Ухвала КГС ВС № 922/678/22

УХВАЛА 20 січня 2023 року м. Київ cправа № 922/678/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Селіваненка В. П., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Панфілової Наталії Леонтіївни (далі - ФОП Панфілова Н. Л., скаржник) на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 у справі №922/678/22 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до Фізичної особи - підприємця Панфілової Наталії Леонтіївни про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Через «Електронний суд» ФОП Панфілова Н. Л. 05.01.2023 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 в частині відмови у задоволенні заяви адвоката Петренко О. В. і ухвалити нове рішення у відповідній частині про задоволення позовних вимог. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №922/678/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненка В. П. Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду Харківської області від 10.05.2022 зі справи №922/678/22 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з ФОП Панфілової Н. Л. на користь КП «Харківські теплові мережі»: вартість спожитої теплової енергії без укладання договору в сумі 17 540, 44 грн за період з жовтня 2013 року по квітень 2020 року; інфляційні втрати в сумі 474, 59 грн за період з 24.09.2018 по 11.08.2021, 3% річних в сумі 127, 72 грн за період з 24.09.2018 по 11.08.2021, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481, 00 грн. ФОП Панфілова Н. Л. з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2022 у справі №922/678/22 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, а також - стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2022 у справі №922/678/22, зокрема рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2022 у справі №922/678/22 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 у справі №922/678/22 заяву представника ФОП Панфілової Н. Л., адвоката Петренко О. В., про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково та стягнуто з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ФОП Панфілової Н. Л. 4 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заявлених вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що: - заява щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 5 000, 00 грн не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співмірні із виконаною роботою в суді апеляційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи та розмір позовних вимог матиме надмірний характер; - зважаючи на заперечення позивача на заяву про ухвалення додаткової постанови, виходячи з критерію реальності, співмірності та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, сума заявлених вимог є завищеною порівняно із ціною позову, а також рівнем складності даної справи, дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача та відшкодування за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000, 00 грн, який пропорційно дорівнює понад 20 відсотків від суми заявлених позовних вимог у розмірі 17 540, 44 грн. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ФОП Панфілової Н. Л. у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід`ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України. Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у справі №922/678/22 є стягнення 17 540, 44 грн вартості спожитої теплової енергії без укладання договору, 474, 59 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 127, 72 грн, а всього 18 142, 75 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 481, 00 = 248 100, 00 грн). Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2022 про відкриття провадження у справі №922/678/22 (за даними Єдиного державного реєстру судових рішень), справа визнана малозначною. Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України. Водночас скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадків для оскарження судових рішень у малозначних справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20. У поданій касаційній скарзі скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права при ухваленні постанови і дійшов до невірних висновків, що потягло за собою порушення прав ФОП Панфілової Н. Л., а саме всупереч статті 282 ГПК України суд апеляційної інстанції не розподілив судові витрати в повному обсязі згідно з матеріалами справи, а у подальшому при ухваленні додаткової постанови безпідставно зменшив суму витрат на правову допомогу. Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Проте, в касаційній скарзі відповідач жодних обґрунтувань не наводить, щодо наявності випадків передбачених частиною третьою статті 287 ГПК України. Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Аналіз змісту, доводів і аргументів касаційної скарги, ураховуючи вищенаведені міркування щодо наявності/відсутності випадків передбачених частиною третьою статті 287 ГПК України, дає підстави для висновку, що скаржник жодним чином не обґрунтовує винятковість значення касаційної скарги, чи то значний суспільний інтерес, чи то які саме обставини, встановлені судом, відповідач позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої справи, чи то касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного викладення обставин справи стороною у справі в частині, як витрат на правничу допомогу та статей 126, 129, 244 ГПК України так і до переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ. Колегія суддів відзначає, що незгода із оскаржуваним судовим рішенням апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи у контексті застосування статей 126, 129, 244 ГПК України та судову практику щодо їх застосування. Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції. Водночас обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Панфілової Н. Л. на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 у справі №922/678/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Панфілової Наталії Леонтіївни на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 у справі №922/678/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя В. Селіваненка