Постанова 4851 № 520/22052/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2023 р. Справа № 520/22052/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Служби безпеки України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.06.22 по справі № 520/22052/21 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 14.11.2019 року по 22.10.2021 року; - зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 14.11.2019 року по 22.10.2021 року; - визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення; - зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. В обґрунтування позову позивач зазначав, що бездіяльність Служби безпеки України полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 14.11.2019 по 22.10.2021. Крім того, позивач посилається на бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплаті йому компенсації втрати частини доходу за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 14.11.2019 по 22.10.2021. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 14.11.2019 по 22.10.2021. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що застосування норм ст. 117 КЗпП України щодо правовідносин, коли існує спір про наявність саме права на певну виплату, є розширенням випадків застосування відповідальності до роботодавця. Представник відповідача зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби військовослужбовцями в цілому, та зокрема в СБУ, регламентований спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на них додаткові обов`язки та відповідальність. У даному випадку ОСОБА_1 проходив військову службу в СБУ, що підтверджується його позовом. При цьому, позивач не укладав трудовий договір із СБУ, не перебував у трудових відносинах із відповідачем та не мав статусу працівника СБУ, а тому на нього не поширювалося законодавство про працю. На переконання відповідача, згідно з абзацом четвертим частини дев`ятої ст. 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу на день звільнення з військової служби (14.11.2019) ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця та проходив військову службу в СБУ, отже є помилковими посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на вищезазначені положення КЗпП України щодо звільнення позивача з військової служби. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив дійсну віськову службу в органах Служби безпеки України та був звільнений у запас, виключений зі списку особового складу з 14.11.2019. Позивач посилається на те, що індексація грошового забезпечення своєчасно виплачена не була за період з 01.01.2016 по 14.11.2019. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 по справі №520/15633/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (вул. Володимирська, буд. 33, м. Київ, 01034, код 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Служби Безпеки України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та не виплати ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019. Зобов`язано Службу Безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 по справі № 520/10779/2020 в частині визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 14.11.2019 р. та зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 14.11.2019 р. скасовано. В цій частині прийнято постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 р. по справі № 520/15633/2020 залишено без змін. На виконання зазначеного рішення суду СБУ здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2019, а саме 22.10.2021, що підтверджується листом від 22.10.2021 №21/2/-О-49/5, довідкою щодо розрахунку та виплати індексації за період з 01.01.2016 по 31.10.2019 та платіжним дорученням від 22.10.2021 №8917. Проте, нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, відповідач не здійснив. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 14.11.2019 по 22.10.2021, в іншій частині позовних вимог залишив без задоволення. Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 Про захист заробітної плати, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту. У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. При цьому, обставина невиконання відповідачем вимог статті 116 Кодексу законів про працю України підтверджена судовими рішеннями по справі № 520/15633/20. Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку відповідних виплат. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 у справі № 825/66/16 та відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 821/217/17 та від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 520/80/20. Так, в день звільнення позивача зі служби, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 р. по справі № 520/15633/2020 СБУ здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2019, а саме 22.10.2021, що підтверджується листом від 22.10.2021 №21/2/-О-49/5, довідкою щодо розрахунку та виплати індексації за період з 01.01.2016 по 31.10.2019 та платіжним дорученням від 22.10.2021 №8917. Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові №620/1982/19 від 22 січня 2020 року. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, Провадження №11-1329апп18 наведена наступна правова позиція: «... Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21 -1765а15, зазначивши, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...» «...При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)...» Аналогічна позиція висловлена у п. 50 Постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №810/451/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Та зазначив:- «...Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі №21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин...» Верховний Cуд по справі №21-1765а15 зазначив наступне: «...не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...» З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок суми компенсації за час затримки розрахунку при звільненні покладається на відповідача, отже достатньо зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 14.11.2019 по 22.10.2021, виходячи з наступного. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Отже, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 вказаного Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Аналізуючи абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (надалі Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Таким чином, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, колегія суддів зазначає, що слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України та відповідно до витягу з наказу Служби безпеки України №1532-ос від 08.11.2019 підполковника ОСОБА_1 (Б-019175) звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України та 14.11.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та направлено для зарахування на військовий облік до Управління Служби безпеки України в Харківській області. Відповідно до наказу Голови СБ України від 08.11.2019 року №1532-ОС з позивачем здійсненні остаточні розрахунки: 1) згідно довідки від 28.10.2019 року №300 про вартість речового майна, що належить до видачі, нараховано та перераховано 26.11.2019 року компенсацію (з урахуванням податків та зборів) в сумі 56314 грн. 37 коп. на картковий рахунок ОСОБА_1 ; 2) одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби (за 11 календарних років), нарахована та перерахована 22.11.2019 року (з урахуванням податків та зборів) в сумі 136260 грн. 96 коп. на картковий рахунок ОСОБА_1 . Слід звернути увагу, що позивач лише через рік з дня звільнення з військової служби в запас ЗСУ та виключення зі списків особового складу (14.11.2019 року), вчинив активні дії щодо отримання недоплачених при звільненні сум шляхом звернення до суду з позовом лише 09.11.2020 року. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 по справі №520/15633/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (вул. Володимирська, буд. 33, м. Київ, 01034, код 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Служби Безпеки України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та не виплати ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019. Зобов`язано Службу Безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 по справі № 520/10779/2020 в частині визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 14.11.2019 р. та зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 14.11.2019 р. скасовано. В цій частині прийнято постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 р. по справі № 520/15633/2020 залишено без змін. На виконання зазначеного рішення суду СБУ здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2019, а саме 22.10.2021, що підтверджується листом від 22.10.2021 №21/2/-О-49/5, довідкою щодо розрахунку та виплати індексації за період з 01.01.2016 по 31.10.2019 та платіжним дорученням від 22.10.2021 №8917. Отже, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу проведено відповідачем 22.10.2021 року. Так, колегія суддів звертає увагу, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Так, в цьому контексті колегія суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи №520/15633/2020. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, саме з дня звільнення позивача з військової служби (14.11.2019 року), ОСОБА_1 був обізнаний про невиплату йому належних сум при звільненні у повному обсязі. Таким чином на переконання колегії суддів, розрахунок заборгованості має здійснюватися з 09.11.2020 року (день звернення позивача з позовом до суду) по 21.10.2021 року (останній день затримки виплати заборгованості перед остаточним розрахунком при звільненні позивача з військової служби ). 09.11.2020 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Служби Безпеки України яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та не виплати ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та зобов`язання Служби Безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2019. Остаточний розрахунок при звільненні здійснено 22.11.2021 року шляхом виплати 6352 грн. 83 коп. на виконання рішення суду, кількість днів затримки (з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року включно) складає 378 календарних днів. Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що згідно довідки від 22.12.2022 року №21/2/2-942, при звільненні позивача з військової служби у жовтні 2019 року йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сукупному розмірі 192575 грн. 33 коп. Також, на виконання рішення суду по справі №520/15633/2020 позивачу виплачено 6352 грн. 83 коп. Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 198928 грн. 16 коп. (192575,33 грн. + 6352,83 грн. = 198928,16 грн.). Також, згідно довідки від 22.12.2022 №21/2/2-941, загальний розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед його звільненням зі служби в запас ЗСУ складає 39144 грн. (за вереснь 2019 - 19572 грн., за жовтень 2019 - 19572 грн.). Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 641 грн. 70 коп. (39144 грн. / 61 дні = 641,70 грн.). Отже, можна дійти висновку, що обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 378 календарних дні становить 242562 грн. 60 коп. (378 х 641,70 грн. = 242562,60 грн.). Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У даному судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності. Застосовуючи вказані підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує наступне. Матеріалами справи підтверджено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 198928 грн., з яких: 192575 грн. 33 коп. (96,80%) - виплачена позивачу сума при звільненні з військової служби у жовтні 2019 року, а 6352 грн. 83 коп. (3,20%) - виплачена позивачу на виконання рішення суду по справі №520/15633/2020. Враховуючи принцип справедливості та співмірності, а також розмір майнових втрат, з огляду на те, що з позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії позивач звернувся зі спливом року після звільнення з військової служби, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів, доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Отже, суд апеляційної інстанції, вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 7762 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (3,20% від 242562 грн. 60 коп.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 242562 грн. 60 коп., за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 6352 грн.83 коп. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача. З огляду на наведене, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 7762 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (3,20% від 242562 грн. 60 коп.). Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року та зобов`язати Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року у сумі 7762 (сім тисяч сімсот шістдесят дві) гривні. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно строку звернення позивача до суду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статті117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Водночас, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати. Крім того, апеляційний суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012. У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону. Так, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19), строк звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць, який установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки такий спір пов`язаний із звільненням з публічної служби і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 28.10.2021 року, тобто у місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, з дня остаточного з ним розрахунку (22.10.2021). Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції визнаючи протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року та зобов`язання Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 14.11.2019 року по 22.10.2021 року, зробив помилкові висновки. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 року по справі № 520/22052/21, слід скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року та зобов`язання Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 14.11.2019 року по 22.10.2021 року та прийняти нове судове рішення в цій частині, яким визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року та зобов`язати Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року у сумі 7762 (сім тисяч сімсот шістдесят дві) гривні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Служби безпеки України - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 по справі № 520/22052/21 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року. Зобов`язати Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 09.11.2020 року по 21.10.2021 року у сумі 7762 (сім тисяч сімсот шістдесят дві) гривні. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко