Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/23741/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 р. Справа № 520/23741/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Любчич Л.В. суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. за участю секретаря судового засідання Кролівець П.О. представника відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 (суддя Сліденко А.В., повний текст складено 06.12.21) по справі №520/23741/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі Департамент ДВС МЮУ, відповідач) в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 02.11.2021 ВП №60886081. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 02.11.2021 ВП №60886081. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що висновки суду першої інстанції, що викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають дійсним обставинам справи. За змістом Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404- VIII) виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 №2040/6198/2018 може бути виконаний виключно боржником. Зазначив, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій та направлення повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу регулювання є обов`язком державного виконавця і направлена на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Крім цього зазначив, що матеріалами виконавчого провадження, в тому числі листами Міністерства соціальної політики підтверджено, що вказане рішення суду не виконане. Саме тому, державним виконавцем було вжито комплекс заходів, послідовність яких встановлено Законом №1404- VIII для застосування санкцій до боржника у зв`язку з невиконанням рішення суду. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. За правилами ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. В судове засідання позивач не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 у справі №2040/6198/18 було зобов`язано Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області та Міністерство соціальної політики України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 за Рішенням Європейського Суду з Прав Людини від 31.07.2014 у справі Штефан та ін. проти України щодо заяви ОСОБА_1 №4862 від 03.01.2013 на виконання Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 суму індексованого доходу та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати соціальних виплат, а саме: компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за період із грудня 2010 року по 1 травня 2016 року на виплачену суму 38204 грн.26 коп. - відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159. 16.12.2019 за виконавчим листом у цій справі головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ було прийнято постанову від 16.12.2019 ВП №60886081 про відкриття виконавчого провадження. Боржниками у межах вказаного виконавчого провадження є Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області та Міністерство соціальної політики України. 06.02.2020 працівником Відділу у статусі державного виконавця на Міністерство соціальної політики України було накладено 5.100,00 грн штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин. 16.03.2020 працівником Відділу у статусі державного виконавця на Міністерство соціальної політики України було накладено 10.200,00 грн штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин. При цьому, доказів проведення саме державним виконавцем перевірок стану виконання виконавчого документа до суду не подано. Зі змісту названих вище постанов про накладення штрафу слідує, що під перевіркою державний виконавець розумів вивчення суто матеріалів виконавчого провадження та з`ясування відсутності листів боржника про повне виконання рішення суду. 03.12.2020 працівником Відділу у статусі державного виконавця на Міністерство соціальної політики України було складено подання про вчинення боржником у межах виконавчого провадження ВП №60886081 кримінального правопорушення. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі №2040/6198/18 було замінено боржника у виконавчому листі Харківського окружного адміністративного суду №2040/6198/18 (виданого) 23.11.2018 з Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області ( вул. Освіти, буд. 17, м. Барвінкове, Барвінківський район, Харківська область, ЄДРПОУ 0396363) на правонаступника - Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (64300, Харківська обл., місто Ізюм, вул. Гагаріна, будинок 1, ЄДРПОУ 03196469). 02.11.2021 працівником Відділу у статусі державного виконавця було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №60886081. Як з`ясовано судом, юридично-правовою підставою для винесення вищезазначеної постанови став п.11 ч.1 ст.35 та ст.40 Закону №1404-VIII, а фактичною підставою послугувало судження про вжиття вичерпних заходів виконання рішення суду. Не погодившись із постановою про закінчення виконавчого провадження, заявник подав даний позов. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом №1404-VIII Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За змістом положень п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону. Частиною 1 ст. 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону №1404-VIII). Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Колегія суддів зазначає, що пунктом 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню в тому числі у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону, тобто у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. Як вбачається з оскаржуваної постанови, державний виконавець при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження виходив з того, що боржником не було подано документів, які б свідчили про виконання судового рішення або причини, що унеможливлювали його виконання, а також про наявність обставин, що обумовлювали б обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання. Крім того державним виконавцем до слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві було направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи вище зазначені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правомірних підстав для винесення оскаржуваної постанови про закриття виконавчого провадження, оскільки рішення суду залишилося невиконаним боржниками. Посилання апелянта на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження є законною, оскільки державним виконавцем вчинено юридично значущі дії задля виконання рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки самі по собі вчинені державним виконавцев виконавчі дії є належними, але недостатніми заходами виконання судового рішення. А тому оскаржувана постанова державного виконавця винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19. Також, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Разом із тим, за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 по справі №520/23741/21 залишити без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова Постанова складена в повному обсязі 17.01.23.