Постанова 4851 № 520/18292/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 р. Справа № 520/18292/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мінаєвої О.М. суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.12.21 року у справі № 520/18292/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, в якому просив суд: - визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 30 серпня 2021 року №5, викладену у листі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 03.09.2021 року №3173; - зобов`язати Виконавчий комітет Ізюмської міської ради надати інформацію на запит про надання публічної інформації ОСОБА_1 від 30 серпня 2021 року №5 (вх.№402 від 31.08.2021 р.). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року у справі № 520/18292/21 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року у справі № 520/18292/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, неповно встановив обставини у справі, помилково дійшов висновку про те, що відповідь виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 03.09.2021 № 3173 не містить відмови, а є виключно повідомленням про продовження строку розгляду запиту. Посилаючись на частину 2 статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації та роз`яснення у вказаній відповіді права на оскарження відмови в наданні інформації, наполягає, що будь-яка відповідь розпорядника не по суті запиту вважається неправомірною відмовою. Повідомляє, що жодних інших відповідей на свій запит станом на час подання апеляційної скарги він не отримував, а тому висновок суду про неможливість зобов`язати відповідача надати інформацію на запит від 30.08.2021 № 5 є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. При цьому, вважає, що відповідач, не здійснивши аналізу щодо застосування відповідних вимог частини 2 статті 6 Закону України Про доступ до публічної інформації, не обґрунтувавши наявність підстав обмеження у доступі до такої інформації, обмежився лише загальними висловлюваннями, з яких не зрозуміло, у чому саме полягає істотна шкода та імовірність її настання внаслідок надання доступу до запитуваної інформації позивачу. Вважає, що відповідач, дотримуючись вимог Закону України Про доступ до публічної інформації, мав надати відповідь на запит без застосування трискладового тесту, що не було взято до уваги судом першої інстанції при прийнятті рішення. Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 30.08.2021 року позивач звернувся із запитом на отримання публічної інформації №5 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, згідно якого просив надати: копію рішення 37 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання №1009 від 27 квітня 2017 року "Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ; копію договору оренди укладений Ізюмським міським головою В. Марченком, на виконання ч. 4 рішення Ізюмської міської ради №1009 від 27 квітня 2017 року; копію договору для здійснення підприємницької діяльності від 17 січня 2002 року, реєстровий номер 179 який міститься в рішенні Ізюмської міської ради №1009 від 27 квітня 2017 року. 03.09.2021 року листом №3173 Виконавчий комітет Ізюмської міської ради повідомив позивача, що в договорі, який позивач просить надати, міститься конфіденційна інформація та персональні дані заявника. Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно та для захисту ділової репутації, для надання запитуваної Вами інформації необхідна згода ФОП ОСОБА_2 . Враховуючи вищевикладене виконавчий комітет Ізюмської міської ради направив листа до ФОП ОСОБА_2 для узгодження. Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» для надання відповіді на запит позивача потрібно подовжити час надання відповіді до 20 робочих днів. Позивач вважає протиправною відмову Виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 30 серпня 2021 року №5 викладену у листі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 03.09.2021 року №3173, звернувся до суду з позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що лист Виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо надання інформації на запит позивача від 30 серпня 2021 року № 5 не містить відмови у наданні інформації, а є лише повідомленням про продовження розгляду запиту, а тому відповідачем не було порушено права позивача на доступ до публічної інформації. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Водночас відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону, за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення. Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», частини другої статті 21 цього Закону та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках: особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю); коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди; коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно- розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону; коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України "Про інформацію" після застосування "трискладового тесту". Необхідно враховувати, що вказане положення частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає можливості для суб`єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб`єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону. Комерційна таємниця є різновидом конфіденційної інформації і не належить до таємної в розумінні статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ці положення узгоджуються з положеннями частини другої статті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. З урахуванням положень частини другої статті 7 Закону та частини другої статті 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога частини першої статті 29 Закону України "Про інформацію" щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації. Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Аналіз вказаних положень законів свідчить, що розпорядник повинен застосовувати "трискладовий тест" - вимоги, передбачені частиною другою статті 6 Закону, - з урахуванням особливостей вищевказаних положень. Застосування "трискладового тесту" в такому разі повинно здійснюватись таким чином: - встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно); - встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам; - порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Згідно з частиною першою, четвертою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто. Колегія суддів встановила, що в межах даної справи позивач оскаржує відмову Виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 30 серпня 2021 року №5, викладену у листі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 03.09.2021 року №3173. Однак, лист Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 03.09.2021 року №3173 не містить відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 30 серпня 2021 року №5, а є виключно повідомленням запитувача про продовження строку розгляду запиту на 20 робочих днів відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». При цьому, підстави продовження строку розгляду запиту позивачем не оскаржуються. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. У відповідності до п. 1 ч. 1 ст 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Зважаючи на ті обставини, що лист Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 03.09.2021 року №3173 не містить відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 30 серпня 2021 року №5, відповідачем не було порушено права позивача на доступ до публічної інформації. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для визнання протиправною відмови Виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо надання інформації на запит ОСОБА_1 від 30 серпня 2021 року №5 викладену у листі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 03.09.2021 року №3173 відсутні, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову. У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року у справі № 520/18292/21 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року у справі № 520/18292/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко Постанова складена в повному обсязі 24.01.23 р.