Постанова 4876 № 904/7260/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.01.2023 року м.Дніпро Справа № 904/7260/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Коваль Л.А., Мороз В.Ф., секретар судового засідання Зелецький Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2021р. у справі №904/7260/21 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем", м. Дніпро про визнання грошових вимог ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2021р. (суддя - Мартинюк С.В.) у справі №904/7260/21 грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем" визнано частково, а саме в розмірі: 4540,00 грн. (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 951817,51 грн. (заборгованість за кредитом та по процентам за користування кредитом) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 1249702,08 грн. (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів. Решту кредиторських вимог - відхилено. Ухвала мотивована тим, що з огляду на обґрунтованість вимог банку, наявні підстави для визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника. Відхиляючи грошові вимоги в розмірі 415910,18 грн. (заборгованість з винагороди за кредитним договором), місцевий господарський суд виходив з того, що: - винагорода банку за надані послуги є доходом банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку; - винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України; - положення кредитного договору, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства та є несправедливими умовами договору; - сума винагороди за користування кредитом значна та договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена винагорода, оскільки кредитним договором передбачено, що саме за користування кредитом боржник вже сплачує річні відсотки; - нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2021р. в частині відхилення грошових вимог Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем" за кредитним договором №2Т045Г від 11.06.2014р. в розмірі 415910,18 грн., визнати вказані грошові вимоги. 2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - ухвала в частині відхилення грошових вимог кредитора до боржника в розмірі 415910,18грн. постановлена з порушенням норм ст. ст. 193, 345 ГК України, ст. ст. 3, 6, 204, 525, 526, 627, 628, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України; - судом першої інстанції при відхиленні грошових вимог щодо оплати винагороди за кредитними договорами було порушено ст. 204 ЦК України, якою встановлено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, при цьому умови кредитних договорів щодо винагороди не є нікчемними в силу закону та не визнані судом недійсними, а отже, вимоги кредитора підлягають задоволенню в повному обсязі; - чинне законодавство не містить заборони щодо визначення сторонами умов договору в частині оплати винагороди; - місцевим господарським судом безпідставно було застосовано до спірних правовідносин з обов`язку оплати боржником винагороди за кредитними договорами п. 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. №168, які втратили чинність на підставі Постанови НБУ №49 від 08.06.2017р.; - оскільки позичальником за кредитними договорами є ТОВ "Терем" - юридична особа, то позичальник не є споживачем, а до кредитних договорів не застосовуються жодні норми, що регулюють споживчі кредити, отже, у будь-якому разі Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не підлягають застосуванню до правовідносин банків з юридичними особами; - судом протиправно було зазначено в оскаржуваній ухвалі, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки; не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України та не було взято до уваги, що спірна винагорода за своєю правовою природою не є процентами за користування кредитом у розумінні ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, а є забезпечувальним зобов`язанням, яке застосовується лише за умови позитивного значення винагороди під час розрахунку, при цьому винагорода не є процентами, які підлягають нарахуванню й оплаті позичальником за користування кредитом протягом всього строку кредитування, тобто й не регулюється нормами ст. 1056-1 ЦК України і є окремим зобов`язанням за кредитним договором; - є хибним висновок суду, що умовами кредитного договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом, при цьому, судом не зазначено жодної норми, яка була порушена сторонами кредитного договору при визначенні зобов`язань позичальника з оплати винагороди в кредитних договорах; - судом першої інстанції зроблено неправомірний висновок щодо того, що положення кредитних договорів, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства; - оскільки у актах чинного цивільного законодавства відсутні норми, що забороняють встановлювати в кредитних договорах винагороду за користування кредитом, зокрема, таку, що розраховується за формулою з декількома складовими, то погодження сторонами договору умов щодо винагороди є цілком правомірним; - формула розрахунку винагороди у кредитних договорах залежить від багатьох чинників й передбачає, що винагорода не сплачується при її негативному значенні під час розрахунку, отже самі по собі умови кредитного договору не визначають оплату винагороди у великому розмірі, й не суперечать вимогам розумності та справедливості; - у всіх спірних пунктах кредитних договорів сторони добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням дійшли згоди щодо прийняття на себе певних обов`язків, що відповідає вимогам чинного законодавства; - судом першої інстанції було зроблено необґрунтований висновок щодо незаконності застосування винагороди у кредитному договорі. У будь-якому випадку до предмету кредитного договору належить оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, можливість одночасної плати процентів за користування кредитом та винагород не заборонено жодною нормою актів чинного законодавства та прямо передбачено нормами Закону України "Про банки і банківську діяльність"; - норми ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України не містять формулювання, що за кредитним договором позичальник зобов`язується сплатити лише проценти або виключно проценти, тобто не містять заборони на визначення сторонами у договорі інших зобов`язань, й умови кредитних договорів щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними, й такими що відповідають положенням наведених норм; - винагорода не є додатковими процентами за кредитним договором, оскільки відповідно до чинного законодавства України за кредитним договором позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; - встановлення в договорах винагороди за користування кредитом, що покриває ризики банку від знецінення національної валюти та падіння її курсу по відношенню до стійкої валюти - доларів США, - цілком відповідає ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність". У додаткових письмових поясненнях, які надійшли на електронну адресу суду 18.01.2022р. , банк послався на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 25.05.2022 у справі №904/5314/20 та зазначив, що вимоги кредитора з оплати винагороди ґрунтуються на умовах договору №2ТО46Г від 11.06.2014р., чинність якого презюмується ст.204 ЦК України й підлягають визнанню судом у повному обсязі. Крім того спірна винагорода була доведена кредитором належними, допустимі та вірогідними доказами, які містяться в матеріалах справи. 2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі. ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" у відзиві на апеляційну скаргу вважає викладені у скарзі доводи необґрунтованими та такими , що не спростовують законність висновків суду першої інстанції. Товариство зазначає, що кредитором до матеріалів справи не надано належних і допустимих доказів, з яких можна б було встановити порядок нарахування та розрахунку вказаної суми, доказів інформування клієнта про її розмір. Нарахування винагороди банком, за твердженням компанії, фактично визначає додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом, при цьому розмір винагороди значно перевищує розмір отриманих кредитів і таке нарахування винагороди поряд з нарахуванням штрафних санкцій, відсотків за користування грошовими коштами робить виконання цих зобов`язань неможливим для боржника. Також, на думку товариства, свобода договору передбачає прозорість всіх його елементів, що не вбачається з оспорюваної редакції формули винагороди, яка не містить зазначення послуги, за яку вона нараховується та не надає можливості визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені на фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Наданий банком розрахунок винагороди не відповідає умовам кредитного договору в редакції договору про внесення змін до кредитного договору через відсутність необхідних математичних умов у формулі винагороди, оскільки банком під час розрахунків застосовані математичні знаки та символи попередніх редакцій. Одночасно компанія зазначає, що банк як виключна юридична особа, яка має право надавати банківські послуги, несе ризики щодо такої діяльності та помилка банку під час розгляду питання про визнання грошових вимог не може покладати на інших учасників господарського обороту негативні наслідки фінансового характеру. АТ КБ "Приватбанк" не доведено належними та допустимими доказами заявлені ним грошові вимоги у розмірі 415910,18грн. Ліквідатор ТОВ "Терем" арбітражний керуючий Шевченко В.Є. у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу господарського суду без змін посилаючись на те, що винагорода банку має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту, таким чином, умовами кредитних договорів фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. Також арбітражний керуючий зазначив, що судом цілком законно та обґрунтовано частково задоволені грошові вимоги банка.

3. Апеляційне провадження. 3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.12.2021р. для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Вечірко І.О., судді - Коваль Л.А., Мороз В.Ф. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021р. апеляційну скаргу залишено без руху. У зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Вечірка І.О. (для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження тощо), проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого справу передано судовій колегії: головуючий суддя Верхогляд Т.А. (доповідач), судді: Коваль Л.А., Мороз В.Ф. 11.01.2022р., у зв`язку з виходом на роботу судді Вечірка І.О., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями за результатами якого справу передано раніше визначеному складу суду, а саме: головуючий суддя (доповідач) Вечірко І.О., судді - Коваль Л.А., Мороз В.Ф. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022р. у зв`язку з усуненням скаржником недоліків, що призвели до залишення апеляційної скарги без руху, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2021р. у справі №904/7260/21. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2022р. зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою банку до розгляду і оприлюднення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту рішення у справі №904/5314/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НФМ Агро" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2021р. щодо ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2020р. (про визнання додаткових конкурсних вимог) в частині грошових вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк". 14.11.2022р. від ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження у справі №904/7260/21 у зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення апеляційного провадження. Крім того, у клопотанні товариство просило поновити строки на подання доказів та долучити до матеріалів справи висновок експерта №26/10/22 від 09.11.2022р. за результатами проведення первинної судової економічної експертизи. