Постанова 4852 № 160/21365/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 січня 2023 року м. Дніпросправа № 160/21365/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року (суддя Юрков Є.О., м. Дніпро, повний текст рішення виготовлено 10.01.2022 року) у адміністративній справі №160/21365/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення коштів, суд в с т а н о в и в: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі по тексту відповідач), в якому просила стягнути з відповідача на її користь за несвоєчасне виконання рішення суду 3% річних у розмірі 2579,29 грн. та інфляційні витрати у розмірі 24395,72 грн., разом 26975,01 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року позовні вимоги задоволено; стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України за несвоєчасне виконання Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2002 року по справі №2-816/02 три проценти річних від простроченої суми за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року у розмірі 2579,29 грн. та нарахування по індексу інфляції за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року у розмірі 24395,72 грн. З рішенням суду першої інстанції не погодилась Державна казначейська служба України та подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтувала тим, що Державною казначейською службою вживались заходи щодо звернення до суду за дублікатом виконавчого листа, виданого Печерським районним судом по справі №2-816/2002 та прийнято дублікат виконавчого листа на виконання за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Апелянт зазначив, що законодавством передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету та безпосередньо конкретних юридичних осіб, зокрема, державних органів. Механізм виконання рішень, на які поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» регламентований пунктами 33, 47-52 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників»; передбачено механізм виконання рішень про стягнення шкоди з державного бюджету, зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особами внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб ід час здійснення ними своїх повноважень за рахунок та в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Апелянт зазначив, що ним виконано рішення Печерського районного суду від 28.02.2002 року по справі №2-816/02 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845. Апелянт посилаючись на судову практику Верховного Суду, вважав, що неможливим нарахування та стягнення індексу інфляції та 3% річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством, зокрема, у сфері виконання судових рішень. Апелянт зазначав, що ст.625 ЦК України регулюються зобов`язальні відносини, які поширюються на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення. Апелянт вважав, що з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст.11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність спірних правовідносин. Апелянт зазначав, що між ОСОБА_1 та органами Казначейства відсутні зобов`язальні або договірні правовідносини щодо сплати індексації інфляції та компенсацію у розмірі 4% річних, отже, вказані нарахування та компенсація виступають способом захисту порушених прав до ухвалення рішення суду. Апелянт зазначав, що при розгляді справ про передбачену ст625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясовувати чи існує зобов`язання між сторонами, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Апелянт зазначав, що, оскільки правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2002 року по справі №2-816/02, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13.05.2002 року, стягнено з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 грн. 12.06.2002 року № 2-816/02 направлено виконавчий лист № 2-816/02 до ВДВС Печерського району. Згідно листа Головного управління юстиції у м. Києві від 01.07.2008 року № 6369, відповідно інформації, наданої відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, на виконанні у відділі у 2002 році перебував виконавчий лист № 2-816 від 28.02.2002 року, виданий Печерським районним судом м. Києва про стягнення з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 грн. До Печерського районного суду м. Києва направлено подання про видачу дубліката виконавчого листа. Після надходження дублікату виконавчого документа подальше виконання рішення суду буде організовано відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Печерським районним судом м. Києва 12.04.2011 року видано дублікат виконавчого листа №2-816/02 про стягнення з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 грн. 24.06.2011 року відділом примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження ВП 27296991 з примусового виконання дубліката виконавчого листа №2-816/02. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.12.2012 року у справі №6-1907/12 замінено сторону у виконавчому провадженні №27296991 боржника Державне казначейство України по виконавчому листу Печерського районного суду м. Києва від 12.04.2011 №2-816/02 на його правонаступника - Державну казначейську службу України. Постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 01.03.2013 року повернуто стягувачу виконавчий лист №2-816/02, виданий 12.04.2011 року Печерським районним судом м. Києва. Разом з заявою від 29.05.2013 року ОСОБА_1 було подано до Державної казначейської служби України виконавчий лист №2-816/02, виданий 12.04.2011 року Печерським районним судом м. Києва. Листом від 21.07.2017 року №5-13/4714-12162 Державною казначейською службою України повідомлено ОСОБА_1 , що Казначейством 25.07.2013 року прийнято до виконання дублікат виконавчого листа, виданий Печерським районним судом м. Києва по справі №2-816/2002. Наразі вказаний виконавчий документ обліковується на виконанні за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Проте, за результатами проведеної перевірки не встановлено в наявності у Казначействі вказаного виконавчого документа. З метою вирішення питання стосовно виконання виконавчого документа, Казначейством вживаються заходи щодо отримання дублікату, що дозволить Казначейству здійснити заходи з перерахування коштів на користь ОСОБА_1 . Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.06.2018 року видано дублікат виконавчого листа, виданого на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва по справі № 2-816/2002 про стягнення коштів у сумі 4766 грн. на користь ОСОБА_1 . Перерахунок у розмірі 4766 грн. здійснено ОСОБА_1 30.07.2020 року. Суд, вирішуючи спір по суті, керувався Рішеннями Конституційного суду України від 26.06.2013 року №5-рп/2013, від 13.12.2012 року №18-рп/2012, від 25.04.2012 року №11-рп/2012, від 15.05.2019 року №2-р(ІІ)/2019, про обов`язковість виконання судового рішення; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; судовою практикою Європейського суду у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року про те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист. Суд керувався ст.14, 370 КАС України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Суд, також, керувався ст.509 ЦК України, згідно якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, а тому грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Згідно ч.5 ст.11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Суд вважав, що, оскільки ст.625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то її приписи поширюються як на договірні зобов`язання, так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання. Суд вважав, що у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Суд керувався ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності з 1 січня 2013 року, згідно якого центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в ч.4 ст.4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Суд врахував, що грошове зобов`язання виконано лише 30.07.2020 року, у ОСОБА_1 виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст.625 ЦК України, а саме три проценти річних від простроченої суми за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року 2579,29 грн., нарахування індексу інфляції за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року 24395,72 грн. Матеріалами справи встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2002 року по справі №2-816/02, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13.05.2002 року, стягнуто з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 грн. Встановлено, що 12.06.2002 року Печерським районним судом м. Києва було направлено виконавчий лист до ВДВС Печерського району м. Києва для примусового виконання. Своїм листом від 01.07.2008 року №6369 Головне управління юстиції у м. Києві поінформувало про те, що виконавчий лист втрачений та направлено подання до Печерського районного суду м. Києва про видачу дублікату виконавчого листа, який був виданий, про що Печерський районний суд м. Києва повідомив ОСОБА_1 своїм листом від 20.10.2008 року №2-816/02 К-25. Встановлено, що 15.11.2010 року ОСОБА_1 зверталася до Печерського районного суду м. Києва про видачу дублікату виконавчого листа, який згідно ухвали Печерського районного суду від 17.12.2010 року був виданий та згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18.03.2011 року було поновлено строк предявлення до виконання дублікату виконавчого листа, який був пропущений з вини державних виконавців ВДВС Печерського РУЮ м. Києва. Встановлено, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 24.06.2011 року ВП №271296991 було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим 12.04.2011 року Печерським районним судом м. Києва. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 26.12.2012 року у справі №6-1907/12 замінено сторону у виконавчому провадженні №27296991 боржника Державне казначейство України по виконавчому листу Печерського районного суду м. Києва від 12.04.2011 року №2-816/02 на його правонаступника - Державну казначейську службу України. Постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 01.03.2013 року повернуто стягувачу виконавчий лист №2-816/02, виданий 12.04.2011 року Печерським районним судом м. Києва у зв`язку з прийняттям Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01.01.2013 року та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, якою затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників. Встановлено, що 29.05.2013 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Державної казначейської служби України про виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2002 року у справі №2-816/2002. Встановлено, що листом від 21.07.2017 року №5-13/4714-12162 Державною казначейською службою України повідомлено ОСОБА_1 що Казначейством 25.07.2013 року прийнято до виконання дублікат виконавчого листа, виданий Печерським районним судом м. Києва по справі №2-816/2002 та виконавчий документ обліковується на виконанні за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Проте, за результатами проведеної перевірки встановлено відсутність у Казначействі вказаного виконавчого документа. Встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.06.2018 року видано дублікат виконавчого листа №2-816/2002 про стягнення коштів у сумі 4766 грн. Встановлено, що Державною казначейською службою України 30.07.2020 року було перераховано ОСОБА_1 4766 грн. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2002 року було стягнуто з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 грн. У подальшому виконання судового рішення відбувалося у примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Згідно постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 01.03.2013 року виконавчий лист був повернутий у зв`язку з прийняттям Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01.01.2013 року та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, якою затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників. У зв`язку з цим ОСОБА_1 29.05.2013 року звернулася із заявою до Державної казначейської служби України про виконання судового рішення, яке 30.07.2020 року було виконане за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Відповідно до ст.509 ЦК України (набрав чинності 01.01.2004 року) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до частин 2, 3, 5 ст.11 ЦК України (набрав чинності 01.01.2004 року) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. З системного аналізу вище вказаних норм цивільного законодавства вбачається, що відповідно до рішення суду виникає зобов`язання однієї сторони у справі здійснити на користь іншої сторони у справі певні дії. У даній справі це зобов`язання сплатити Міністерству фінансів (у подальшому Державній казначейсьій службі України) сплатити на користь ОСОБА_1 4766 грн. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України (набрав чинності 01.01.2004 року) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.4 ЦК України (діяв до 01.01.2004 року) відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків. Відповідно до статей 203, 209 ЦК України (діяв до 01.01.2004 року) в разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником він зобов`язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов`язання було виконано боржником. Особа, яка не виконала зобов`язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов`язання. Отже, цивільним законодавством, яке було чинне до 01.01.2004 року та з 01.01.2004 року не було передбачено відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду, зокрема виплати державою компенсаційних коштів особі. Законодавець лише передбачив зобов`язання виконати рішення суду. Предметом позову в цій справі є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України, нарахованих за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року за невиконання рішення Печерського районного суду м, Києва від 28.02.2002 року у справі №2-816/02, яким на користь ОСОБА_1 стягнуто з Міністерства фінансів України (Державної казначейської служби України) 4766 грн. у зв`язку з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 року №177 «Про порядок одержання, обліку, видачі та носіння обмундирування суддів України», ст.44 Закону України «Про статус суддів». Суд апеляційної інстанції зазначає, що за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. У свою чергу, ст.625 ЦК України встановлює, що грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена цією статтею, передбачають насамперед договірні правовідносини, про що свідчить системний аналіз положень розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу, в якому розміщено ст.625 ЦК України. Суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки приписи розділу І книги 5 цього Кодексу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), оскільки розміщені в одній книзі, то такі зобов`язання мають одинакові наслідки їх невиконання. На думку суду апеляційної інстанції, судове рішення не породжує деліктні правовідносини, оскільки рішення суду слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання; підтверджує підставу виникнення зобов`язання, що визначено ст.11 ЦК України. Предметом позову у даній справі є стягнення з державного органу (держави) збитків (шкоди) за невиконання гарантованого законодавством одержання суддівського обмундирування, а тому ч.2 ст.625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням збитків під час виконання рішення суду. Суд зазначає, що договірні правовідносини між сторонами, які б давали підстави стверджувати про наявність у державного органу (держави) як боржника грошового зобов?язання перед ОСОБА_1 як кредитором, у справі відсутні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що до 01.01.2013 року правовідносини, які виникали з приводу виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів (держави) було урегульовано Законом України «Про виконавче провадження», а тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов?язання. Відповідно Законом України «По виконавче провадження» не було передбачено матеріальна відповідальність за несвоєчасне виконання судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виконання рішення суду) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 року №609, якою було затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ не було передбачено відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду. Відповідно до ч.1 ст.3, частин 1-4 ст.4, частин 1, 2 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (набрав чинності 01.01.2013 року) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що з 01.01.2013 року законодавцем передбачено виплату компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з 01.01.2013 року по 29.07.2020 року 1083,51 грн., а саме: 3% річних від несплаченої суми 4766 грн. - (2013, 2014, 2015, 2016, 2016, 2017, 2018, 2019 роки) - 142,98 грн. х 7 років = 1000,51 грн. + 82,65 грн. (142,98 грн./365 днів х 211 днів (з 01.01.2020 року по 29.07.2020 року включно). З урахуванням вище викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з Державної казначейської служби України інфляційні втрати у розмірі 24395,72 грн. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору враховує судову практику, викладену у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №2а-11853/10/1570. Суд апеляційної інстанції не враховує судову практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/218962/15-ц, оскільки предметом спору у даній справі було стягнення за вироком суду з засудженого на користь потерпілого матеріальних збитків та моральної шкоди. У даному випадку збитки не стягувалися за рахунок держави. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322 КАС України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року у адміністративній справі №160/21365/21 скасувати. Прийняти нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення коштів задовольнити частково. Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за несвоєчасне виконання рішення суду кошти у розмірі 1083 (одна тисяча вісімдесят три) грн. 51 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення у порядку статей 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова