Постанова Львівський апеляційний суд № 466/674/18

Справа № 466/674/18 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/2983/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М., суддів - Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Назар Х.Б. з участю: апелянта ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові, з участю третьої особи виконавчого комітету Львівської міської ради, Міністерства закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,- в с т а н о в и в: В провадженні Шевченківського районного суду м.Львова знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові, з участю третьої особи виконавчого комітету Львівської міської ради, Міністерства закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові, з участю третьої особи виконавчого комітету Львівської міської ради, Міністерства закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - провадженням закрито. Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною і необґрунтованою та прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що спір між сторонами, який розглядається судом у цій справі є трудовим, а правовідносини з яких він виник врегульовано трудовим договором, що укладений між сторонами, а також трудовим законодавством України в частині, що не охоплюється умовами такого договору. Цей спір є приватноправовим, а позов спрямований на захист гарантованих Конституцією України та трудовим законодавством прав працівника від незаконного звільнення за ч. 1 ст. 40 КЗпП України, незалежно від правового статусу роботодавця у спірних трудових правовідносинах. Звертає увагу на те, що позов подано ОСОБА_1 до ГКРП у Львові як до роботодавця, який згідно положень трудового законодавства України самостійно уклав трудовий договір, тобто вступив у трудові правовідносини з позивачем відповідно до трудового законодавства України і є учасником таких правовідносин. У ГКРПІ у Львові, як роботодавця, та у ОСОБА_1 наявні відповідні права покладено обов`язки за трудовим договором та трудовим законодавством України. Просить ухвалу суду скасувати, а справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід задовольнити частково. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що Генеральне Консульство Республіки Польща у м. Львові повідомило про брак згоди Республіки Польща на участь Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові в якості відповідача у цивільній справі №466/674/18 за позовом ОСОБА_1 . Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що в провадженні Шевченківського районного суду м.Львова знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові, з участю третьої особи виконавчого комітету Львівської міської ради, Міністерства закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу. Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 року, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23.09.2019 року по вказаній праві та постанову Львівського апеляційного суду від 22.09.2020 року скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. На адресу суду поступила заява представника відповідача, адвоката Жак Н.Т. про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що Генеральне Консульство Республіки Польща у м. Львові повідомило про брак згоди Республіки Польща на участь Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові в якості відповідача у цивільній справі №466/674/18 за позовом ОСОБА_1 , що засвідчено відповідною нотою, долученою до матеріалів справи. Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема в якості відповідача. Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб`єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах: внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і непідпорядкованість держави іншим державам. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Таким чином, бути відповідачем в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 13 травня 2020 року у справі № 711/17/19 (провадження № 61-10776св19), від 03 червня 2020 року у справі № 357/13182/18 (провадження № 61-12202св19), від 24 червня 2020 року у справі № 711/16/19 (провадження № 61-12669св19), вона є незмінною та усталеною. До трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (стаття 52 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Відповідно до статті 53 Закону України «Про міжнародне приватне право» трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: 1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; 2) громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота; 3) це передбачено законом або міжнародним договором України. Частинами першою та другою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України. Основними договірними актами у цій сфері є Віденська конвенція 1963 року, Віденська конвенція 1961 року, Конвенція про спеціальні місії від 08 грудня 1969 року, Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року. Дієвими є механізми обміну правовою інформацією, що передбачені двосторонніми договорами про правову допомогу, укладеними між Україною та іншими країнами. Судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб. Дипломатичний і консульський імунітети регулюються національним законодавством і міжнародними конвенціями: Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцією про консульські зносини і факультативними протоколами 1963 року. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами відповідної держави. У Віденській конвенції 1961 року дипломатичні імунітети і привілеї поділяються на імунітети і привілеї дипломатичного представництва та особисті імунітети і привілеї членів дипломатичного персоналу та їх сімей. Належність осіб до дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, які користуються імунітетом від цивільної юрисдикції судів нашої держави, посвідчується документом, що видається Міністерством закордонних справ України. Питання про те, який орган іноземної держави компетентний надати таку згоду, вирішується законодавством відповідної іноземної держави. В Україні питання надання такої згоди урегульовано Указом Президента України від 25 червня 2002 року № 581, яким затверджено Порядок здійснення захисту прав та інтересів під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України. Прийнявши позовну заяву, суддя на стадії підготовки справи до судового розгляду має з`ясувати, чи є згода дипломатичного представництва, як компетентного органу держави, на розгляд спору в судах України. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно першочергово підготувати відповідний запит та отримати офіційну інформацію щодо того, чи існує згода компетентних органів відповідної держави на розгляд справи у судах України, оскільки це впливає на зміст подальших процесуальних дій. У разі, якщо такої згоди не отримано, то посольство не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі. Відповідно до ноти KG.LWOW.027/1/2018/34-2022 від 25.05.2022 року, Генеральне Консульство Республіки Польща у м. Львові повідомило про брак згоди Республіки Польща на участь Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові в якості відповідача у цивільній справі №466/674/18 за позовом ОСОБА_1 . Таким чином, у даній справі відсутня згода компетентного органу Республіки Польща на розгляд Шевченківським районним судом м. Львова цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Генерального Консульства Республіки Польща у м. Львові, з участю третьої особи виконавчого комітету Львівської міської ради, Міністерства закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу, тому зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного, адміністративного чи господарського судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами, відтак відсутні підстави для виконання вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України щодо роз`яснення позивачці до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Мотивуючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції покликався на п. 6 і 7, ч. 1 ст. 255 ЦПК України, однак враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року слід змінити та вважати правильним посилання в мотивувальній частині ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року на п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України замість зазначених п. 6 і 7, ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Згідно ч. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.2, 376, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року - змінити, вважати правильним посилання в мотивувальній частині ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2022 року на п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України замість зазначених п. 6 і 7, ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В решті ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 26.12.2022 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.