Постанова 4822 № 727/156/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 листопада 2022 року м. Чернівці справа № 727/156/22 провадження №22-ц/822/773/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів Кулянди М.І., Лисака І.Н. секретаря Паучек І.І. з участю представника відповідача ОСОБА_1 учасники справи: позивач ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Новосельська Інна Людвігівна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Саламандик Андрій Іванович, на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 7 липня 2022 року, головуючий у першій інстанції Слободян Г.М. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 у січні 2022 року звернулася до суду з позовом ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Новосельської І.Л. про розірвання договору дарування. Зазначала, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрований у реєстрі за номером

29. Посилалася на те, що укладаючи договір дарування, мала намір передати ОСОБА_3 майно за спадковим договором, вчинений правочин не відповідає її волі. Помилилася відносно природи укладеного правочину у зв`язку із довірливими та родинними стосунками з ОСОБА_3 . Вказувала, що 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 є єдиним її житлом, продовжує проживати у житловому приміщенні після вчинення правочину. ОСОБА_3 відмовлено у здійсненні реєстрації у будинку АДРЕСА_1 її з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , остання має намір розпорядитися майном. Просила договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрований у реєстрі за номером 29, розірвати. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 7 липня 2022 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Новосельської І.Л. про розірвання договору дарування відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Саламандик А.І., в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 липня 2022 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Новосельської І.Л. про розірвання договору дарування задовольнити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначає, що судом першої інстанції не спростовано аргументи позовної заяви. Посилається на те, що пункт 8 договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування частки житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрований у реєстрі за номером 29, не містить зазначення, що дарувальник вчиняє правочин з власної волі, розуміючи наслідки. Вказує, що судом першої інстанції не вжито заходів щодо забезпечення інтересів малолітнього ОСОБА_4 , який має право на користування майном матері ОСОБА_2 , не залучено до участі у справі Службу в справах дітей Чернівецької міської ради. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Новосельської І.Л. про розірвання договору дарування, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрованого у реєстрі за номером

29. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про недоведеність ОСОБА_2 , що остання помилялася стосовно правової природи правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору недійсним. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрований у реєстрі за номером

29. Батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Романківці Сокирянського району Чернівецької області є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Відповідно до копії паспорту ОСОБА_2 , виданого Сокирянським районним відділом УМВС України в Чернівецькій області 3 серпня 1999 року, останню знято з реєстрації місця проживання. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови За змістом частини 1, 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. До матеріалів справи приєднано довідку про доставку SMS повідомлення позивачці ОСОБА_2 , представнику позивачки ОСОБА_6 18 жовтня 2022 року про виклик до суду на 11 листопада 2022 року на 11 годину. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Ураховуючи, що позивачка ОСОБА_2 та представник позивачки ОСОБА_6 належним чином повідомлені про судове засідання, є підстави для висновку про належне забезпечення прав позивачки, передбачених законом. За таких обставин неявка позивачки ОСОБА_2 та представника позивачки ОСОБА_6 не перешкоджає розгляду справи. На підставі ч.1 ст.367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно роз`яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Мотивованість судового рішення - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. Водночас апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Саламандик А.І., на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 7 липня 2022 року містить лише доводи щодо не спростування аргументів позовної заяви, не залучення до участі у справі Служби в справах дітей Чернівецької міської ради. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту». Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них. За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Предметом позову ОСОБА_2 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є розірвання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрованого у реєстрі за номером

29. Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначалося не відповідність правочину її волі, намір передати ОСОБА_3 майно за спадковим договором, наявність помилки відносно природи укладеного правочину, проживання у житловому приміщенні після вчинення правочину, намір ОСОБА_3 розпорядитися майном. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з вимогами частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом частин першої, другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору. Згідно зі частиною першою, другою, третьою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. З аналізу статті 651 ЦК України вбачається, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених ЦК України, в тому числі спеціально визначених умовами укладеного договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13). Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. При цьому частиною 2 статті 652 ЦК України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. На підставі частини четвертої статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Отже, закон пов`язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 523/9855/17 провадження № 61-14945св19 зазначено, що договір дарування зумовлюється особистими відносинами дарувальника і обдаровуваного та укладається з добрим ставленням до обдаровуваного, а тому містить особливі правила його розірвання, що не застосовуються до інших договорів. Договір дарування не може бути розірваний в односторонньому порядку, за виключеннями, передбаченими частиною першою статті 724 ЦК України та, якщо договір дарування виконується у момент його укладання. Підстави розірвання договору дарування на вимогу дарувальника визначені у статті 727 ЦК України і розширеному тлумаченню не підлягають. Відповідно до частини 1, 2, 3 статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Бажання власника, який набув право власності на підставі договору дарування, розпорядитись своїм майном, не є підставою для розірвання договору дарування в сенсі положень частини другої статті 727 ЦК України. Право колишнього власника ОСОБА_2 на проживання у подарованій частині житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , залежить від домовленості між дарувальником ОСОБА_2 та обдарованою ОСОБА_3 і не є немайновою цінність колишнього власника ОСОБА_2 . Водночас у матеріалах справи відсутні докази наявності намірів ОСОБА_3 продати чи знищити 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 . З огляду на наведене обставини, якими ОСОБА_2 обгрунтовувалися позовні вимоги про розірвання договору дарування, не є підставами, з якими закон пов`язує можливість розірвання цього договору. У матеріалах справи відсутні докази про наявність підстав для розірвання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрованого у реєстрі за номером

29. Ураховуючи наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування частки житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л. 11 січня 2021 року, зареєстрованого у реєстрі за номером

29. Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на розгляд спору без залучення до участі у справі органу опіки та піклування. Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання договору дарування не пов`язаний із вирішенням питання про право неповнолітньої дитини користування 48/100 частками житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , житловим приміщенням, реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не спростовано аргументи позовної заяви, не грунтується на вимогах ЦПК України. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на наведене рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 7 липня 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі ч.1ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Саламандик Андрій Іванович, залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 липня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді М. І. Кулянда І. Н. Лисак