Постанова КЦС ВС № 466/1403/20

Постанова Іменем України 18 січня 2023 року м. Київ справа № 466/1403/20 провадження № 61-10035св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Львівська міська рада, третя особа - Третя Львівська державна нотаріальна контора, особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, третя особа- Третя Львівська державна нотаріальна контора, про виділення часток із майна та визнання права власності на спадкове майно. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є спадкоємцем частки квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_3 . Співвласниками спірної квартири були ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_2 та він. Його матір за життя розірвала шлюб із ОСОБА_2 , місце знаходження якого йому на даний час невідоме. Він звернувся до Третьої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері, однак отримав відмову у зв'язку із ненаданням оригіналу правовстановлюючого документу на спірну квартиру. За таких обставин та враховуючи, що частки співвласників у спірній квартирі є рівними, позивач просив суд виділити йому 1/3 частку вказаної квартири та визнати за ним право власності на цю частку; виділити ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/3 частку спірної квартири. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 червня 2021 року в складі судді Федорової О. Ф., із врахуванням ухвали цього ж суду від 16 вересня 2021 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено. Виділено ОСОБА_1 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задовольняючи позов, суд керувався положеннями статті 370 ЦК України, згідно із якими співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про виділ позивачу та його матері частки у спірній квартирі. Установивши, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає, а позивач ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті своєї матері має право на належну їй 1/3 частину спірної квартири, проте оформити свої права на спадщину в нотаріальному порядку не може, оскільки у нього відсутні правоустановлюючі документи на це нерухоме майно, і він позбавлений можливості через відсутність цих документів отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог також і у цій частині. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року задоволено апеляційну скаргу особи, що не брала участі у справі - ОСОБА_2 , скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вирішив питання про права померлої ОСОБА_3 , не врахувавши, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, тому виділення частки у квартирі на померлу особу не узгоджується із чинним законодавством. Крім того, апеляційний суд, установивши, що суд першої інстанції фактично вирішив питання про права іншого співвласника спірної квартири без його залучення до участі у справі - ОСОБА_2 , дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що місцевий суд не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 570/997/19. Касаційна скарга мотивована тим, що батько позивача ОСОБА_2 розірвав шлюб із ОСОБА_3 за її життя, тому не може вважатися її спадкоємцем, а отже і не має статусу відповідача у цій справі. За таких обставин висновок апеляційного суду про неправильний суб'єктний склад учасників справи, і, як наслідок, відмову у задоволенні позову, є безпідставним. Крім того, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, відкривши касаційне провадження та безпідставно поновивши ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопад 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , виданим Львівською міською адміністрацією на підставі розпорядження від 02 грудня 1994 року № 1477, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано 18 березня 1998 року. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем першої черги за законом є її син, позивач по справі ОСОБА_1 , який 15 липня 2019 року звернувся до Третьої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері, однак отримав відмову у зв`язку із ненаданням оригіналу правовстановлюючого документу на спірну квартиру.

Мотивувальна частина Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі з таких підстав. Щодо вимог про виділення ОСОБА_3 частки у спірній квартирі На обґрунтування позовних вимог у цій справі ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що відсутність визначення часток спадкодавця ОСОБА_3 у праві спільної власності на спірну квартиру позбавляє його можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у позасудовому порядку, що підтверджується відповідною відмовою у вчиненні нотаріальних дій та відмовою у видачі дубліката правовстановлюючого документа на спірне нерухоме майно. Таким чином, позивач звернувся до суду із метою захисту свого спадкового права. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Колегія суддів звертає увагу на те, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах: від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах. При вирішенні спору у цій справі та з огляду на релевантну практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції підставно вказав на те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_3 вже померла, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України її цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість виділення 1/3 частки спірної квартири померлій особі. Щодо суб'єктного складу учасників справи за позовними вимогами про виділення позивачу частки у спірній квартирі Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зокрема просив виділити йому 1/3 частку спірної квартири. Відповідачем у цій справі позивач зазначив Львівську міську раду, хоча у позовній заяві та протягом розгляду справи не заперечував, що співвласником спірної квартири є також його батько, колишній чоловік спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що даний спір виник зокрема між cпіввласниками спірної квартири, якими після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Водночас ОСОБА_1 пред`явив вказані позовні вимоги саме до Львівської міської ради, а не до іншого співвласника спірної квартири ОСОБА_2 . Аргументи касаційної скарги про те, належним відповідачем у цій справі за вимогами про виділення позивачу частки у спірній квартирі є саме Львівська міська рада, а не ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє. Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Згідно із положеннями статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Відмовляючи у задоволенні означених позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що виділенням частки останньому із спільної сумісної власності порушуються права іншого співвласника спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 , якого у порушення вимог закону не було залучено до участі у розгляді справи у якості відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові. Установивши, що належним відповідачем за вимогами про визначення права на частку квартири є інший співвласник спірної квартири - ОСОБА_1 , а не орган місцевого самоврядування, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виділення позивачу частки у спірній квартирі саме у зв`язку із неналежним суб`єктним складом учасників справи. Колегія суддів відхиляє як безпідставні аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, відкривши касаційне провадження та безпідставно поновивши ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Відкриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 17 березня 2022 року підставно узяв до уваги доводи заявника ОСОБА_2 про те, що він не був залучений до участі у розгляді справи і про рішення суду першої інстанції дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, та з огляду на норми пункту 1 частини другої статті 58 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення. Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 570/997/19, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. Водночас висловлений у вказаній постанові висновок щодо неможливості виділення частки спірного нерухомого майна померлій особі узгоджується із висновком суду апеляційної інстанції, зробленим у цій справі. Щодо суб'єктного складу учасників справі за позовними вимогами про визнання права власності на спадкове майно Заявляючи позовну вимогу про визнання права власності на 1/3 частину спірної квартири в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 , позивач вказував, що він є єдиним спадкоємцем після її смерті, тому відповідачем за позовом визначив територіальну громаду за місцем знаходження спадкового майна. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на частку у спірній квартирі в порядку спадкування, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції прийняв рішення про права ОСОБА_2 , не залучивши його до участі у справі. Відповідно до положень статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог - спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Положеннями статті 188 ЦПК України передбачено, що у одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. У пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року (справа № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18) зазначено, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Правовий аналіз положень статей 175, 188 ЦПК України діє підстави для висновку, що у одній позовні заяві може бути об`єднано кілька вимог, звернених до різних відповідачів, які мають відповідати за конкретними вимогами. Отже, кожній пред`явленій позовній вимозі кореспондує відповідний суб`єктний склад учасників справи. У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_1 пред`явив позовну вимогу про визнання права власності на спадкове майно до Львівської міської ради, зазначивши її відповідачем за цією вимогою, у зв`язку із відсутністю інших спадкоємців після смерті його матері ОСОБА_3 . Колегія суддів погоджується з тим, що за означеною позовною вимогою належним відповідачем є територіальна громада, оскільки матеріали справи не містять даних про наявність інших, окрім позивача, спадкоємців після смерті ОСОБА_3 . Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 розлучились у 1998 році (а.с. 4), отже ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_3 за законом. За таких обставин ухвалення судом першої інстанції рішення про визнання за ОСОБА_1 як сином померлої ОСОБА_3 права власності на 1/3 частку спадкової квартири не стосується прав, свобод та інтересів або обов'язків ОСОБА_2 , який не був залучений до участі у справі в суді першої інстанції. Установивши, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає, а позивач ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті своєї матері має право на належну їй 1/3 частину спірної квартири, проте оформити свої права на спадщину в нотаріальному порядку не може, оскільки у нього відсутні правоустановлюючі документи на це нерухоме майно, і він позбавлений можливості через відсутність цих документів отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у цій частині та підставно визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, не звернувши уваги на вказані вище норми цивільного процесуального законодавства, дійшов помилкового висновку щодо неправильного суб'єктного складу учасників справи за цими позовними вимогами та безпідставно відмовив у їх задоволенні. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, апеляційний суд неправильно застосував положення та не врахував судову практику, посилання на яку містить касаційна скарга заявника. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, тому постанова апеляційного суду у вказаній частині підлягає скасуванню із залишенням у силі у цій частині рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа - Третя Львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно. Залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа - Третя Львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа - Третя Львівська державна нотаріальна контора, про виділення часток із майна постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта