчому листі - це не лише обов`язковість вимог закону, але і гарантія своєчасного, повного, реального виконання виконавчого документа. Згідно з положеннями ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Таким чином, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення. Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. Тобто, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи. Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.10.2019 (справа №812/1408/16) та від 27.05.2021 (справа №2а/1215/98/2012). Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з огляду на розмежування в компетенції та в повноваженнях податкових та митних органах, а також їхнє підпорядкування, повноваження щодо видачі наказів про призначення на посади у митних органах належить саме Державній митній службі України, а не Державній фіскальній службі України. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність заміни сторони виконавчого провадження №69351442, зазначену у виконавчому листі, виданому 17.12.2021 Вінницьким окружним адміністративним судом по справі №120/7078/21-а, а саме боржника: Державна фіскальна служба України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на Державна митна служба України (м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43115923). Стосовно зміни способу виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, то враховуючи встановлені вище обставини, здійснений аналіз норм чинного законодавства, а також факт припинення з 28.04.2022 року Вінницької митниці ДФС, як органу державної влади, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою відновлення права позивача на працю та з метою забезпечення принципу обов`язковості судових рішень, слід змінити спосіб виконання рішення суду від 13.12.2021 у справі №120/7078/21-а шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Вінницької митниці ДФС з 03.06.2021. При цьому, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16, від 11.06.2020 у справі №804/4143/16, від 21.10.2021 у справі №809/2894/16-а, оскільки у наведених постановах судом не розглядалося питання заміни боржника у виконавчому провадженні. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної митної служби України залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 23 січня 2023 року. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.