Постанова 4803 № 201/5579/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/963/23 Справа № 201/5579/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Барильської А. П., суддів: Деркач Н. М., Куценко Т. Р., секретар судового засідання Драгомерецька А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03 жовтня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПЛЮС» (далі ТОВ «НПЛЮС»), та просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 11 320, 00 грн, сплачені за неякісні медичні послуги, а також моральну шкоду в розмірі 1051 000, 00 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «НПЛЮС» понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «НПЛЮС» витрати на правову допомогу в розмірі 9 100, 00 грн. Постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року залишено без змін. В рамках даної цивільної справи ОСОБА_1 подав до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська скаргу на противну дію приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. щодо неправомірних стягнень пенсійних виплат з ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № 69564604 від 04.08.2022 року. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03 жовтня 2022 року скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду. Роз`яснено заявнику, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги Не погодившись з даною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», а саме ст. ст. 447-453 ЦПК України визначено порядок подання скарги. Вважає, що цивільно-процесуальний закон чітко визначає окремою нормою - ч. 2 ст. 442 ЦПК України, що не скаржник надсилає державному виконавцю скаргу, а суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби про подання скарги не пізніше наступного дня після її надходження. Зважаючи на надмірний формалізм місцевого суду, дії якого унеможливили доступ до правосуддя, просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції суду для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги тка заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи 29.03.2022 року ОСОБА_1 подано скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. щодо неправомірних стягнень пенсійних виплат з ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № 69564604 від 04.08.2022 року. Повертаючи скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що подана скарга не відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її надіслання (надання) заявником боржнику та державному виконавцю. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Повертаючи скаргу на дії державного виконавця суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі № 569/13154/20. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суди, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, не дослідили доводів ОСОБА_1 щодо порушення його прав при ухваленні судового рішення судом першої інстанції. Отже, доводи, наведені в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, оскільки судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на доступ до суду. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03 жовтня 2022 року - скасувати. Скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 19.01.2023 року. Головуючий: суддя А. П. Барильська Судді: Н. М. Деркач Т. Р. Куценко