Постанова 4851 № 480/8870/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2023 р.Справа № 480/8870/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: П`янової Я.В. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 (суддя: О.А. Прилипчук, м. Суми) по справі № 480/8870/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю " Смартфінанс" про визнання неправомірною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни (далі по тексту відповідач, Приватний виконавець Павелків Т.Л.), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "СМАРТФІНАНС" (далі по тексту ТОВ "СМАРТФІНАНС"), в якому просить суд: - визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни від 27.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66630676 відносно ОСОБА_1 . - стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у сумі 3408,00 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.08.2021 відповідачем було протиправно відкрито виконавче провадження № 66630676 з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом КМНО Бригідою В.О., про стягнення з позивача боргу на користь ТОВ СМАРТФІНАНС, оскільки приватний виконавець може прийняти до виконання виконавчий документ, боржником за яким є фізична особа, виключно за місцем проживання, перебування цього боржника, у межах відповідного виконавчого округу. Вказує, що позивач з 12.04.2013 проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою у його паспорті. Зазначає, що будь-якого майна, місцем розташування якого б було м. Київ, у позивача не має, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.09.2021. Також позивач вказує, що у нього відсутні грошові кошти на рахунку в АТ БАНК ФОРВАРД, клієнтом якого він ніколи не був. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 по справі № 480/8870/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "СМАРТФІНАНС" про визнання неправомірною та скасування постанови задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни від 27.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66630676. Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (01135, м. Київ, вул. Златоусівська, 55, офіс 61-62, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 по справі № 480/8870/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що у зв`язку з надходженням до приватного виконавця заяви про примусове виконання виконавчого напису №19543 від 28.07.2021, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., у якій зазначено, що місцезнаходження майна боржника перебуває у межах виконавчого округу міста Києва, а також за наявності у приватного виконавця документа, який підтверджує, що майно боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва, у приватного виконавця Павелків Т.Л. були відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання чи відмови у відкритті виконавчого провадження у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання, з огляду на що вважає спірну постанову правомірною. Також зазначає, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу не є обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, оскільки предмет спору у даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Позивач та третя особа правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судовим розглядом встановлено, що 28.07.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. складено виконавчий напис № 19543 про стягнення на користь ТОВ СМАРТФІНАНС з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 11881,64 грн.. (а.с.36) 27.08.2021 ТОВ СМАРТФІНАНС звернулось до приватного виконавця Павелків Т.Л. із заявою про примусове виконання виконавчого напису № 19543 від 28.07.2021, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. про стягнення на користь ТОВ СМАРТФІНАНС з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 11881,64 грн.. (а.с. 34) 27.08.2021 Приватним виконавцем Павелків Т.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 66630676 з примусового виконання виконавчого напису № 19543 від 28.07.2021, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. про стягнення на користь ТОВ СМАРТФІНАНС з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 11881,64 грн.. (а. с. 6) Не погоджуючись з вказаною постановою Приватного виконавця Павелків Т.Л., позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що місце проживання позивача як боржника не належить до виконавчого округу, на території якого відповідач здійснює діяльність та відомості щодо якої внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців, а також при прийнятті виконавчого документа до виконання відповідачем не було перевірено наявність коштів боржника на рахунку, зазначеному стягувачем. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих написів нотаріуса. Частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Частинами четвертою, п`ятою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Частинами п`ятою, сьомою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Статтею 3 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, розроблено Інструкцію затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція). Відповідно до пунктів 6, 7 розділу І Інструкції, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом, зокрема, винесення постанов. Постанова як окремий документ містить, зокрема, мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову. Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції визначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо). Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону. Так, предметом спору у даній справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку, відкритого за кредитним договором, укладеним між позивачем та АТ «Банк Форвард». Колегія суддів зазначає, що банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку. Отже, наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку. Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника. Водночас наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, зокрема, у розмірі 0,30 грн., які належать боржнику, а не банку. Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території м. Києва. При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном. Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (стаття 177 ЦК України). Згідно зі статтею 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Таким чином, у розумінні чинного законодавства майном є не рахунки, а грошові кошти, які можуть розміщатися на рахунку особи. Водночас наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 420/10502/20. Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи. Проте суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про наявність у боржника у місті Києві майна (грошових коштів) на рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард», оскільки вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи. При цьому, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.06.2021 у справі № 905/2214/14/908/5734/14, відповідно до яких у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника. Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними. Відповідно до матеріалів справи, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 .. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України «Про виконавче провадження», положення статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. Проте відповідач при відкритті виконавчого провадження всупереч статей 9, 18 Закону України «Про виконавче провадження», положення статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не перевірив місце знаходження боржника у зв`язку з чим передчасно прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі. Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.09.2021 у справі № 320/14048/20. За встановлених в цій справі обставин і з урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів вважає, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем з порушенням приписів частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, або ж місцем знаходження майна такої особи. Щодо вимог позивача про відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України). Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Згідно з ч.6 ст.135 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України). З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 27.08.2021, укладеного між адвокатом Цюпкою О.В. та позивачем; квитанцію № 52 від 08.09.2021 про отримання ОСОБА_2 від позивача грошових коштів у сумі 2500,00 грн.; ордер на надання правничої (правової) допомоги; опис робіт виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 27.08.2021, складений 08.09.2021; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії СМ №000493, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Сумської області 25.09.2017 №11 (а.с. 9-12, 14). Колегія суддів вказує, що у відповідності до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, а частиною 5 статті 134 КАС України на суд покладено обов`язок надавати оцінку співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Так, згідно з п.п.1.1 договору про надання правової допомоги від 27.08.2021, ОСОБА_2 зобов`язується надати позивачу правову допомогу. пов`язану із оскарженням постанови приватного виконавця Павелків Т.Л. від 27.08.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66630676. Згідно опису робіт виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 27.08.2021, складеного 08.09.2021, Цюпкою О.В. на виконання умов договору було здійснено: - направлення адвокатського запиту на адресу приватного виконавця Павелків Т.Л. щодо отримання постанови про відкриття виконавчого провадження № 66630676 від 27.08.2021 та документів, що стали підставою для відкриття вказаного виконавчого провадження; - ознайомлення з постановою про відкриття виконавчого провадження № 66630676, іншими документами наданими приватним виконавцем Павелків Т.Л.; - отримання інформації з Єдиного реєстру приватних виконавців щодо приватного виконавця Павелків Т.Л.; - отримання інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо наявності у позивача нерухомого майна; - підготовка для подачі до Сумського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку на оскарження рішення приватного виконавця; - підготовка та подача до Сумського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 66630676. Крім цього, у вказаному описі робіт зазначено, що адвокатом планується представництво інтересів Клієнта у Сумському окружному адміністративному суді під час розгляду позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 66630676 і гонорар адвоката, згідно умов договору, є фіксованим та складає 2500,00 грн.. (а.с. 12) Згідно з квитанцією адвоката Цюпки О.В. від 08.09.2021, позивачем було сплачено 2500,00 грн. за послуги згідно договору про надання правової допомоги. Також колегія суддів зазначає, що адвокат приймав участь у судовому засіданні суду першої інстанції по даній справі - 22.09.2021. Беручи до уваги, що факт надання правничої допомоги підтверджено документально, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, з урахуванням принципу співмірності, витрати на правничу допомогу не є завищеними та підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 2500,00 грн.. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 по справі № 480/8870/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Я.В. П`янова В.Б. Русанова