Постанова Дніпровський апеляційний суд № 227/5197/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1306/23 Справа № 227/5197/21 Суддя у 1-й інстанції - Левченко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Головченко Артем Олександрович на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 вересня 2022 року, ухваленого суддею Левченком А.М. в місті Добропілля Донецької області, повний текст судового рішення складено 21 вересня 2022 року, УСТАНОВИВ У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. В обґрунтування позову зазначив, що 11.06.2019 року о 06:40 на автодорозі Олександрівка Покровськ Костянтинопіль 44 км. +450 м., ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 21093 НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожньої розмітки дорожнього знаку 1.22 ПДР України, порушив п.14.6 а ПДР України, виконуючи маневр обгону, не перехресті не впевнився у безпечності маневру, не побачив, що транспортний засіб ВАЗ 2101 НОМЕР_2 під його керуванням керуванням, виконав лівий поворот на перехресті проїзних частин, та скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ 2101 НОМЕР_2 , який належить останньому на підставі генеральної довіреності серії ННС 614694 від 14.06.2018 року, наданої ОСОБА_3 , на ім`я якого виготовлене свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 19.04.2002 року. Внаслідок зіткнення транспортних засобів позивачу спричинена матеріальна та моральна шкода. Постановою судді у справі про адміністративне правопорушення за даним фактом притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. Позивачу відомо, що цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу ОСОБА_2 на момент ДТП застрахована не була. ОСОБА_2 добровільно відшкодував позивачу шкоду в сумі 2000 грн., після чого припинив спілкування та фактично відмовився добровільно відшкодувати решту завданої ОСОБА_1 матеріальної і моральної шкоди. Стосовно обсягу спричиненої позивачу матеріальної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки позивач зазначив, що хоча згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження №2 від 05.02.2020 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ 2101 НОМЕР_2 перевищує його ринкову вартість, позивач категорично не визнає належний йому транспортний засіб фізично знищеним, а тому ОСОБА_2 має сплатити йому різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, яку він визначив у 6441,15 грн. Розрахунок шкоди проведений позивачем таким чином: 9504 грн. - 3062,85 грн. = 6441,15 грн., де 9504 грн. ринкова вартість автомобіля ВАЗ 2101 НОМЕР_2 на момент ДТП, 3062,85 грн. залишкова вартість автомобіля після ДТП, 6441,15 різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди. 6441,15 грн. - 2000 грн. = 4441,15 грн., де 2000 грн. розмір відшкодованої відповідачем шкоди в добровільному порядку. Крім цього, позивачем були понесені збитки у виді витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, які становлять 1500 грн. Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду на суму 4441,15 грн., моральну шкоду на суму 10 000 грн., та витрати па проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 1500 грн. Позивачем також вказано, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , позивачу була спричинена моральна шкода, яку він оцінює у 10000 грн. В обґрунтування позову в цій частині позивач зазначив, що автомобіль ВАЗ 2101 був фактично придбаний ним у 2018 році. Позивач та члени його сім`ї завжди дбайливо ставились та ставляться до автомобіля, стежать за його чистотою та справністю. За час експлуатації не було жодного випадку механічного зовнішнього пошкодження автомобіля. З 1984 року позивач керує транспортними засобами і жодного разу не був в ДТП. Коли ж, в результаті ДТП, що сталася з вини ОСОБА_2 був пошкоджений автомобіль, позивач переніс сильний психологічний стрес. Цей автомобіль є єдиним засобом, за допомогою якого позивач справлявся по домашньому господарству, перевозив корм для живності та ін., чого лишився після ДТП. В даний час позивача переслідують моральні страждання, пов`язані з пошкодженням автомобіля, його ремонтом і розумінням того, що який би ремонт не був проведений, товарний вигляд автомобіля вже не набуде первісного вигляду, і позивача тепер завжди буде переслідувати спогад про обставини пошкодження автомобіля. На цьому грунті, в родині стали відбуватись сварки, відчувається загальна нервозність, що впливає на настрій і на стан здоров`я позивача в цілому. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 вересня 2022 року цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки в розмірі 4441 грн. 15 коп., та моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки в розмірі 3000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнові збитки в сумі 1500 грн. Стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір на суму 509 грн. 27 коп. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Головченко А.О., посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 . При цьому, скаржник зазначає, що позивач вважає себе власником пошкодженого автомобіля ВАЗ 2101 № НОМЕР_4 та надає суду довіреність від ОСОБА_3 датовану 14.06.2018, однак сам по собі договір купівлі-продажу, вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації ТЗ у визначеному законом порядку не породжує правових наслідків переходу права власності від продавця до покупця. Також представник відповідача вважає, що суд помилково послався на висновок експертного автотоварознавчого дослідження, виконаний ФОП ОСОБА_4 від 05.02.2022, оскільки висновки експерта №2 та №2-а не містять попередження суб`єкта оціночної діяльності про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та не зазначено про складення висновку для подання до суду, тому цей висновок не є належним та допустимим доказом розміру матеріальних збитків. Окрім того, сторона відповідача вважає, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди у вказаному розмірі та не доведено, що транспортний засіб є вкрай необхідним для його дружини та дитини. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.06.2019 року о 06:40 годині ОСОБА_2 на а/д Олександрівка Покровськ Константинопіль 44 км. + 450 м. керуючи транспортним засобом ВАЗ 21093 з н/з НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожньої розмітки та дорожнього знаку 1.22 ПДР, виконуючи маневр обгону на перехресті не впевнився у безпечності виконуючого маневру, не побачив, що транспортний засіб ВАЗ 2101 з н/з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 виконував маневр лівого повороту на перехресті проїзних частин. В результаті зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п.14.6 а ПДР України. Указані обставини встановлені постановою судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09.07.2019 року у справі про адміністративне правопорушення №227/2563/19 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП, яка набрала законної сили та в силу ч.6 ст.82 ЦПК України є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до листа заступника начальника відділу претензійно-правової роботи МТСБУ станом на 11.06.2019 року, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу ОСОБА_2 під час керування автомобілем марки ВАЗ НОМЕР_1 не була застрахована. Ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_5 не звертались до МТСБУ з повідомленням про настання ДТП, чи із заявою про виплату страхового відшкодування за фактом ДТП від 11.06.2019 року. Згідно копії нотаріально посвідченої довіреності від 14.06.2018 року власником транспортного ОСОБА_3 надано ОСОБА_5 право експлуатації автомобіля. Відповідно до копії посвідчення водія НОМЕР_5 водій ОСОБА_5 має право керування транспортними засобами категорії B, C, D, E. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5 , керувався нормами ст.ст.1187, 1188 ЦК України й виходив з того, що позивач правомірно володів транспортним засобом, тому має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди (частково) з відповідача ОСОБА_2 , який визнаний винним у дорожньо-транспортній пригоді та є володільцем транспортного засобу ВАЗ АН 4464 КВ. Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Між тим, ухвалене у даній справі судове рішення не можна визнати законним з огляду на порушення судом першої інстанцій норм процесуального права. Відповідно до положень ст.5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов`язковим. Обов`язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов`язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом. Відповідно до п.9 ст.8 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим видом страхування в Україні. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до положень п.21.1 ст.21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Згідно положень ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Нормами п.22.1 ст.22 Закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до положень п.41.1 ст.41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Згідно статті 28 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це зокрема шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Відповідно до положень ст.29 Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. За приписами п.33.1 ст.33 Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: 33.1.1. дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; 33.1.2. вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; 33.1.3. поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; 33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Відповідно до положень ст.35 Закону (п.35.1) для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;ґ) підпис заявника та дата подання заяви. П.35.2. До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності). Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування. 35.3. Особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.06.2019 року о 06:40 годині мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , винним у якій визнано відповідача ОСОБА_2 , цивільно-правово відповідальність, якого під час керування автомобілем марки ВАЗ НОМЕР_1 в момент ДТП не була застрахована. Листом заступника начальника відділу претензійно-правової роботи МТСБУ встановлено, що станом на 11.06.2019 року, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу ОСОБА_2 під час керування автомобілем марки ВАЗ НОМЕР_1 не була застрахована, що ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_5 не звертались до МТСБУ з повідомленням про настання ДТП, чи із заявою про виплату страхового відшкодування за фактом ДТП від 11.06.2019 року. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Виходячи з приписів ст.4 ЦПК України, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Так, відповідно до ч.1 та 2 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Вказані висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18). Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказано, що: «покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника». Матеріалами справи підтверджено, що позивач не звертався до МТСБУ із заявою про відшкодування йому страхових виплат, а саме матеріальної шкоди, завданої ДТП, яке відбулося 11.06.2019 року та винним у вчиненні, якого було визнано відповідача ОСОБА_2 . Отже, у даному випадку суб`єктом, який має задовольнити вимогу позивача про відшкодування матеріальної шкоди, є третя особа страховик, в даному випадку МТСБУ, оскільки на час ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу належного ОСОБА_2 не була застрахована, і тільки у разі недостатності страхового ліміту, різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, потерпілому повинен відшкодувати відповідач по справі ОСОБА_2 . Таким чином, пред`явлення позову до відповідача ОСОБА_2 є передчасним. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.01.2019 у справі № 2-797/2008. Відповідно до принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема, фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша і третя статті 13 ЦПК України). Відповідачем є особа чи держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4)). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №552/6381/17. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що в порушення наведених вище правових норм, суд першої інстанції стягнув матеріальну шкоду з неналежного відповідача ОСОБА_6 . Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у справі № 642/6181/16-ц, висловленого у постанові від 29 серпня 2019 року. Позивач не позбавлений можливості, визначившись з належним колом відповідачів, звернутися до них з відповідним позовом. Отже, з урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув справу по суті до неналежного відповідача, а апеляційний суд не має процесуальних повноважень щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем, або залучення до участі в справі іншої особи як співвідповідача, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди належало відмовити. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Відповідно до статті 23 Закону №1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно зі статтею 26-1 Закону №1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Відповідно до нори п.23.1 ст.23 Закону №1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону. Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону №1961-IV». Позивачем заявлялась суду вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн., пов`язаної з пошкодженням його автомобіля, неможливістю користуватися належним йому транспортним засобом на протязі тривалого часу, в тому числі поїздок у власних справах та справах родини. Суд першої інстанції у цій частині частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Так, п. п. 2,3 ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та знищенням чи пошкодженням її майна. Оскільки під час розгляду даної справі встановлено факт пошкодження автомобіля, яким на достатній правовій підставі користувався позивач, суд, відповідно до вимог ст.ст. 23,1167 ЦК України, визнав право позивача на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача. Відповідно до п.п. 3, 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року, суд має з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі він оцінює пов`язані з ними втрати, та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При визначенні розміру моральної шкоди, судом першої інстанції були враховані обставини справи, пошкодження транспортного засобу з вини ОСОБА_2 , неможливість користуватися належним позивачу автомобілем на протязі тривалого часу, в тому числі поїздки у власних справах та справах родини, визначив до стягнення розмір моральної шкоди 3 000 грн., з розміром, якої повністю погоджується і колегія суддів. Доводи сторони відповідача про недоведеність позивачем моральної шкоди колегія суддів вважає необґрунтованими, такими, що не заслуговують на увагу. Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 4441,15 грн., з підстав подання позову до неналежного відповідача. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Головченко Артем Олександрович задовольнити частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 4441,15 грн. скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 19 січня 2023 року. Головуючий: Судді: