Постанова 4807 № 336/9508/21

Дата документу 18.01.2023 Справа № 336/9508/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/9508/21 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрюк О.В. Провадження №22-ц/807/248/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Дашковської А.В. Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлана Володимирівна про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлана Володимирівна про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі, торговельного павільйону літ.А, загальною площею 98,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 13 вересня 2006 року Запорізькою міською радою Запорізької області. Її право власності було зареєстровано 04 серпня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Але, 02 липня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. незаконно було зареєстроване право власності на нерухоме майно нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 за її колишнім чоловіком - ОСОБА_2 (рішення № 59156735 від 07 липня 2021 року) на підставі договору іпотеки № 010/17-16/60/2, серія та номер: 4248, виданого 18 березня 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І.; додаткового договіру іпотеки № 1 до договору іпотеки серія та номер: 5759, виданого 09 червня 2010 року, видавник приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І.; договору відступлення прав за договором іпотеки, серія та номер: 716, виданого 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. 15 липня 2021 року позивач оскаржила незаконні дії державного реєстратора до Міністерства юстиції України. 08 листопада 2021 року ОСОБА_3 отримала копію наказу Міністерства юстиції № 3705/5 від 15 жовтня 2021 року, згідно якого її скаргу було задоволено частково, скасовано рішення від 07 липня 2021 року № 59156735, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. Виконання цього пункту наказу покладено на Офіс протидії рейдерству. З відповіді Офісу протидії рейдерству вбачається, що офісу протидії рейдерству не виявилося можливим виконати наказ та провести державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А, загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , відповідно до закону, оскільки 03 вересня 2021 року на підставі рішення приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петренко С.В. відбувся перехід права власності на нежитлову будівлю від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Нежитлова будівля до незаконної реєстрації державним реєстратором належала позивачу на праві власності та використовувалась нею для здійснення підприємницької діяльності, у зв`язку з чим укладались відповідні договори оренди. З огляду вищевикладеного просить витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А, загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , та передати ОСОБА_3 , як законному власнику; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60174368 від 03 вересня 2021 року приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлани Володимирівни про право власності на нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А за ОСОБА_1 ; визнати за нею право власності на нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2022 року з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 нежитлову будівлю торгівельного павільйону літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60174368 від 03 вересня 2021 року приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлани Володимирівни про право власності на житлову будівлю, торгівельний павільйон літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання права власності - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 908 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судовий розгляд справи відбувся без участі відповідачів, про наявність оскаржуваного рішення їм стало відомо після його ухвалення. Судові повістки направлені на адресуу відповідачів на судове засідання 25 травня 2022 року, повернулися до суду першої інстанції з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання», докази направлення відповідачам судових повісток на 18 липня 2022 року в матеріалах справи відсутні, копії позовної заяви з додатками також не надсилалися. Правочини, на підставі яких відповідач ОСОБА_2 свого часу набув право власності на спірну нежитлову будівлю, не визнані недійсними, що спростовує висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не має права відчужувати спірну будівлю за договором дарування ОСОБА_1 .. ОСОБА_3 не є власником спірного майна, оскільки відбувся перехід права вланості до ОСОБА_2 , а в подальшому до ОСОБА_1 , а тому у ОСОБА_3 немає законних підстав на витребування спірного майна з володіння ОСОБА_1 , яка не є особою, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа спірним майном, в сенсі ст. 387 ЦК України. Адже правочини з відчуження спірного майна, в тому числі договір дарування спірної будівлі, ніким не оспорені, недійсність їх не встановлена. Відсутні юридичні факти, визначені ст.ст. 387,388 ЦК України, з яким закон пов`язує можливість витребування майна із чужого незаконного володіння. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, через свого прдставника, адвоката Аворник Л.В., що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, судової повістки (т. 1 а.с. 231) до апеляційного суду не з`явилась. На адресу апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 , адвоката Аворник Л.В. про відкладення розгляду справи у зв`язку із збільшенням кількості повітряних атак країни- агресора у м Запоріжжя (т. 1 а.с.240-241 ). Судова повістка ОСОБА_2 була направлена на адресу: АДРЕСА_2 , де останній зареєстрований, та яку він зазначає в апеляційній скарзі, про те повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1 а.с. 228-230) Відповідно до п.3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову провістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи був повідомлений також по телефону за номером НОМЕР_2 , який він зазначив в апеляційній скарзі, про що свідчить телефонограма помічника судді, йому також було роз`яснено його право на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (т. 1 а.с 234). Проте, останній в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, останні не були позбавленні права проводити судове засідання в режимі відеоконференції власними технічними засобами, про що їм було роз`яснено апеляційним судом, проте таким правом не скористалися, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 реалізували своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Колегія суддів також зауважає, що справа в провадженні апеляційного суду знаходиться досить тривалий час (апеляційне провадження відкрито 18 жовтня 2022 року). Справа до розгляду призначалась неодноразово (16.11.2022, 14.12.2022), проте розгляд справи було відкладенно у зв`язку із задоволенням клопотанням представника ОСОБА_1 , адвоката Аворник Л.В. про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 163, а.с. 203). Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є власником спірного майна, яке вибуло не з її волі, а тому відповідно до ст. 387 ЦК України має бути повернуто у її власність. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 13 вересня 2006 року, ОСОБА_3 набула право власності на нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А, загальною площею 98,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.6). Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право власності позивача на вищезазначену нерухомість було зареєстровано Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 21 вересня 2006 року (т.1 а.с.7). Право власності ОСОБА_3 було зареєстровано 10 серпня 2020 року також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 10 серпня 2020 року (т.1 а.с.8). Згідно з умовами договору іпотеки від 18 березня 2008 року ОСОБА_3 передала спірне нерухоме майно в іпотеку ВАТ « Райффайзен Банк Аваль». Цей договір забезпечує вимоги ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором № 010/17- 16/60 від 18 березня 2008 року, укладеним між ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 243-247). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2017 року у справі № 336/5694/15-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 було звернуто стягнення на предмет іпотеки на вищезазначене нерухоме майно. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2020 року у справі № 336/8109/18 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на Ѕ частину спірної нежитлової будівлі. Зазначене рішення в цій частині залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року та постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 25 червня 2020 року АТ « Райффайзен Банк Аваль» ( первісний кредитор) відступило право вимоги АТ «Оксі Банк» ( новий кредитор) за кредитним договором № 010/17-16/60 від 18 березня 2008 року, укладеним між ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» ( правоноступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 та за договором іпотеки № 010/17-16/60/1 від 18 березня 2008 року, що укладений між ВАТ«Райффайзен Банк Аваль» (правоноступником якого є АТ « Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 . Відповідно до п. 2.1 цього договору в порядку та на умовах, визначених договором, АТ « Райффайзен Банк Аваль» за плату новому кредитору АТ «Оксі Банк» відступає належне йому право вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України, у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (т. 1 а.с. 248-249). Відповідно до договору про відступлення прав за договором іпотеки № 010/17-16/60/2 від 18 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І., за реєстровим номером 4248 від 25 червня 2020 року у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення прав вимоги від 25 червня 2020 року за договором про відступлення від 25 червня 2020 року за кредитним договором № 010/17-16/60/1 від 18 березня 2008 року іпотекодержатель АТ « Райффайзен Банк Аваль» передає а новий Іпотекодержатель АТ « Оксі Банк» приймає всі права вимоги за договором Іпотеки № 010/17-16/60/2 від 18 березня 2008 року, що укладений між ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» ( правонаступником якого є АТ « Райффайзен Банк Аваль), як Іпотекодержателем та ОСОБА_3 , як Іпотекодавцем. Предметом іпотеки, право вимоги за яким відступається за цим договором є: нежитлова будівля, торговельного павільйону літ. А, загальною площею 98.3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. , зареєстровано в реєстрі за № 711( т. 2 а.с. 1-5 ). Відповідн до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 010/17-16/60/1 від 18 березня 2008 року АТ « Райффайзен Банк Аваль» та АТ « Оксі Банк» засвідчили, що станом на 25 червня 2020 року на дату укладення договору відступлення права вимоги від 25 червня 2020 року, загальна сума заборгованості Боржника ОСОБА_3 перед Первісним кредиором АТ « Райффайзен Банк Аваль становить 93249,50 доларів США та 533888,95 грн ( т. 2 а.с. 6 ). Відповідно до повідомлення від 25 червня 2020 року вбачається, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» на адресу ОСОБА_3 направлено повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 010/17-16/60/1 від 18 березня 2008 року АТ «Оксі Банк» та відступлення права вимоги за договором іпотеки № 010/17-16//60/2 івід 18 березня 2008 року ( т. 2 а.с. 7 ). Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59156735 від 07 липня 2021 року, 02 липня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. було зареєстроване право власності на нерухоме майно нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки № 010/17-16/60/2, серія та номер: 4248, виданого 18 березня 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І.; додаткового договору іпотеки № 1 до договору іпотеки серія та номер: 5759, виданого 09 червня 2010 року, видавник приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І.; договору відступлення прав за договором іпотеки, серія та номер: 716, виданого 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В.(т. 1 а.с.9-10). 15 липня 2021 року позивач ОСОБА_3 оскаржила дії державного реєстратора до Міністерства юстиції України. Наказом Міністра Міністерства юстиції України № 3705/5 від 15 жовтня 2021 року частково задоволено скаргу ОСОБА_3 , скасовано рішення від 07 липня 2021 року № 59156735, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. Виконання цього пункту наказу покладено на Офіс протидії рейдерству (т. 1 а.с.11). З відповіді Офісу протидії рейдерству щодо виконання наказу Міністерства юстиції України від 15 жовтня 2021 року № 3705/5 вбачається, що офісу протидії рейдерству не виявилося можливим виконати наказ та провести державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А, загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 відповідно до закону, оскільки 03 вересня 2021 року на підставі рішення приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петренко С.В. відбувся перехід права власності на нежитлову будівлю від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ( т. 1 а.с.12). Як вбачається з договору дарування від 03 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петренко С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2778, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 , а остання прийняла від нього у власність як дарунок належну йому на праві приватної власності нежитлову будівлю, торгівельного павільйону літ.А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 98,3 кв.м. ( т. 1 а.с.76-77). Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Загальне правило щодо набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки законодавчо закріплено як можливість задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна, що надається на підставі рішення суду. Інше може бути встановлено законом або договором. Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор ( заставодержатель) має право в разі невиконання боржником ( заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення в рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних вират на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Частинами першою та другою статті 560 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк ( термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, статтею 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності визначено звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника. Отже, в силу застави обтяжувач має право ініцюювати звернення стягнення на предмет забезпечувалього обтяження в судовому порядку, посилаючись на обставини щодо невиконання боржником ( заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, або в позасудовому порядку, внаслідок чого право власності заставодавця на майно може бути припинено в порядку, встановленому Законом України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрації обтяжень». Проте, факт припинення права власності з підстав, передбачених пунктом 8 чатини першої статті 346 ЦК України, законодавець пов`язує не з наявнітю рішення суду про звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника, а саме із завершальною стадією, укладення відповідного правочину на підставі реалізації такого майна у зв`язку із зверненням стягнення на майно за зобов`язаннями власника. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 ( провадження № 61-4637 св19). Отже, з набранням законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2017 року по справі № 336/5694/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на премет іпотеки право власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_3 не припинилося, оскільки дане майно реалізовано не було, а відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірний павільйон зареєстрований був за ОСОБА_3 . Зазначені обставини були встановлені постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 336/8109/18 ( провадження № 61-4359св21). Як вбачається з матеріалів справи АТ «Райффайзен Банк Аваль» 25 червня 2020 року відступив право вимоги за кредитним договором № 010/17-16/60/1 від 18 березня 2008 року та договором іпотеки № 010/17-16//60/2 від 18 березня 2008 року АТ «Оксі Банк». За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог. При цьому, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59156735 від 07 липня 2021 року, 02 липня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. було зареєстроване право власності на нерухоме майно нежитлову будівлю, торговельний павільйон літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки № 010/17-16/60/2, серія та номер: 4248, виданого 18 березня 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І.; додаткового договору іпотеки № 1 до договору іпотеки серія та номер: 5759, виданого 09 червня 2010 року, видавник приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І.; договору відступлення прав за договором іпотеки, серія та номер: 716, виданого 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В, тобто на підставі договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 010/17-16/60/2 від 18 березня 2008 року. 15 липня 2021 року позивач ОСОБА_3 оскаржила дії державного реєстратора до Міністерства юстиції України. Наказом Міністра Міністерства юстиції України № 3705/5 від 15 жовтня 2021 року частково задоволено скаргу ОСОБА_3 , скасовано рішення від 07 липня 2021 року № 59156735, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. Виконання цього пункту наказу покладено на Офіс протидії рейдерству (т. 1 а.с.11). Оскільки право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_2 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59156735 від 07 липня 2021 року, 02 липня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопкою Ю.В. на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки № 010/17-16/60/2, серія та номер: 4248, виданого 18 березня 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І., яке було скасовано Наказом Міністра Міністерства юстиції України № 3705/5 від 15 жовтня 2021 року. Отже, на думку колегії суддів, ОСОБА_2 є лише новим Іпотекодержателем та має права вимоги за договором про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: 716, виданого 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., а власником вищезазначеного нерухомого майна залишається Іпотекодавець за іпотечним договором іпотеки № 010/17-16//60/2 від 18 березня 2008 року ОСОБА_3 .. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. ЦК України передбачено як один із способів захисту порушених прав віндикація або реституція. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконної володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ( провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 ( провадження № 14-270цс18) відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Оскільки з вищезазачених фактичних обставин справи та наданих у справі доказів вбачається, що власником спірного нерухомого майна а саме: нежитлової будівлі, торговельний павільйон літ.А, загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 .. Зазначене майно вибуло із її володіння не з її волі, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що воно має бути повернуто у її власність. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, набуте нею у 2006 році. Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону, надавши оцінку всім доказам у справі дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині витребування майна з чужового незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем підлягають задоволенню і у такий спосіб будуть захищені права позивача, як власника, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання за нею права власності на нерухоме майно. Водночас, на підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно з частинами 1, 3, 7, 8 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. З матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є адреса: АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_5 ( т. 1 а.с. 27-28). Проте за вказаною адресою судові повістки про виклик в судове засідання на 18 липня 2022 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не були надіслані. В матеріалах справи відсутні повідомлення про вручення відповідачам судових повісток в судове засідання на 18 липня 2022 року. Отже, в матеріалах справи відсутнє повідомлення відповідачів про дату, час і місце судового засідання у справі у розумінні ЦПК України. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про неналежне повідомлення про розгляд справи заслуговують на увагу. Розгляд справи за відсутності відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду, та обґрунтування ними апеляційної скарги такою підставою порушує права останніх і є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_5 не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 та не дають підстав для ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2022 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 нежитлову будівлю торгівельного павільйону літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 . Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60174368 від 03.09.2021 року приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петренко Світлани Володимирівни про право власності на житлову будівлю, торговельний павільйон літ.А загальною площею 98,3 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 23 січня 2023 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Дашковська А.В.