Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/2173/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1286/23 Справа № 214/2173/22 Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В.М. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Кішкіної І.В., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №214/2173/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення правовідносин за кредитним договором, покладення зобов`язання списати заборгованість, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 жовтня 2021 року (суддя Прасолов В.М.), в с т а н о в и в : У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про припинення правовідносин за кредитним договором, покладення зобов`язання списати заборгованість, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18 червня 2014 року між нею та відповідачем укладено кредитний договір у вигляді заяви №б/н, відповідно до якого вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування. Вона здійснювала повернення кредитних коштів, однак за розрахунками відповідача станом на 12 квітня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 56787,05 грн. Тому, відповідач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з неї заборгованість за кредитним договором №б/н від 18 червня 2014 року в сумі 56787,05 грн та судові витрати у справі. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16 листопада 2021 року у справі №210/2463/21 АТ КБ «Приватбанк» було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду обґрунтовано тим, що надані АТ КБ «Приватбанк» у справі докази у своїй сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 повернула кошти банку у повному обсязі. Отже, позивачка вважає, що вона повернула грошову суму в повному обсязі за споживчим кредитним договором №б/н від 18 червня 2014 року. Крім того, позивачка зазначає, що вона не підписувала з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» жодних додаткових заяв або угод на пролонгацію кредитного договору від 16 листопада 2021 року на 2022 рік, а тому договірні відносини вважаються такими, що припиненні з наступного дня закінчення дії картки, тобто з 01 квітня 2022 року. Станом на квітень місяць 2022 року дія кредитної картки закінчилась та позивачка заяви-анкети на приєднання не підписувала і згоди на подовження дії договору не надавала, ліміт по карті складає 0 (нуль). Однак, станом на час подання позову на рахунку позивачки по карті, виданої на її ім`я, наявна заборгованість станом на 12 квітня 2021 року у розмірі 57125,57 грн, карта заблокована, на ній відсутній кредитний ліміт, але по ній відповідач продовжує обліковувати неіснуючу заборгованість за кредитним договором, не зважаючи на прийняте судом рішення. Вважає дії відповідача стосовно виконання умов споживчого кредитного договору про надання банківських послуг №б/н від 18 червня 2014 року несправедливими та таким, що суперечать принципу добросовісності, як його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, що в даному випадку порушують права споживача. Тому, просила суд визнати припиненими правовідносини за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 18 червня 2014 року, укладеним між нею та АТ КБ «Приватбанк», у зв`язку з виконанням зобов`язань споживачкою фінансових послуг; зобов`язати відповідача АТ КБ «Приватбанк» списати з неї неіснуючу заборгованість за споживчим кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 18 червня 2014 року у сумі 57125,57 грн. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області від 05 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення правовідносин за кредитним договором, покладення зобов`язання списати заборгованість відмовлено. Із вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушення норм процесуального та матеріального права. Посилається на те, що АТ КБ «Приватбанк» не виконував своїх зобов`язань протягом дії договору споживчого кредиту. Вважає дії відповідача щодо виконання умов споживчого кредиту про надання банківських послуг №б/н від 18 червня 2014 року несправедливими та такими, що суперечать принципу добросовісності, як його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, що в даному випадку порушують права споживача. У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» просить апеляційний суд залишити апеляційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає рішення суду законним, прийнятим без порушення норм процесуального та матеріального права. Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, надала заяву, згідно якої просить справу розглянути за її відсутності, доводи апеляційної скарги підтримує, просила її задовольнити.. Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 78). У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційний суд розглянути справу за відсутності представника. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2021 року у справі № 210/2463/21 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості відмовлено (а.с. 14-17). Листом від 07 березня 2022 року АТ КБ «Приватбанк» просило ОСОБА_4 здійснити погашення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 18 червня 2014 року. Зазначивши, що в резолютивній частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2021 року у справі №210/2463/21 відсутні будь-які приписи щодо списання заборгованості, припинення зобов`язань за Договором, укладеним між банком та позивачкою (а.с 18-19). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16 листопада 2021 року залишено без змін (а.с.41-48). Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка за спірним договором перед відповідачем заборгованості не має, тому її вимога щодо визнання припиненими правовідносин за кредитним договором №б/н від 18 червня 2014 року, задоволенню не підлягає, а відтак не підлягає задоволенню вимога щодо списання заборгованості за вказаним кредитним договором. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чиє спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №363/3686/18 (провадження №61-3946св21). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору. При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що вона не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений. Згідно із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (провадження №14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. За таких обставин позовні вимоги про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими не підлягають задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 31 березня 2021 року у справі №686/4303/18 (провадження № 61-2882св19), від 11 серпня 2021 року у справі №363/3686/18 (провадження №61-3946св21), від03 серпня 2022 року у справі №441/156/20 (провадження №61-20666св21). За таких обставин, встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами, та ухвалив рішення, що відповідає вимогам законодавства. Тому доводи апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального права є безпідставними. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам та відхилення аргументів відповідача, які за доводами заявника є необґрунтованими. Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 січня 2023 року. Судді І.В. Кішкіна О.В. Агєєв О.І. Корчиста