Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 822/1300/15

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 822/1300/15 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук А.М. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 31 жовтня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Вінницької митниці, Державної фіскальної служби України, Вінницької митниці ДФС про визнання протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : у квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Вінницької митниці, Державної фіскальної служби України, Вінницької митниці ДФС з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив: -визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 158 Про звільнення ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ Вінницької митниці ДФС від 16.03.2015 р. № 90-о Про звільнення та розрахунок; - зобов`язати Державну митну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Вінницької митниці як територіальному органі Державної митної служби України, або рівнозначній посаді; - стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 13.03.2015 до дня поновлення на роботі. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, Державна митна служба України подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 04 червня 2013 року №1252-о ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Вінницької митниці - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Міндоходів в порядку переведення, звільнивши з посади заступника начальника Вінницької митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Наказом Державної фіскальної служби України від 12.11.2014 №1362-о ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів, звільнивши з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями. У подальшому Державною фіскальною службою України прийнято наказ від 24.02.2015 №117 Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України Про очищення влади стосовно посадових і службових осіб Міндоходів. Так, 02.03.2015 Вінницька митниця ДФС листом №958/8/02-80-04 повідомила заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів ОСОБА_1 про початок перевірки та надіслала йому для ознайомлення наказ ДФС України №117 від 24.02.2015. 11.03.2015 позивач написав заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади. Згідно довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці від 11.03.2015, за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , установлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині другій статті 3 Закону №1682-VII, позивач за період з 21.11.2013 по 22.02.2014 обіймав посаду(и), щодо яких встановлена заборона - заступник начальника Вінницької митниці Міндоходів - начальник управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 158-о ОСОБА_1 звільнено 13 березня 2015 року з посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади, пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України. Наказ підписано головою комісії з реорганізації ОСОБА_2 .Білоусом. У подальшому Вінницькою митницею ДФС прийнято наказ Про звільнення та розрахунок ОСОБА_1 № 90-о від 16.03.2015, згідно яким вирішено вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений 13 березня 2015 року із займаної посади заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів, відповідно до п.7-2 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади). Не погоджуючись із вказаним наказом та вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами чинного законодавства дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Стосовно наказу Міндоходів України від 12.03.2015 №158-о, який був підписаний відстороненою від виконання повноважень особою, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2015 №120 ОСОБА_3 був відсторонений від виконання повноважень за посадою голови Державної фіскальної служби України до завершення службового розслідування. Також, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 630-р утворено комісію з реорганізації Міністерства доходів і зборів. Затверджено головою комісії голову Державної фіскальної служби України Білоуса І.О. При цьому, від виконання повноважень Голови комісії з реорганізації Міндоходів України ОСОБА_3 не було відсторонено. Проте, у чинному законодавстві відсутнє чітке визначення поняття "відсторонення від виконання повноважень", а тому під таким відстороненням слід розуміти один із випадків, передбачених законодавством, призупинення виконання посадових обов`язків, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу згідно посадових обов`язків. Призупинення трудових правовідносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за посадовою особою зберігається робоче місце. Таким чином, оскільки ОСОБА_3 був відсторонений від виконання повноважень за посадою голови Державної фіскальної служби України (а не голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів), наказ Міндоходів від 12.03.2015 №158-о був підписаний уповноваженою на те особою. Стосовно правомірності прийняття оскаржуваних наказів внаслідок застосування Закону України "Про очищення влади", то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року №1682-VII (Закон №1682-VII). Згідно ст. 1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (ч. 2 ст. 1 Закону №1682-VII). Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 статті 4 цього Закону (ч. 3 ст. 1 Закону №1682-VII). Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII. Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Враховуючи те, що позивач працював у вказаному періоді на посаді заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів - начальник управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями, то на посаді, яку позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону №1682-VІІ, оскільки п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону необхідно тлумачити у системному зв`язку із положеннями ч. 1 ст. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 2 цього Закону. Так, із матеріалів справи встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідних посадах. Тобто, звільнення осіб з посад в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону №1682-VІІ, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями. При цьому, питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 ч. 1 п. 4 ч. 2 ст. 3 у взаємозв`язку із ч. 3 ст. 1 та п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України. На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону. Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17. У справі №800/186/17 Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї). Також, у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб. Верховний Суд визнав ці висновки застосовними і у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03 червня 2020 року, і у подальшій своїй практиці у цій категорії спорів. Крім того, на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій. За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що оскільки люстрація не має відношення до видів юридичної відповідальності, то не має потреби встановлювати і факти особистої протиправної поведінки осіб, до яких застосовують заходи ощищення влади, і нормами Закону №1682-VII, які є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів та які в силу свого імперативного характеру підлягають безумовному застосуванню до спірних правовідносин, не передбачено встановлення таких фактів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 по справі №826/7493/15. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для прийняття спірного наказу слугувало те, що позивач сукупно більше одного року обіймав посади, визначені п. 8 ч. 1 статті 3 Закону №1682-VII. Тобто, позивача звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття відповідної посади на підставі вищезгаданих норм Закону України "Про очищення влади". При цьому, без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України "Про очищення влади" запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом України "Про очищення влади" період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України. Проте, відповідачами не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів здійснення/прийняття позивачем, його рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. На час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи митних органів, не існувало законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, згідно статті 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише за фактом зайняття ним посади, що не визнавалося правопорушенням на той час. Враховуючи вище викладене, а також те, що відповідачами не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, враховуючи, що займана позивачем посада не є політичною посадою, відповідно не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що, у свою чергу, зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 16.03.2015 №90-о з підстав у ньому зазначених, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для його скасування. Скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі та на службі. При цьому, Вінницька митниця ДФС на момент вирішення спору у даній справі перебуває у стані припинення. Згідно п. 2 постанови КМУ "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 06 серпня 2014 р. № 311, постановлено реорганізувати територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема Вінницька митниця Міндоходів приєдналась до Вінницької митниці ДФС. Також, відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" (Постанова №1200) постановлено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Згідно з п.2 Постанови №1200 Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. 16.07.2019 проведено державну реєстрацію Державної митної служби України. Отже, з 16.07.2019 повноваження та функції у сфері державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства здійснює Державна митна служба України. Відповідно до п.п.14 п.11 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227, голова Держмитслужби призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром фінансів керівників та заступників керівників територіальних органів Держмитслужби, у тому числі у разі покладення обов`язків за вакантними посадами, призначає на посаду та звільняє з посади керівників митних постів. При цьому, на підставі п.2 Постанови №1200 у зв`язку з утворенням Держмитслужби ДФС України припинила здійснювати повноваження та функції у сфері державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства, зокрема, в частині призначення заступників та керівників територіального митного органу. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком

1. Реорганізовано деякі територіальні органи ДФС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Держаної митної служби за переліком згідно з додатком №2 (Вінницька митниця ДФС та Хмельницька митниця ДФС реорганізовані в Подільську митницю Держмитслужби). 15.11.2019 проведено державну реєстрацію Подільської митниці Держмитслужби. Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання територіальних органів Державної митної служби від 30.09.2020 № 895 (далі - Постанова №895) реорганізовано територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби (у тому числі Подільську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43350542). Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання територіальних органів Державної митної служби від 30.09.2020 № 895 (Постанова №895) реорганізовано територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби (у тому числі Подільську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43350542). Територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. 03.12.2020 утворено Вінницьку митницю, як відокремлений підрозділ Держмитслужби (код ЄДРПОУ ВП: 43997544). Згідно наказу Державної митної служби України від 30.06.2021 №472 Про початок здійснення митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України, покладених на них функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи, з 01.07.2021 розпочали свою роботу митниці, як відокремлені підрозділи Держмитслужби України. Отже, Вінницька митниця Міндоходів припинена, а тому посади, з якої звільнено позивача, на момент прийняття рішення у справі не існує. Вінницька митниця ДФС, в якій працював позивач та якою його було протиправно звільнено, реорганізована, виконання її повноважень в установленому законодавством порядку передано іншій особі. Тому поновити позивача на раніше займану посаду або на посаду державної служби у реорганізованій установі об`єктивно неможливо. Так, у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 2а-15057/09/2670 Верховний Суд указав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками. Таким чином, виходячи із специфіки даної категорії публічно-правових спорів, поняття "попередня робота" слід трактувати дещо ширше, зокрема, як обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків працівника, його повноважень та відповідальності за відповідною посадою. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Таким чином, оскільки призначення на посади заступників керівників територіальних органів Держмитслужби належить до повноважень голови Держмитслужби, саме на Державну митну службу України має бути покладено обов`язок щодо поновлення позивача на посаді. Крім того, Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16, від 24 лютого 2021 року по справі № 160/9760/19 та від 28 вересня 2021 року по справі № 825/3682/14 висловив правову позицію, згідно якої коли поновити позивача на посаді, з якої його звільнили і якої (формально) вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої її звільнили, і яка існує на дату поновлення. Спосіб захисту порушеного права безпосередньо повинен бути пов`язаний з подальшою можливістю виконати судове рішення і є ефективним тоді, коли може забезпечити поновлення порушеного права. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Держмитслужби поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Вінницької митниці Міндоходів з 13.05.2015. Відповідно до ч. 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженоїПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100). Однак, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції не врахував обставину зміни тарифних ставок і коефіцієнти підвищення посадових окладів особам начальницького складу податкової міліції. Згідно п. 10 Порядку №100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення корегуються на коефіцієнт їх підвищення. 12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213, якою внесено зміни до постанови Уряду від 08 лютого 1995 року № 100, зокрема, виключено пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати. Отже, коефіцієнт коригування підвищення під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід застосовувати по 11 грудня 2020 року. Згідно наданої Вінницькою митницею Державної митної служби України довідки від 09.09.2021, позивачу у січні 2015 року нараховано 6188,01 грн., відпрацьовано 19 днів; у лютому 2015 року нараховано 5711,80 грн., відпрацьовано 18 днів. Середньоденний заробіток становить: (6188,01+5711,80)/37=321,62 грн. Середній заробіток загалом складає: - з 13.03.15 по 30.11.15 - 321,62 грн. * 180 днів = 57891,60 грн.; - з 01.12.2015 по 30.04.2016 - 321,62 грн. *1,25 ( коефіцієнт коригування внаслідок збільшення посадового окладу) = 402,03 грн. * 106 днів = 42615,18 грн.; - з 01.05.16 по 31.12.16 - 402,03 грн. * 1,65 ( коефіцієнт коригування внаслідок збільшення посадового окладу) =663,35 грн. *168 днів = 111442,8 грн.; - з 01.01.17 по 31.12.17 - 663,35 грн. *1,1 ( коефіцієнт коригування внаслідок збільшення посадового окладу) = 729,69 грн. *249 днів =181692,81 грн.; - з 01.01.18 по 31.12.18 - 729,69 грн. * 1,44 ( коефіцієнт коригування внаслідок збільшення посадового окладу) = 1050,75 грн. *250 днів = 262687,5 грн.; - з 01.01.19 по 31.12.19 - 1050,75 грн. * 1,08 ( коефіцієнт коригування внаслідок збільшення посадового окладу) = 1134,81 грн. *250 днів = 283702,50 грн.; - з 01.01.20 по 11.12.20 - 1134,81 грн. * 1,09 ( коефіцієнт коригування внаслідок збільшення посадового окладу) = 1236,94 грн. *238 днів = 294391,72 грн.; - з 12.12.20 по 09.02.22 - 1134,81 грн. *290 днів = 358712,6 грн. Таким чином, середній заробіток за період вимушеного прогулу складає 1593136,71 грн. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Вказана сума підлягає стягненню з Державної митної служби України на користь позивача з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної митної служби України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.