Постанова 4855 № 640/30364/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/30364/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою, в якій просив суд: 1) в судовому засіданні в порядку, визначеному статтею 81 Кодексу адміністративного судочинства України, за даною заявою чи з власної ініціативи оглянути місце збереження даних про обставини примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року по справі №640/30364/20 в мережі Інтернет, а саме у Автоматизованій системі виконавчого провадження інформацію про хід виконавчого провадження, про винесені постанови та інші документи виконавчого провадження №№66637435, 66637573 з метою встановлення та фіксування їх змісту даних про обставини примусового виконання рішення; 2) протягом десяти днів з дня отримання даної заяви в суд по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, розглянути дану заяву й задовольнити її вимоги, встановивши судовий контроль шляхом постановлення відповідної ухвали про встановлення судового контролю у справі №640/30364/20, у зв`язку з наявністю станом на 03 грудня 2021 року обставин протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача Міністерства юстиції України, що виявлено 03 грудня 2021 року з АСВП, та наявністю порушення Мін`юстом прав позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; 3) ухвалою задовольнити дану заяву, а саме визнати протиправною триваючу на 03 грудня 2021 року бездіяльність Міністерства юстиції України щодо обов`язку розглянути скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 від 30 квітня 2020 року з урахуванням норм Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року № 3284/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2018 року за № 1195/32647 й в ухвалі зазначити статтю закону та положення Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року №3284/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2018 року за № 1195/3264, вимоги яких Мін`юстом станом на 03 грудня 2021 року порушено, із зазначенням в ухвалі того, в чому саме полягає порушення, встановлене судом; 4) ухвалою зобов`язати суб`єкта владних повноважень (боржника) - Міністерство юстиції України подати звіт виконання судового рішення у справі №640/30364/20 від 17 лютого 2021 pоку, встановити відповідний строк для цього; 5) винести окрему ухвалу щодо поведінки міністра юстиції ОСОБА_4, яка має ознаки дисциплінарного проступку. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року було відмовлено в задоволенні вказаної заяви. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року по справі №640/30364/20 скасувати, та подану позивачем заяву у справі № 640/30364/20 - задовольнити. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2022 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України. Водночас, як вбачається із поданої ОСОБА_1 заяви, позивач також просив суд встановити судовий контроль шляхом постановлення відповідної ухвали про встановлення судового контролю у справі №640/30364/20; зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Міністерство юстиції України подати звіт про виконання судового рішення у справі №640/30364/20 від 17 лютого 2021 pоку, та встановити відповідний строк для цього. Враховуючи, що вказані вимоги відноситься до інших питань судового контролю та регламентуються статтею 382 КАС України, яка згідно норм п. 25 ч. 1 статті 294 КАС України може бути оскаржена в апеляційному порядку, колегією суддів перевіряється законність та обґрунтованість ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року лише в частині відмови у задоволенні вимог заяви, які підлягають розгляду в порядку статті 382 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відмовляючи позивачу у задоволенні вищевказаного клопотання виходив з того, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком. Крім того, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень. Таким чином, враховуючи вказане а також те, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження №66637435 за виконавчим листом у справі №640/30364/20, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів зазначає наступне. Статтями 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України. Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012). Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті

6. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення. В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи. Згідно ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф. Колегія суддів, оцінюючи висновки суду першої інстанції та доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зазначає, що положення статті 382 Кодексу адміністративного судочинства не ставлять у залежність можливість встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від обов`язкової реалізації заінтересованою стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, звернутися із заявою про видачу виконавчого листа для подальшого його пред`явлення до примусового виконання. Крім того, в межах даної справи таке процесуальне право позивачем було використано, в результаті чого Окружним адміністративним судом міста Києва було видано виконавчі листи у даній справі. Колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, потрібно виходити з того, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою/органом, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа/орган, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б принципу верховенства права. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу (контролю за виконанням рішення), на переконання колегії суддів, можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач разом із заявою про встановлення судового контролю долучив докази на підтвердження власних сумнівів щодо тривалого безпідставного невиконання судового рішення у даній справі відповідачем. Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали судом першої інстанції вказані докази не досліджувались та оцінка їм не надавалась. При цьому, надані позивачем докази ставлять під сумнів добровільне виконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2021 у справі №640/30364/20, що мало бути предметом оцінки судом першої інстанції при розгляді заяви позивача у частині що стосується встановлення судового контролю у справі та зобов`язання відповідача подати звіт із встановленням відповідного строку. В контексті наведеного, колегія суддів зауважує, що Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, для цілей статті 6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (зокрема, пункт 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України"). Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури" (пункт 55). Таким чином, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення, безумовно, є правом а не обов`язком суду (яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами), проте, суд, вбачаючи обґрунтований сумнів заявника у невиконанні/неповному виконанні рішення суду, має прийняти до провадження таке клопотання та надати таким аргументам та доказам відповідну оцінку, адже це є заходом для забезпечення конституційного права особи на судовий захист. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачено можливості застосування заходів судового контролю виключно при ухваленні судового рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки цільове призначення даного процесуального інституту спрямовано саме на забезпечення реального виконання вже прийнятого рішення, яке фактично не виконується (є обґрунтований сумнів про це). Таким чином, доводи апеляційної скарги вказують на необхідність скасування ухвали суду першої інстанції від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, як такої, що перешкоджає подальшому провадженню з направленням справи для продовження розгляду заяви позивача (п.2, 4 прохальної частини заяви від 13.12.2021 (а.с.85-93 т.2) до суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії в порядку судового контролю за виконанням рішення суду може суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі. Відтак, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права. Крім того, виходячи із вимог апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що подану в суд позивачем в порядку ст.383 КАС України заяву задовольнити, як того вимагає апелянт, є неможливим, оскільки вказана вимога не узгоджується із процесуальним законодавством. Суд апеляційної інстанції повторно наголошує, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2022 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 320, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №640/30364/20 (п.2, 4 прохальної частини заяви від 13.12.2021р.) скасувати і в цій частині направити для продовження розгляду з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови, до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко