Постанова 4855 № 640/209/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/209/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Федорчук А.Б., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року по справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі по тексту - позивач, АТ «Українська залізниця») звернулося до суду із адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідачі, Офіс великих платників податків ДФС) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 січня 2018 року №0025324208. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити даний позов повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.12.2017 року Офісом великих платників податків ДФС, на підставі пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України та в порядку статті 76 Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації ПАТ «Українська залізниця» (нова назва - Акціонерне товариство «Українська залізниця») в ЄРПН податкових накладних. При перевірці використано: реєстр податкових накладних, де в графі продавець зазначено - ПАТ «Українська залізниця» з датою виписки податкових накладних з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року та датою реєстрації з 19 грудня 2016 року по 20 березня 2017 року, наявної в базах даних Державної фіскальної служби. Перевіркою встановлено, що ПАТ «Українська залізниця» оформлено податкові накладні для контрагентів-покупців, які зареєстровані в ЄРПН з порушенням законодавчо встановлених термінів. Відповідальність за вказане порушення передбачена в пункті 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. За результатом проведеної перевірки позивача, контролюючим органом складено акт №4891/28-10-42-08/40075815 від 19 грудня 2017 року про результати камеральної перевірки своєчасності реєстрації податкових накладних ПАТ «Українська залізниця» в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі по тексту - акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем граничних строків реєстрації податкових накладних за період від 01.12.2016 по 31.12.2016 рік в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно переліку, відповідальність за які передбачена пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкового повідомлення-рішення від 04.01.2018 року №0025324208, яким за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ в розмірі 102 352,63 грн. застосовано штраф у розмірі 10 % в сумі 10 235,26 грн.; за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 16 до 30 календарних днів на суму 3 730,26 грн. застосовано штраф у розмірі 20 % у сумі 746,05 грн.; за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 31 до 60 календарних днів на суму 92,93 грн. застосовано штраф у розмірі 30 % у сумі 27,88 грн.; за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 61 і більше календарних днів на суму 52,93 грн. застосовано штраф у розмірі 40 % у сумі 21,17 грн.; усього 11 030,36 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР)(а.с.26-27). Вважаючи оскаржуване ППР відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом обґрунтовано застосовано до позивача штрафні санкції за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та правомірно винесено оскаржуване ППР. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України). Стаття 20 ПК України визначає права контролюючого органу, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (пп. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 ПК України). Відповідно до статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Станом на момент проведення перевірки ПАТ «Українська залізниця» редакція підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачала, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах. Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, зокрема Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН), арифметичних та/або методологічних помилок, або інших відомостей, які призвели до заниження/завищення податкових зобов`язань або свідчать про допущені платником податків порушення термінів, порядку реєстрації податкових накладних, акцизних накладних або про неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності, відповідальність за що передбачена статтями 120, 120-1, 120-2 ПК України. Тобто, надані контролюючому органу повноваження проводити камеральні перевірки на підставі даних ЄРПН охоплюють, у тому числі, питання дотримання термінів реєстрації податкових накладних у ЄРПН. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанови від 06 березня 2018 року в справі № 821/193/17. При цьому, здійснивши правовий аналіз зазначених вище статей Податкового кодексу України, Верховний Суд (постанови від 19 квітня 2019 року в справі №804/558/17, від 16 квітня 2019 року в справі №826/14375/16, від 28 березня 2019 року в справі №825/1397/17) дійшов висновків про те, що в розумінні пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, в редакції, що діяла до 01 січня 2017 року, охоплюються питання своєчасності реєстрації податкових накладних. Виявлення податковим органом цього порушення не потребує наявності будь-яких документів платника податку, достатніми є дані Єдиного державного реєстру податкових накладних, дані податкових декларацій та дані системи електронного адміністрування податку на додану вартість. Також, в постанові від 21 лютого 2019 року по справі №808/2404/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України, камеральною перевіркою, предметом якої є питання пов`язані із своєчасністю реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН, може бути охоплено період в 1095 днів за останнім днем граничного строку реєстрації податкових накладних. Щодо суті, встановлених контролюючим органом, порушень позивача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, відповідно до підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 ПК України Єдиний реєстр податкових накладних - це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконаної влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами. Згідно підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Таким чином, датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час складання податкової накладної. Згідно із загальним правилом реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше 15 календарних днів, наступних за датою їх складання. Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного ППР слугували висновки перевірки про порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що були виписані, у період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року, та зареєстровані з порушенням вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України. Разом з тим, позивач факти порушення термінів реєстрації податкових накладних за переліком, що вказаний в акті перевірки, не спростовано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції. Позиція позивача зводиться виключно до того, що у відповідача не було повноважень на проведення перевірки, яка спростована нормами чинного законодавства та висновками Верховного Суду вище. У свою чергу, приписами п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України (у редакції, яка діяла станом на момент формування вказаних податкових накладних) було передбачено, що порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації на 61 і більше календарних днів. Аналогічні норми містяться у п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного ППР. Відповідно п. 11 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі, які не надаються покупцю, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування. При цьому, згідно п. 35 даного підрозділу розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України норми пункту 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу не застосовуються при порушенні термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, складених до 1 жовтня 2015 року. Таким чином, правові положення чинного ПК України передбачають застосування штрафних санкцій, визначених ст. 120-1 ПК України, починаючи з жовтня 2015 року, в разі виявлення порушення термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних/розрахунків коригування підприємствами. Відповідно, контролюючий орган мав право в 2017 році перевіряти питання дотримання платником податків, у даному випадку - позивачем, термінів реєстрації податкових накладних, за період грудень 2016 року. У зв`язку з цим, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що штрафні санкції за порушення платниками (позивачем) законодавчо встановлених граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних були правомірно застосовані до позивача в 2017 році за порушення, які були скоєні у період 2016 року. При цьому, суд відхиляє як нормативно необґрунтовані посилання позивача на норму ст. 58 Конституції України, оскільки у рішенні за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч.1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосуються людини і громадянина (фізичних осіб) і не поширюється на юридичних осіб. Крім того, з моменту вчинення позивачем порушень термінів реєстрації податкових накладних у 2016 року до моменту застосування відповідачем штрафних санкцій у січні 2018 року, відповідно до ст. 120-1 Податкового кодексу України, не було ані введено нового виду відповідальності за порушення податкового законодавства, ані збільшено розміру відповідальності за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних. Натомість Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII фактично було змінено лише процедуру застосування штрафних санкцій (а саме: виключено зі ст. 120-1 Податкового кодексу України п. 120-1.3, яким передбачалося, що порядок застосування штрафних санкцій, передбачених цією статтею, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), що не може вважатись погіршенням становища платника податків. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі №804/3762/17. Згідно з положеннями Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, до графи 8 податкових накладних вноситься - код ставки податку на додану вартість, за якою здійснюється оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, що постачаються. Зокрема, у графі 8 зазначається код ставки: 20 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою; 7 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за ставкою 7 відсотків; 901 - у разі здійснення операцій з вивезення товарів за межі митної території України, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою; 902 - у разі здійснення операцій з постачання на митній території України товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою; 903 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування. При складанні податкових накладних, особливості заповнення яких викладені в пунктах 10-15 цього Порядку, у верхній лівій частині таких накладних у графі «Не підлягає наданню отримувачу (покупцю) з причини» робиться помітка «X» та зазначається тип причини, зокрема, « 01» - складена на суму збільшення компенсації вартості поставлених товарів/послуг (для податкових накладних, особливості заповнення яких викладені в пункті 13 цього Порядку), « 08» - складена на постачання для операцій, які не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. Отже, положеннями Порядку № 1307 визначено чіткий перелік податкових накладних, які не підлягають наданню отримувачу (покупцю). Цей перелік включає в себе не тільки податкові накладні, складені на постачання для операцій, які не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість та операції, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість, але й інші групи операцій, здійснення яких обумовлює ненадання податкових накладних продавцю. Системний аналіз статті 201 та пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України дає підстави для висновку про те, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою. Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, необхідна наявність двох обов`язкових складових: 1) податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, 2) повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 04.09.2018 року по справі № 816/1488/17 та від 11.12.2018 року № 807/68/18. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням вищевикладених висновків, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що контролюючим органом законно та правомірно застосовано до позивача штраф за порушення граничного строку, передбаченого статтями 201 та 120-1 ПК України, для реєстрації податкових накладних. Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки оскаржуване ППР є обґрунтованим та правомірним. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)». Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Л.О. Костюк А.Г. Степанюк Повний текст виготовлено 17.01.2023 року