Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/3184/20

09.01.23 22-ц/812/75/23 Єдиний унікальний номер судової справи 489/3184/20 Номер провадження 22-ц/812/75/23 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 09 січня 2023 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Самчишиної Н.В., Ямкової О.О., з секретарем судового засідання Калашник А.О., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Ленінським районним судом міста Миколаєва 15 лютого 2022 року під головуванням судді Кокорєва В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, УСТАНОВИЛА: У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 12 жовтня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2019 року вказаний шлюб розірвано, проте питання щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя між сторонами не вирішено. У період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2014 року подружжям був придбаний транспортний засіб - автомобіль марки та моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, на рахунку відкритому на ім`я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «УкрСиббанк» (далі АТ «УкрСиббанк») знаходились спільні кошти подружжя. На час подачі позову вищезазначений автомобіль, хоча і є спільною власністю подружжя, проте повністю знаходиться в користуванні відповідача. Що сталося з грошовими коштами, які були заощаджені родиною за час шлюбу, позивачу натепер невідомо. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просила здійснити поділ спільного майна подружжя, шляхом стягнення на її користь з ОСОБА_1 99 816 грн. 50 коп. в рахунок компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки та моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишивши автомобіль в користуванні відповідача, а також стягнути на її користь 1/2 частку грошових коштів, які знаходилися на рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 в АТ «УкрСиббанк». Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надала до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечувала. Зазначала, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися ще в грудні 2009 року, що встановлено рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2019 року, яким розірвано шлюб між сторонами. Крім того, відповідно до досягнутої домовленості ОСОБА_1 ще в грудні 2009 року сплатив позивачу 1/2 частку вартості рухомого майна в розмірі 45 000 грн. Передача коштів відбулась в присутності свідка. Надати письмову розписку, яка б підтверджувала отримання ОСОБА_3 коштів остання відмовилася, мотивуючи достатністю присутності свідка. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , подав зустрічний позов. В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено, що в період шлюбу на ім`я ОСОБА_3 було придбано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , вартістю 693 750 грн. станом на 08 вересня 2020 року Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 надала відзив на зустрічну позовну заяву, в якій проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечувала. Зазначала, що квартира АДРЕСА_1 подарована їй її матір`ю, а тому, відповідно до положень СК України, є її особистою власністю. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05жовтня 2020 року вказані позови об`єднано в одне провадження. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15 лютого 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки і моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 99 816 грн. 50 коп. та 1/2 частку коштів на рахунку в АТ «УкрСиббанк» в сумі 3 309 грн. 09 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 998 грн. 16 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 33 грн. 09 коп. Рішення суду мотивоване тим, що виходячи із законодавчо закріпленого принципу рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, враховуючи наявні в справі докази, що позивач має право на компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки і моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 99 816 грн. 50 коп., а також має право на половину коштів з рахунку, відкритому в АТ «УкрСиббанк», що становить 3 309 грн. 09 коп., оскільки таке майно було набуто подружжям за час перебування в шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю, та відповідачем не надано доказів, які б спростовували дані обставини. Посилання відповідача на те, що фактично шлюбні відносини були припинені з 2009 року, а спірне майно було набуте після 2009 року, тому не підлягає поділу, не відповідає вимогам законодавства, оскільки в цей час подружжя офіційно перебувало в шлюбі, а майно не належить до категорії майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя суд вважав таким, що він не підлягає задоволенню, оскільки квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_3 відповідно до п.2 ч.1 ст.57 СК України, тому що хоча і була набута нею під час перебування в шлюбі, але на підставі договору дарування від 06 вересня 2009 року, а тому не підлягає поділу. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду в частині задоволення первісного позову скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволені первісних позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен був взяти за основу факти, встановлені в рішенні Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2019 року, яким встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини у 2009 році. Спільні фотографії з сімейних свят не можуть бути доказом на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю, оскільки сторони мають спільну доньку, а тому відповідач, як батько дитини, приймав участь у її вихованні та бував присутнім на спільних святах. Крім того, ще в 2009 році сторони досягли згоди щодо поділу майна, та відповідач сплатив позивачу компенсацію вартості 1/2 частки рухомого майна в розмірі 45 000 грн., передача яких відбулась в присутності свідка. До того ж, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження придбання всього майна, що є предметом спору, під час перебування у зареєстрованому шлюбі спільною участю подружжя, коштами або працею в набутті спільного майна. Також, представник відповідача звертає увагу на те, що у справі наявні дві оцінки рухомого майна транспортного засобу, надані позивачем та відповідачем, та висновки щодо вартості цього майна значно відрізняються один від одного. Втім, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги висновок наданий позивачем. При цьому, призначену судом експертизу щодо визначення вартості рухомого майна не було проведено з незалежних від відповідача причин, оскільки він не був повідомлений про дату та час проведення судової експертизи, а після повернення її судовим експертом без виконання, питання призначення потворної експертизи не вирішувалось. В частині вирішення зустрічних вимог ОСОБА_1 про поділ майна рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядається. Позивач подала на апеляційну скаргу відзив, в якому просила залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом належним чином. Представник відповідача ОСОБА_2 за допомогою електронної пошти подала до суду заяву про розгляд справи у її та відповідача відсутність, апеляційну скаргу підтримують та просять задовольнити. За такого, апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність сторін, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки неявка сторін та їх представників у судове засідання при належному їх повідомленні про дату, час і місце розгляду справи та відсутності належного підтвердження поважності неявки до суду апеляційної інстанції, є підставою для розгляду справи за їх відсутності, а також відсутності інших сторін, які також належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає в повному обсязі. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України (далі СК України). Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 ЦК України). Тлумачення ст.61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження №14-325цс18) та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 Судова практика щодо вирішення подібної категорії спорів є сталою та незмінною. Отже, щодо майна, набутого за час шлюбу, діє презумпція права спільної сумісної власності подружжя, водночас визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої ст.71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. Способи та порядок поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються ст.71 СК України і сутність такого поділу полягає у тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що з 12 жовтня 2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2019 року (а.с.6-7). Відповідно до довідки АТ «УкрСиббанк» за вих.№2316 від 23 жовтня 2020 року станом на 30 січня 2019 року ОСОБА_1 мав на своєму картковому рахунку в банку залишок коштів в сумі 6 618 грн. 18 коп. (а.с.104). Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 16 вересня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль марки та моделі SKODA SUPERB, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.40). Відповідно до висновку про вартість майна від 02 липня 2020 року, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_3 , вартість автомобіля марки та моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 02 липня 2020 року складала 199 633 грн. (а.с.12). Відповідно до висновку про вартість майна від 08 вересня 2020 року, складеного експертом-оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Антан-ЮГ» Т.С. Шевченко Р.В. на замовлення ОСОБА_1 , вартість автомобіля марки та моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 08 вересня 2020 року складала 83 250 грн. (а.с.39). Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 березня 2021 року за клопотання позивача у справі призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Миколаївської філії Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертів поставлено питання: яка дійсна ринкова вартість автомобіля марки і моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що зареєстрований за ОСОБА_1 (а.с.130). 28 квітня 2021 року на адресу районного суду надійшло клопотання експерта, в якому останній просив надати для огляду автомобіль марки та моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу (а.с.136). Копію вказаного клопотання судом направлено, зокрема, ОСОБА_1 та отримано ним 31 травня 2021 року (а.с.139,141). 29 червня 2021 року експертом складено повідомлення про неможливість надання висновку №21-219, оскільки станом на 29 червня 2021 року автомобіль для огляду не було надано відповідачем (а.с.143). Домовленості про добровільний поділ вказаного вище майна, сторонами не досягнуто. Оскільки транспортний засіб та кошти на рахунку в банку є неподільними речами, позивач просила стягнути з відповідача частку в розмірі 99 816 грн. 50 коп. як грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля, та половину коштів, що містяться на рахунку відповідача у банку. Установивши, що транспортний засіб - автомобіль марки і моделі SKODA SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного майна. При цьому, належність вказаного майна до особистої приватної власності відповідача у цій справі не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на набуте в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, відповідачем не спростована. За такого, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує доти, допоки не спростована. За правилами ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. За такого, встановивши, що позивач бажає одержати грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні та припинити своє право спільної власності, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права та обґрунтовано взяв до уваги зазначену позивачем вартість спірного автомобіля, визначену останньою на підставі звіту від 02 липня 2020 року, урахувавши, що відповідач її не спростував, а поставивши під сумнів вартість спірного рухомого майна ухилився від участі в експертизі. Відповідачем, відповідно до ст.ст.76-81 ЦПК України, належних та допустимих доказів неможливості виплатити позивачу компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля та коштів суду надано не було. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги. Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що грошові кошти, які були внесені на картковий рахунок ОСОБА_3 у АТ «УкрСиббанк» під час перебування з ОСОБА_3 у шлюбі, підлягають поділу між сторонами у рівних частках. Відповідачем, як стороною, яка заперечує поширення на грошові кошти, що розміщувалися на рахунку у АТ «УкрСиббанк» правового режиму спільної сумісної власності подружжя та на якому лежить тягар доказування обставин, що спростовують презумпцію спільної сумісної власності, не надано суду належних та допустимих доказів того, що кошти за рахунок яких був сформований вклад, належали йому на праві особистої приватної власності. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано рішення районного суду про розірвання шлюбу, яким встановлено факт припинення шлюбних відносин, та яке на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, є преюдиційним, виходячи з наступного. Так, преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2018 року у справі №927/976/17). Втім, в справі про розірвання шлюбу не досліджувався факт з якого часу припинилися шлюбні відносини та сторонами не надавались докази на підтвердження цього факту, а такий факт лише зазначено в описовій частині судового рішення (протилежного суду не надано). Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд першої інстанції не взяв до уваги інші докази надані відповідачем на спростування доводів позивача були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди відповідача із висновком районного суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам відповідача, яким судом першої інстанції була надана належна оцінка, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи сторони. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15 лютого 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: Н.В. Самчишина О.О. Ямкова Повний текст судового рішення складено 10 січня 2023 року