Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14208/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14208/21 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року; - зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року в сумі 368 822, 11 грн.; - зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 16.07.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 25.06.2006 по 29.08.2019. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 417 (чотириста сімнадцять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 25.06.2006 по 29.08.2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що по відношенню до працівника - помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем є саме народний депутат України у якого така особа працювала помічником-консультантом, а відповідач лише здійснює кадрове та фінансове обслуговування таких працівників у межах загального фонду оплати праці. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що здійснення виплат помічникам-консультантам народних депутатів України здійснюється лише в межах загального фонду оплати праці, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України. Неврахування зазначеного призведе до порушення відповідачем, який є бюджетною установою, вимог Бюджетного кодексу України, оскільки розпорядники бюджетних коштів не можуть брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі понад кошторисні призначення. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у даній справі, а підстави для нарахування та виплати позивачу спірних виплат відсутні. Крім того, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради від 16.06.2006 №2265 ОСОБА_1 зараховано з 26.05.2006 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», залишивши раніше присвоєний 7 ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 2100,00 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 від 26.05.2006. Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 30.05.2007 №3275 ОСОБА_1 перебувала у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 04.06.2007 по 04.07.2007. У зв`язку із хворобою ОСОБА_1 з 30.05.2007 по 15.06.2007 Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради від 07.07.2007 №4264 ОСОБА_1 надано відпустку з 16.06.2007 по 16.07.2007 включно, з наступним звільненням з 06.07.2007 у зв`язку із припиненням повноважень народного депутата України V скликання ОСОБА_2 .. Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради від 23.08.2007 №4886 ОСОБА_1 , яка під час відпустки з наступним звільненням з 16.06.2007 по 16.07.2007 хворіла, виплачено компенсацію за 19 календарних днів. Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради від 27.11.2007 №7945 ОСОБА_1 зараховано з 26.11.2007 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 4200,00 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 23.11.2007 та заяви ОСОБА_1 від 23.11.2007. Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради від 20.12.2012 №5761 ОСОБА_1 зараховано з 13.12.2012 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», із збереженням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця у порядку переведення, увільнивши від виконання обов`язків помічника- консультанта народного депутата України VI скликання ОСОБА_2 , встановлено заробітну плату в сумі 8000 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 12.12.2012 та заяви ОСОБА_1 від 13.12.2012. У Розпорядженні також зазначено: Відділу бухгалтерського обліку, фінансів, планування та контролю Управління справами Апарату Верховної Ради України провести виплату компенсації за 151,5 календарних дні невикористаної основної відпустки та за 55 календарних днів додаткової відпустки згідно із статтею 35 Закону України «Про державну службу» в межах фонду, встановленого народному депутату України VI скликання ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України». Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради від 08.12.2014 №7674 ОСОБА_1 зараховано з 28.11.2014 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», із збереженням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця у порядку переведення, увільнивши від виконання обов`язків помічника- консультанта народного депутата України VII скликання ОСОБА_3 , встановлено заробітну плату в сумі 8000 грн, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 28.11.2014 та заяви ОСОБА_1 від 28.11.2014. У Розпорядженні також зазначено: Відділу бухгалтерського обліку, фінансів, планування та контролю Управління справами Апарату Верховної Ради України провести виплату компенсації за 59 календарних днів невикористаної основної відпустки та за 30 календарних днів додаткової відпустки згідно із статтею 35 Закону України «Про державну службу» у межах фонду, встановленого народному депутату України VII скликання ОСОБА_3 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України». Розпорядженням Першого заступника керівника Апарату Верховної Ради від 07.07.2016 №2511-к ОСОБА_1 переведено з 30.06.2016 за її згодою на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба) із збереженням раніше встановленої заробітної плати, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 29.06.2016 та заяви ОСОБА_1 від 23.06.2016. У Розпорядженні також зазначено: Відділу бухгалтерського обліку, фінансів та планування Управління справами Апарату Верховної Ради України провести виплату компенсації за 15 календарних днів додаткової відпустки згідно із статтею 35 Закону України «Про державну службу» у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_3 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України». Відповідно до Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 2872-к від 15.08.2016 р. ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 14 календарних днів з 18.08.2016 по 01.09.2016. Відповідно до Розпорядження Першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України від 17.08.2018 №1160-к ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 11 календарних днів з 20.08.2018 по 31.08.2018. Розпорядженням Першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 №1305-к помічників-консультантів народних депутатів України VIII скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору. У Розпорядженні також зазначено: провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком, зокрема, ОСОБА_1 станом на 29.08.2019 не використано 117,5 дні основної відпустки. Згідно наявної в матеріалах справи довідки Апарату Верховної Ради України від 19.01.2021 №20-20/51 позивач працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток: - з 26 травня 2006 року по 16 липня 2007 року позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п`ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 04 календарних дні щорічної основної відпустки; - з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 151,5 календарний день щорічної основної відпустки та 55 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»; - з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 59 календарних днів щорічної основної відпустки та 30 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»; - з 28 листопада 2014 року по 29 червня 2016 року позивач працювала на посаді помічника- консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; - з 30 червня 2016 року по 29 серпня 2019 року позивач працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 (патронатна служба). За період роботи з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року не використано 117,5 календарних днів щорічної основної відпустки. Позивач звернулася до відповідача із заявою від 18.01.2021 (р/н №10672/330932) про виплату їй компенсації за невикористану відпустку, втім листом від 02.02.2021 №15/26-2021/27190 позивачу відмовлено у задоволенні її заяви в частині виплати зазначених коштів у зв`язку з відсутністю коштів. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року, остання звернулася до суду з даним позовом щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період її роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпустки. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення). Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону № 2790-XII народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим Законом, іншими законами та прийнятим, відповідно до них, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, яке затверджується Верховною Радою України. Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону № 2790-XII визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Колегія суддів звертає увагу на те, що помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України, здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Частиною 3 ст. 1.1 Положення № 379/95 про помічника-консультанта народного депутата України, передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Згідно з положеннями ст.ст. 21 - 24 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін. При цьому, договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи. Отже, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду. Згідно зі ст. 3.1 Положення № 379/95 персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4.1 Положення № 379/95 розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Частиною 5 ст. 4.4 Положення № 379/95 встановлено, що помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування. Таким чином, усі виплати які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення та грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України. Водночас, як встановлено під час розгляду цієї справи, позивачу не виплачена у повному обсязі компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України. Відповідач в апеляційній скарзі стверджує про відсутність у нього обов`язку з виплати позивачу компенсації у зв`язку з тим, що питання пов`язані з оплатою праці помічників-консультантів народного депутата України в межах місячного фонду заробітної плати відноситься до компетенції такого депутата. Проте, колегія суддів критично ставиться до такої позиції відповідача, оскільки ст. 34 Закону №2790-XII не передбачає виплату компенсації за рахунок коштів народних депутатів України. Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України. Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, повинен нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. З огляду на зазначені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у даній справі. За правилами ч. 1 та ч. 3 ст. 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР). Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 24 Закону України № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Наведені положення ч. ч. 1, 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями ч. ч. 1, 4 ст. 83 КЗпП України. Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку є звільнення особи з вказаної посади. За таких обставин, невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого перебував позивач. Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне. У відповідності до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, суд зазначає, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку. Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з апарату Верховної Ради України на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають. Також суд першої інстанції дійшов до вірних висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпуску у визначені позивачем сумі. Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства. Під дискреційним повноваженням розуміється таке повноваження, яке надане певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один із кількох варіантів рішення. Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законодавством порядку вирішує справи. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 за №13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визначається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визначення суми компенсації на отримання якої має право позивач належить виключно до повноважень відповідача і тому суд не може зобов`язати виплачувати конкретну її суму, а має зобов`язати саме здійснити нарахування та виплату такої компенсації. Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 17.01.2022)