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2022р. у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження за апеляційною скаргою у даній справі, провадження поновлено та розгляд справи призначено у судове засідання на 18.01.2023р. 18.01.2023р. до початку судового засідання арбітражним керуючим на електронну адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги без його участі. У судовому засіданні 18.01.2023р. представники ПАТ СК "Інгострах" та ТОВ "ФК "Фінілон" надали пояснення у справі. Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Розгляд клопотань та заяв учасників провадження у справі. В обґрунтування обставин неможливості подання висновку експерта №26/10/22 від 09.11.2022р. за результатами проведення первинної судової економічної експертизи в межах строків, встановлених ГПК України, ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" послалось на отримання цього висновку лише у листопаді 2022р. Щодо долучення додаткових доказів колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Системний аналіз ст. 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що суд не наділений правом надавати оцінку доказам, які не надавалися до суду першої інстанції, не розглядалися і не могли бути розглянуті цим судом. Тобто, докази, подані ПрАТ "СК "Інгосстрах", повинні існувати на момент розгляду цієї справи місцевим господарським судом. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що з заявою про проведення експертизи заявник звернувся до експертної установи лише у жовтні 2022 року, обставини щодо неможливості звернення з відповідною заявою у межах процесуальних строків, передбачених ГПК України з причин, які б об`єктивно не залежали від товариства останнім не доведені, докази в обґрунтування цих обставин не надані. Таким чином, висновок №26/10/22 від 09.11.2022р. не може бути врахований судом під час апеляційного перегляду справи, а заявлене кредитором клопотання не підлягає задоволенню. Отже, перегляд ухвали господарського суду в апеляційному порядку здійснюється виключно на підставі доказів, наявних в матеріалах справи станом на момент її постановлення. У судовому засіданні 18.01.2023р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем" на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2021р. відкрито провадження у справі №904/7260/21 за заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем". Розпорядником майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем" призначено арбітражного керуючого Шевченка Віталія Євгеновича. 28.08.2021р. на офіційному сайті Вищого господарського суду опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем" №67105. 30.09.2021р. до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшла заява про визнання конкурсних грошових вимог до боржника у розмірі 2617429,77 грн. та судового збору у розмірі 4540,00 грн. У заяві йдеться про те, що викладені у заяві обставини підтверджуються належними доказами, а грошові вимоги банку до ТОВ "Терем" ґрунтуються на умовах кредитного договору №2Т046Г від 11.06.2014р. (зі змінами та доповненнями), укладеного між Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терем" (далі - Боржником) та виконання зобов`язань за яким порушуються боржником. За умовами п.п. А.І., А.2, 1.1., 2.1.2 вказаного кредитного договору ( в редакції договору про внесення змін від 16.06.2016р.) Кредитор за наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати Боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 616078,00грн. на поповнення обігових коштів, в обмін на зобов`язання Боржника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни. Згідно з п.п. 1.2., А.3. Кредитного договору термін повернення кредиту - згідно з Графіком зменшення поточного ліміту (Додаток №1 до Кредитного договору) - був визначений 15.06.2017. Відповідно до п. п. А.6., А.7., А.8., 4.1., 4.2., 4.3. Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін від 16.06.2016р.) за користування кредитом ТОВ "Терем" зобов`язалося сплачувати проценти у розмірі 12,00% річних, а у випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання - у розмірі 24% річних (ст. 625 ЦК України), датою сплати процентів є 25 число кожного поточного місяця, починаючи з 15.06.2017р. Порядок розрахунків затверджений п. 4 Кредитного договору. Відповідно до п. 4.1 договору за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 Договору, Позичальник сплачує проценти за користування кредитом, зазначені у п. А.6 Договору. Згідно з п.4.2 Договору та ст. 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань, передбачених пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 Договору, Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом, зазначені у п. А.7 Договору. В п. 4.7. Договору сторони узгодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі згідно з передбаченою цими пунктами договорів формулою. Також, 25.07.2016р. сторонами укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору від 11.06.2014р., відповідно до п.1. якого за згодою Сторін з 01.08.2016р. за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за фіксованою процентною ставкою відповідно до умов пункту А.6, пункту А.7 Договору. Згідно з п. 1.2. Договору про внесення змін від 25.07.2016р. до Кредитного договору від 11.06.2014р. Боржник сплачує Кредитору винагороду за користування кредитом за період з дати списання коштів з позичкового рахунку до 01.08.2016р. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п. 4.7 договору. Ухвалою господарського суду від 01.10.2021р. заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем" про визнання грошових вимог у розмірі 2617429,77 грн. та судового збору у розмірі 4540,00 грн. по справі про банкрутство №904/7260/21 прийнято до розгляду в попередньому судовому засіданні на 19.10.2021р. 18.10.2021р. до господарського суду від розпорядника майна надійшло повідомлення про результати розгляду грошових вимог, які розпорядник майна визнав частково, у сумі 951817,57 грн., з яких: 559159,53 грн. - заборгованість за кредитним договором №2Т046Г від 11.06.2014 та 392657,98 грн. - заборгованість по процентах за користування за цим договором (4 черга), 1249702,08 грн. - пеня за кредитним договором (6 черга), 4540,00 грн. (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів. Щодо грошових вимог банку у сумі 415910,18 грн. - заборгованості за простроченою винагородою за кредитним договором, керуючий зазначив, що вони підлягають відхиленню як безпідставно нараховані. За результатами розгляду заяви АТ КБ "ПриватБанк" з конкурсними вимогами до боржника постановлена оскаржувана ухвала. 3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне. Предметом судового розгляду у даній справі є заява АТ КБ "ПриватБанк" про визнання грошових вимог до боржника у визначеному банком розмірі. Об`єктом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду від 22.11.2021р. у даній справі в частині відхилення кредиторських вимог банку у розмірі 415910,18 грн. заборгованості з винагороди за користування кредитом. Згідно із ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Частиною 1 ст. 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Таким чином, одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, положеннями ст. ст. 45-47 КУзПБ. Відповідно до положень ч. ч. 1, 3, 6 ст. 45 КУзПБ: - конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство; - до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника; - заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного ч. 1 цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Визначення підстав виникнення (природи, характеру) пред`явлених особою вимог до боржника є важливим елементом реалізації наведеної мети, оскільки від цього залежить набуття особою статусу кредитора у справі про банкрутство, який може бути набутий лише за умови пред`явлення вимог до боржника, які ґрунтуються на визначених законом вимогах та підставах. Поняття кредитора у справі про банкрутство розкрито в абзаці 11 ст. 1 КУзПБ, згідно з яким кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. За приписами абзаців 4, 13 ст. 1 КУзПБ боржником є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом. Згідно з абзацом 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Таким чином, положення ст. 1 КУзПБ пов`язують можливість набуття особою (як фізичною, так і юридичною) статусу кредитора у справі про банкрутство з наявністю у неї вимог щодо грошових зобов`язань до боржника. Чинний КУзПБ ототожнює вимоги кредиторів до боржника із вимогами щодо грошових зобов`язань до боржника, і саме такі вимоги є предметом розгляду в провадженні у справі про банкрутство. Докази, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, повинні надавати право кредитору на звернення до боржника з грошовими вимогами у встановленому чинним законодавством порядку. Таким чином, заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абз. 1 ч. 1 ст. 45 КУзПБ). При цьому заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги повинні підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчить про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №910/20378/16). У справі про банкрутство господарський суд встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанова Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №924/628/17). Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором - заявником. У випадку ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором - заявником грошових вимог. Щодо досліджуваної справи, то розглянувши заяву кредитора про визнання кредиторських вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для їх відхилення в частині винагороди за користування кредитом в розмірі 415910,18 грн. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним, зробленим без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заяви про визнання кредиторських вимог, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За своєю правовою природою укладений між сторонами у даній справі договір є кредитним договором. Такий договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. За приписами ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання у відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У даному випадку, судом першої інстанції не було встановлено обставин, що боржник під час укладення договору №2Т046Г та договорів про внесення змін до вказаного договору від 16.06.2016р. та від 25.07.2016р. заперечував проти викладених в п. 4.7. кредитного договору умов оплати за встановленими формулами, або, що боржник порушував питання про зміну умов договорів. Викладене свідчить про те, що боржнику була зрозуміла формула розрахунку винагороди як під час укладення кредитного договору, так і під час укладення договорів про внесення змін до нього. Таким чином, сторони погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання, з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Крім того, за приписами ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно із умовами та порядком укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України). При цьому слід враховувати, що під час розгляду грошових вимог кредиторів в порядку ст. ст. 45-47 КУзПБ господарський суд, за загальним правилом, має виходити з презумпції правомірності, і відповідно, дійсності правочину, на підставі якого виникли грошові вимоги кредитора. Згідно із ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Разом з тим, незгода сторони з умовами договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. Як зазначено вище, у даній справі відсутні докази недійсності спірного кредитного договору та договорів про внесення змін до нього, у тому числі положень в частині сплати винагороди, на підставі яких виникли грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" та їх недійсність прямо не передбачена законом, а відтак діє встановлена у ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину та обов`язковість його виконання сторонами. ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021р. у справі №904/2073/19, на яку обґрунтовано посилається скаржник у апеляційній скарзі і яка не була врахована судом першої інстанції під час вирішення питання щодо грошових вимог банку в частині винагороди за користування кредитом. Наведений правовий висновок викладений також у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022р. у справі №904/5314/20 під час розгляду грошових вимог конкурсного кредитора щодо грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" в частині винагороди за кредитними договорами, які містять аналогічні умови як у справі, що переглядається. Одночасно, Верховний Суд у справі №904/5314/20 дійшов висновку про наявність підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021р. у справі №910/14918/20, у якій касаційний господарський суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо відхилення грошових вимог банку до боржника в частині нарахованої винагороди за користування кредитом з огляду також і на те, що свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, чого не вбачається з редакції формули винагороди, яка залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки. Слід звернути увагу, що нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов`язку його виконання. Отже, у даній справі, підписавши кредитний договір та договори про внесення змін до нього, боржник надав свою згоду на оплату всіх зазначених в них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Також, колегія суддів вважає помилковим посилання місцевого господарського суду на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168, оскільки спірний договір за своїм змістом не є договором споживчого кредиту, а боржник не є споживачем за кредитними договорами у розумінні положень Закону України "Про захист прав споживачів". За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Таким чином, процесуальним обов`язком суду є дослідження поданих сторонами доказів (зокрема й розрахунку заборгованості за договорами, в тому числі винагороди), перевірка їх, оцінка в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (довідками, виписками тощо), а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначення правових аргументів на їх спростування чи прийняття і наведення у рішенні свого розрахунку. Маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, суд першої інстанції ухилився від перевірки розрахунку, поданого кредитором і його оцінки у сукупності з іншими доказами у справі та дійшов необґрунтованого висновку щодо відмови у визнанні грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 415910,18 грн. заборгованості за винагородою, яка передбачена умовами вказаного вище кредитного договору. АТ КБ "ПриватБанк" було надано до господарського суду деталізовані розрахунки винагороди, здійснені кредитором відповідно до п. 4.7. договору, в редакції договорів про внесення змін до нього, якими встановлено порядок розрахунку винагороди. При цьому, боржник не надав власних контррозрахунків заборгованості по сплаті винагороди за узгодженими між сторонами формулами. Одночасно суд звертає увагу, що при внесенні змін до п. 4.7. кредитних договорів сторонами не була змінена формула, за якою обраховується розмір винагороди за користування кредитом. Про зазначене свідчить порівняння розташування складових частин формули наведеної в кредитному договорі та договорах про внесення змін до цього договору. За наведених обставин апеляційним господарським судом не можуть бути прийняті до уваги заперечення боржника щодо неможливості здійснення розрахунку винагороди за користування кредитом за формулою, наведеною у п. 4.7. кредитного договору (з урахуванням договорів про внесення змін до кредитного договору). Враховуючи зазначені обставини, правові висновки Верховного Суду, перевіривши розрахунки заявлених кредитором сум щодо винагороди, дослідивши докази у справі та надавши їм правову оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника (заборгованість за винагородою) в сумі 415910,18грн (4 черга задоволення). Ураховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі отримали підтвердження під час апеляційного провадження та спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у визнанні грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" у вказаній вище сумі. 3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. У відповідності до приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний господарський суд звертає увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи, оцінки доказів, а також доводів усіх учасників справи. Усебічність і повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного та обґрунтованого рішення. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів та доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Застосований судом першої інстанції підхід у з`ясуванні обставин справи не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам та не демонструє того, що доводи учасників у даній справі були почуті. У даній справі, ненадання судом першої інстанції оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні ст. 6 Конвенції. Оцінивши докази у їх сукупності, встановивши невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав, викладених в п. 3.3. даної постанови, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині та про визнання кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника в розмірі 415910,18 грн. Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2021р. у справі №904/7260/21 - в частині відхилення грошових вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в розмірі 415910,18 грн. (заборгованості з винагороди за кредитним договором) - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення про визнання грошових вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терем" в розмірі 415910,18 грн. - заборгованість з винагороди за кредитним договором (4 черга задоволення вимог кредиторів). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 24.01.2023р. Головуючий суддя І.О. Вечірко Суддя Л.А. Коваль Суддя В.Ф. Мороз