Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/16179/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/16179/20 пров. № А/857/13929/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Іщук Л.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Дмитруком В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Приватного підприємства «АВГ КАРС» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника, в с т а н о в и в : 20.11.2020 Головне управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС, контролюючий орган, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Приватного підприємства «АВГ КАРС» (далі ПП «АВГ КАРС», Підприємство, відповідач), в якому просило підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна ПП «АВГ КАРС» на підставі рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 16.11.2020. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.08.2022 у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги контролюючого органу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що КАС України, ПК України чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом не встановлені обмеження щодо звернення з позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту в загальному порядку. Вказує, що податковий орган має право/обов`язок звернутись до суду в порядку загального провадження з дотриманням загальних строків звернення до суду з позовними вимогами про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платника податків. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, безпідставно не врахував, що фактично було подано не заяву про підтвердження адміністративного арешту майна платника податків, а позов про арешт майна платника податків, при поданні якого слід дотримуватись положень загальної норми - статті 122 КАС України, а не спеціальної - 283 КАС України. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного З матеріалів справи видно, що на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 та п.200.11 ст.200 ПК України, ГУ ДПС було видано наказ №2399 від 11.11.2020 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «АВГ КАРС» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість (далі - ПДВ), яке визначене з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, задекларованого у попередніх звітних періодах за лютий серпень 2020 року. Дата початку перевірки 12.11.2020, тривалість перевірки: 5 робочих днів. З метою вручення наказу №2399 від 11.11.2020 та ознайомлення з направленнями на перевірку №1964 від 11.11.2020 та №1963 від 11.11.2020 щодо проведення позапланової документальної перевірки ПП «АВГ КАРС», працівниками управління податкового аудиту ГУ ДПС відповідно до ст.75, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України 12.11.2020 було здійснено виїзд за юридичною адресою ПП «АВГ КАРС» : 45625, Волинська область, село Струмівка, вулиця Рівненська, будинок 74. 12.11.2020 працівниками ГУ ДПС було встановлено, що Підприємство працює дистанційно, у зв`язку з карантинними заходами. 13.11.2020 уповноваженим представником Колбом С.О., який діє згідно ордеру про надання правової допомоги серії АС №1011364 від 13.11.2020, на підставі договору про надання правової допомоги №01/01-19 від 02.01.2019 ПП «АВГ КАРС» отримано копію наказу №2399 від 11.11.2020. Разом з тим, представник позивача вказав, що відмовляється від допуску до проведення перевірки, у зв`язку з протиправністю виданого наказу на проведення документальної позапланової перевірки ПП «АВГ КАРС». У зв`язку з не допуском до проведення перевірки було складено відповідний акт про відмову в допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «АВГ КАРС» №449 від 13.11.2020. Враховуючи вищенаведені обставини, начальник ГУ ДПС об 11 год 00 хв 16.11.2020 прийняв рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ПП «АВГ КАРС». Податковий орган звернувся до суду в загальному порядку з вимогами про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Крім того, судом встановлено, що відповідачем оскаржено в судовому порядку наказ ГУ ДПС №2399 від 11.11.2020. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 було скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 по справі №140/16004/20 та прийнято нову постанову, якою відмовлено ПП «АВГ КАРС» у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 96 годин судом не перевірено обґрунтованість рішення від 16.11.2020, а застосований вказаним рішенням адміністративний арешт, в силу вимог п.п.94.19.1 п.94.19 ст.94 ПК України, на момент звернення до суду вважається припиненим. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно п.94.1 ст.94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у п.94.5 цієї статті (п.94.3 ст.94 ПК України). Пунктом 94.2 статті 94 ПК України визначено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів. Відповідно до п.94.10 ст.94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). За змістом п.п.94.19.1 п.94.19 ст.94 ПК України, адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим. У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, п.п.94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (п.94.21 ст.94 ПК України). Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що за наявності відповідних умов, визначених у п.94.2 ст.94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав. У справі, що розглядається, судом встановлено, що з поданням про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна Підприємства, застосованого на підставі рішення начальника ГУ ДПС від 16.11.2020, позивач в порядку статті 283 КАС України не звертався. Натомість, як вже згадувалося вище, звернувся до суду у загальному порядку, отже у останнього були відсутні підстави для застосування скорочених строків розгляду, передбачених статтею 283 КАС України. Відтак, враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних про визнання адміністративного арешту обґрунтованим відповідає правильному застосуванню норм п.94.10, п.п.94.19.1 п.94.19 ст.94 ПК України. Застосовуючи вказані норми, суд першої інстанції вказав, що в разі, коли минуло 96 годин з моменту застосування адміністративного арешту він припиняється в силу закону безвідносно до причин, з яких рішення суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту не було прийнято. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог податкового органу, оскільки з моменту прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна вже минуло 96 годин, встановленого для його перевірки, а тому застосований адміністративний арешт є припиненим відповідно до п.п.94.19.1 п.94.19 ст.94 ПК України. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.05.2018 по справі №820/2040/17, від 28.03.2019 по справі №П/811/1722/17, від 27.08.2019 по справі №520/11050/18, від 21.04.2021 по справі №820/1895/17, а також у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 16.12.2020 по справі №820/5045/18, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року по справі №140/16179/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Л. П. Іщук С. М. Шевчук