Постанова 4857 № 260/1782/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1782/22 пров. № А/857/14335/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Іщук Л.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Скраль Т.В., час проголошення рішення 11 год 30 хв у м. Ужгороді, повний текст судового рішення складено 13 вересня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (далі УПП, відповідач-1), Департаменту патрульної поліції (далі ДПП, відповідач-2), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ДПП №755 о/с від 20.04.2022 по особовому складу про звільнення зі служби в поліції : по УПП старшого лейтенанта поліції Татинця В.В. інспектора взводу №1 роти №3 (з обслуговування м. Мукачево) батальйону, поновити його на цій посаді та стягнути з відповідачів на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю. Відповідачі не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що 07.11.2015 ОСОБА_1 було прийнято на службу в поліцію, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області №24 о/с від 07.11.2015 (запис №3 трудової книжки НОМЕР_1 від 02.10.2015). 20.04.2022 позивач звернувся до начальника ДПП із рапортом (вх. № 8064/41/15-2022), в якому просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 20.04.2022 у зв`язку з сімейними обставинами. Від проходження військово-лікарської комісії відмовляється, так як вважає свій стан здоров`я задовільним. Претензій щодо свого звільнення немає. Рапорт погоджено заступником начальника УПП, що підтверджується резолюцією на рапорті від 20.04.2022. 20.04.2022 наказом начальника ДПП Національної поліції України полковника поліції Євгенія Жукова №755 о/с «По особовому складу», відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі Закон №580-VIII), було звільнено зі служби в поліції по УПП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0005511), інспектора взводу №1 роти №3 (з обслуговуванням м. Мукачево) батальйону, з 20.04.2022. Підстава : рапорт В.Татинця від 20.04.2022. 21.04.2022 за допомогою засобів поштового та електронного зв`язку позивачем було надіслано начальнику ДПП полковнику поліції Євгенію Жукову рапорт від 20.04.2022 про відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 20.04.2022 у зв`язку з сімейними обставинами, написаного 20.04.2022. Вважаючи протиправним оспорюваний наказ, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами доводи на обґрунтування підстав протиправності оспорюваного наказу щодо відсутності у нього наміру на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 20.04.2022. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон №580-VIII. Відповідно до ч.1 ст.59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Згідно ч.2 ст.59 Закону №580-VIII, час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За змістом ч.1 ст.48 Закону №580-VIІI, призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону. Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст. 60 Закону №580-VIII). Пунктом сьомим частини першої статті 77 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Відповідно до ч.2 ст.77 Закону №580-VIII, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно п.п.«ж» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1992 (далі - Положення №114), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Відповідно до п.68 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Тлумачачи застосування пункту 68 Положення №114, Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 по справі №21-241а14 та Верховний Суд у постановах від 12.08.2019 по справі №810/3376/16, від 20.12.2019 по справі №826/375/17, від 15.02.2021 по справі №160/3607/19 зазначили, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Особливістю розглянутого правового регулювання є те, що до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.08.2019 по справі №815/1490/16, від 22.11.2019 по справі №813/740/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Наведене свідчить, що правовідносини стосовно проходження служби в органах поліції та звільнення з цієї служби за власним бажанням не є трудовими та врегульовані спеціальним законодавством, а тому відсутні підстави для застосування норм трудового законодавства при вирішенні цієї справи. Таку ж позицію висловив Верховний Суд у постановах від 09.02.2021 по справі №826/10404/16, від 30.09.2020 по справі №826/16621/17. Відтак, працівник органів поліції може бути звільнений до закінчення тримісячного строку в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення у випадку зазначення ним конкретної дати звільнення. При цьому, колегія суддів зазначає, що у відносинах звільнення за власним бажанням поліцейського діє правило за яким, звільнення у порядку п.68 Положення №114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, він не залишив місце роботи та не вимагає припинення трудових відносин. Інших строків щодо звільнення за власним бажанням у Положенні №114 не встановлено. Як встановлено судом, позивача звільнено відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII на підставі його рапорту від 20.04.2022, у якому було ним зазначено звільнитися за власним бажанням з 20.04.2022. Надаючи правову оцінку вказаному рапорту, колегія суддів зазначає, що висловлене позивачем бажання про звільнення зі служби в органах поліції із зазначенням : «з 20.04.2022» не вказує на те, що позивач мав чіткий та беззаперечний намір звільнися зі служби в поліції саме 20.04.2022, адже конкретної дати звільнення ним зазначено не було. Така дата, на думку колегії суддів є початковою. На думку колегії суддів, висловлене позивачем бажання щодо його звільнення з органів поліції з 20.04.2022 вказує, що позивач в установленому порядку за три місяці, як того вимагає п.68 Положення №114 попередив відповідача про наявність у нього наміру звільнитися зі служби за власним бажанням, що в свою чергою вказує на наявність у нього права до закінчення тримісячного строку відкликати поданий рапорт. За наведених обставин справи, колегія суддів вважає, що подання позивачем рапорту про звільнення зі служби без зазначення саме чіткої дати звільнення, а не дати, з якої слід звільнити, не вказує на наявність у сторін домовленості про звільнення позивача до закінчення тримісячного строку. При цьому, колегія суддів зазначає, що станом на дату прийняття оспорюваного наказу, тримісячний строк для можливості відкликання поданого позивачем рапорту не закінчився. Колегія суддів враховує зміст положень п.п.«ж» п.64 та п.68 Положення №114, згідно яких службовець може бути звільнений : - за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, про що він зобов`язаний повідомити прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення; - за взаємною домовленістю службовця із суб`єктом призначення (тобто за угодою сторін) до закінчення вказаного тримісячного строку, передбаченого пунктом 68 Положення №114. Як видно з матеріалів справи, вказаний рапорт містить прохання позивача звільнити його зі служби за власним бажанням, що в свою чергу відповідає п.п.«ж» п.64 Положення №114, який передбачає звільнення зі служби за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, про що він зобов`язаний повідомити прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення. Більше того, колегія суддів враховує, що згідно п.п.«ж» п.64 Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням виключно при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Натомість, як слідує зі змісту рапорту позивача від 20.04.2022, ним не зазначено жодних поважних причин, які перешкоджали виконання ним службових обов`язків, наявність яких могло бути беззаперечною підставою для його звільнення. Визначальним у даній справі є те, що в порушення п.п.«ж» п.64 Положення №114, відповідачем не було з`ясовано обставин з приводу того, які саме наявні поважні причини перешкоджали ОСОБА_1 виконувати службові обов`язки та потребували його звільнення за власним бажанням. Таким чином, колегія суддів вважає, що оспорюваний наказ про звільнення позивача зі служби 20.04.2022 до закінчення тримісячного строку з моменту подання ним рапорту був прийнятий передчасно та є таким, що направлений на позбавлення гарантованого права на відкликання раніше поданого рапорту на звільнення та продовження служби позивачем. Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведеного та дійшов помилкового висновку про правомірність оспорюваного наказу. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оспорюваного наказу та наявності підстав для його скасування. З урахуванням таких висновків суду апеляційної інстанції, підлягають також до задоволення похідна вимога про поновлення позивача з 20.04.2022 на раніше займаній посаді старшого лейтенанта поліції інспектора взводу №1 роти №3 (з обслуговування м. Мукачево) бульйону та вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішуючи питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду такого стягнення, колегія суддів зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 було затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (п.п. «л» п.1 Порядку №100). Відповідно до п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до п.5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абз.1 п.8 Порядку №100). Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи №1163 від 21.06.2022, ОСОБА_1 працював у ДПП. При цьому, його середньоденна заробітна плата становить 426,74 грн. Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Відповідно до абз.1 п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Отже, розрахунок суми середнього заробітку, який підлягає стягненню за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином : ОСОБА_1 звільнений з посади 20.04.2022. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу складає 190 робочих днів, за період з 21.04.2022 по 18.01.2023 (дата прийняття судом апеляційної інстанції постанови). Середньоденна заробітна плата 426,74 грн/день х 190 день вимушеного прогулу = 81080,60 грн. З урахуванням висновків про протиправність оспорюваного наказу та наявності підстав для поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ДПП на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.04.2022 по день прийняття постанови у цій справі в розмірі 81080,60 грн. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Судом апеляційної інстанції надано відповіді на усі доречні та важливі для вирішення даного публічно-правового спору питання з боку обох сторін, які викладені у формі описаних вище висновків. Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до УПП, ДПП про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є : 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням примітки до ст.513 Закону України «Про запобігання корупції», позивач не віднесений до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Отже, в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2022 року по справі №260/1782/22 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції №755 о/с від 20 квітня 2022 року по особовому складу про звільнення зі служби в поліції : по управлінню патрульної поліції в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції Татинця Василя Валерійовича інспектора взводу №1 роти №3 (з обслуговування м. Мукачево) батальйону. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого лейтенанта поліції інспектора взводу №1 роти №3 (з обслуговуванням м. Мукачево) батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області з 21 квітня 2022 року. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (03048, м.Київ, вул.Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 81080 (вісімдесят одна тисяча вісімдесят) гривень 60 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2022 року по 18 січня 2023 року з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Л. П. Іщук С. М. Шевчук