Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/3872/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року справа №360/3872/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 р. у справі № 360/3872/21 (головуючий І інстанції І.О. Свергун) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі відповідач, ГУНП), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 04.06.2020 по 07.06.2021; стягнув з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 по 07.06.2021 в сумі 2000,00 грн; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,30 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі зазначено, що судом не було встановлено будь-які обставини, які б аргументували значне зменшення суми відшкодування суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Також, оскільки грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати, суд необґрунтовано відмовив в задоволені позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказане рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі зазначено, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Апелянт зазначає, що позивач навмисно збільшував строк звернення до суду з вимогою щодо вирішення спору в частині стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки, що у свою чергу може бути визначено судом як час затримки розрахунку, тобто діяв в порушення ст. 13 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями паспорта громадянина України, картки платника податків (арк. спр. 11-13), має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (арк. спр. 14). Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 25.05.2020 № 490 о/с позивачку було звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) з 03.06.2020 (арк. спр. 15). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі № 360/4451/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2019 у кількості 112 діб; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2019 у кількості 112 (сто дванадцять) діб; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки; у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (арк. спр. 25-55). На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Національної поліції в Луганській області проведено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток у сумі 80426,89 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 04.06.2021 № 2683 (арк. спр. 94). Вказаний платіж проведено банком 08.06.2021. Отже, виплата позивачці грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток у сумі 80426,89 грн здійснена відповідачем не у день звільнення позивачки зі служби в поліції. Дослідженням довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 16.08.2021 № 999/111/22-2021 (арк. спр. 98) встановлено, що позивачкою у квітні 2020 року відпрацьовано 30 календарних днів, у травні 2020 року 31 календарний день, разом за два повні місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день; заробітна плата (грошове забезпечення) за квітень 2020 року склала 16388,44 грн, за травень 2020 року 16388,44 грн, разом 32776,88 грн, середньоденна заробітна плата складає 537,33 грн. Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 29.06.2021 № 759/111/22-2021 заробітна плата ОСОБА_1 складається, зокрема: квітень 2020 року - посадовий оклад 2500,00 грн, оклад за спеціальним званням 2000,00 грн, надбавка за стаж служби 1575,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 2733,75 грн, премія щомісячна 6650,61 грн, індексація 929,08 грн; травень 2020 року - посадовий оклад 2500,00 грн, оклад за спеціальним званням 2000,00 грн, надбавка за стаж служби 1575,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 2733,75 грн, премія щомісячна 6650,61 грн, індексація 929,08 грн (арк. спр. 22). Інші виплати, зазначені в довідці, не включаються при обрахунку середнього заробітку. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції Українив, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР. Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Приписами частини 1 та 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі Закон № 580) встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Отже, Законом визначено право поліцейських на отримання також додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки. Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Закону № 580, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції (далі НП) та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4)премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. Положеннями абзаців 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Отже, відповідно Порядком також не зазначено за конкретно яку відпустку виплачується грошова компенсація. Тобто, вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів НП України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпусток. Отже, позивач при звільненні зі служби в Національної поліції України мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним дні відпустки. Однак, відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію, що встановлено рішенням суду. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94,116,117 КЗпПі статей1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Зазначені обставини та протиправність дій та бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати зазначених сум компенсації за невикористані дні відпустки була встановлена судовим рішенням. Відповідач не спростовував несвоєчасний розрахунок при звільненні з позивачем. Суд не приймає посилання апелянта на те, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, з огляду на наступне. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19 Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, відповідачем повна виплата належних позивачу сум не була проведена та відповідачем в суді не доведено відсутність вини з невиплати, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Отже, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є вірними. Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зменшення її розміру судом першої інстанції, суд зазначає наступне. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок). Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз.1 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Відповідно до абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Зі змісту Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин та діяв на час звільнення позивача, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Отже, обчислення середнього заробітку проводиться із застосуванням Порядку № 100 (зі змінами та доповненнями) та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №

260. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 805/2706/17-а, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а, від 26 листопада 2019 року у справі №806/2176/17. Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області від 16.08.2021 № 999/111/22-2021 (арк. спр. 98) встановлено, що позивачкою у квітні 2020 року відпрацьовано 30 календарних днів, у травні 2020 року 31 календарний день, разом за два повні місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 61 день; заробітна плата (грошове забезпечення) за квітень 2020 року склала 16388,44 грн, за травень 2020 року 16388,44 грн, разом 32776,88 грн, середньоденна заробітна плата складає 537,33 грн (32776,88 грн : 61 календарний день). Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 04.06.2020 по 07.06.2021 та становить 369 календарних днів. Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 198274,77 грн (середньоденне грошове забезпечення 537,33 грн х 369 календарних днів). При цьому, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Таким чином, висновок суду, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є правомірним. Водночас, застосовуючи принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача відшкодування саме у розмірі - 3000,00 грн. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок: «Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.» Судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума компенсації за невикористані дні відпустки. Як вбачається з наданої відповідачем на запит суду довідки повний розрахунок проведено 14.07.2020 у сумі 9075,10 грн. Отже частка грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток у сумі 80426,89 грн, від належних позивачу, як звільненому працівникові сум, становить 89,86% Як зазначалось, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 198274,77 грн. Таким чином, розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 178169,71 грн. Як зазначалось, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення і визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Таким чином, з урахування суми, яка сплачена при звільненні, суми яка несвоєчасно була виплачена позивачу, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, тривалість не вчинення дій щодо отримання належних сум, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов до висновку про виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9000 гривень. Зазначений принцип судом першої інстанції не було вірно застосовано, що обумовлює зміну рішення в суду в частині суми що підлягає стягненню. Щодо позовних вимог в частині компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації, відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, суд зазначє таке. Так, статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ, визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Водночас, під доходами розуміється грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Статтею 3 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Аналогічні положення визначені Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Таким чином, право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Підпунктом 7 пункту 4 Порядку №1078 встановлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Таким чином, суми індексації грошового забезпечення, виплачені з порушенням строків, підлягають компенсації на підставі вищенаведених положень законодавства. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд висловив у постановах від 17.07.2019 року по справі №825/2023/16 та від 15.08.2019 року по справі №825/274/17. Крім цього, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.55 Закону №2262-ХІІ, ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу частини без виплати йому всіх належних сум доходу, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки. Порушення встановлено рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі № 360/4451/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021 зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2019 у кількості 112 (сто дванадцять) діб, яке набрало законної сили. Відповідачем перераховано на рахунок позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, згідно судового рішення, тільки 08.06.2021, що свідчить про порушення строків здійснення такої виплати. Разом з цим, судовим рішенням було стягнуто компенсацію за невикористані позивачем дні відпустки, а за вказаним рішенням також грошове забезпечення за час затримки розрахунку, що не є доходами, у розумінні приписів статті 2 Закону № 2050-ІІІ, який підлягає компенсації у зв`язку з порушенням строків, оскільки така компенсація має разовий характер, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити. Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 05.10.2018 по справі № 162/787/16-а, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а, від 11.12.2020 по справі № 200/10820/19-а. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, а саме в частині суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Відповідно до ч.1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 р. у справі № 360/3872/21 змінити. Змінити в абзаці третьому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 р. у справі № 360/3872/21 цифри та слова «2000,00 грн (дві тисячі грн 00 коп.)» цифрами та словами «9000 (дев`ять тисяч) гривень» В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 р. у справі № 360/3872/21- залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області (ЄДРПОУ 40108845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1362 грн (одна тисяча триста шістдесят дві). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 09 лютого 2022 року. Суддя-доповідач: Е.Г. Казанчеєв Судді: І.В. Геращенко Г.М. Міронова