Постанова Полтавський апеляційний суд № 640/4568/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 640/4568/18 Номер провадження 22-ц/814/2854/22Головуючий у 1-й інстанції Губська Я.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Триголова В.М., суддів: Дорош А.І., Лобова О.А., за участі секретаря : Коротун І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Онікієнко Олександра Андрійовича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року , ухваленого у складі головуючого судді Губської Я.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна В С Т А Н О В И В: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за період з початку травня 2010 року по 22 грудня 2016 року, визнання майна спільною сумісною власністю: - нежитлових приміщень підвалу №№1,1а,2,5,5а,5б,7,8,9,12,16,18,19,21 побутового призначення з окремим входом в житловий будинок літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 ; ; - 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; - нежитлове приміщення 3-го поверху №19 нежитлової будівлі літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_3 ; - 4-х кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ; та поділ майна шляхом визнання за ОСОБА_1 : Ѕ частку нежитлових приміщень підвалу №№1,1а,2,5,5а,5б,7,8,9,12,16,18,19,21 побутового призначення з окремим входом в житловий будинок літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 ; - Ѕ частку 3-кімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 ; - Ѕ частку нежитлового приміщення 3-го поверху №19 нежитлової будівлі літ. «А-4» за адресою: : АДРЕСА_3 ; - 2/2 частку 4-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що в 2008 року вони познайомилась в Швейцарії з ОСОБА_2 , почали зустрічатися, між ними виниклі близькі стосунки, почуття любові і взаєморозуміння. З травні 2010 року вони вирішили створити сім`ю та почали проживати разом як чоловік і дружина. Вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки подружжя, купували речі для себе та сім`ї, робили ремонт, їздили на відпочинок, святкували разом свята, однак, проживали без реєстрації шлюбу. Не приховували свої стосунки від оточуючих, їх батьки сприймали їх як пару, ОСОБА_2 відносився до її сина як до рідного. Проживали вони в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 з травня по вересень 2010 року, потім переїхали до власної квартири за адресою: АДРЕСА_6 , де проживали з жовтня 2011 року по березень 2014 року. В подальшому, переїхали в квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , де проживали до січня 2017 року. Враховуючи те , що ОСОБА_2 є іноземцем , а також те, що основне місце його роботи було в Німеччині, то він як іноземець мав право перебувати в Україні максимуму 90 днів на рік, тож, щоб бачитись із своєю сім`єю він здійснював регулярні перельоти в Україну. Зважаючи на те , що заробітки в Німеччині скоро закінчаться, вони почали планувати організацію сімейного бізнесу в Україні, аби забезпечити гідне проживання всій сім`ї. В Україні вони планували придбати нерухомість і здавати в оренду приміщення, та відкрити власний пивний паб, про який завжди мріяв відповідач. Задля реалізації планів в 2011 року ОСОБА_1 почала підшукувати нерухомість, спочатку квартири для спільного проживання, а потім майно для отримання постійного доходу для сім`ї. На початковій стадії відносин вони, разом вирішили, що більшість нерухомості будуть купувати на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , з цим погодилась. Для реалізації сімейних планів ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_1 дві банківські довіреності якими уповноважив її на розпорядження коштами з депозитних рахунків у ПАТ КБ «ПриватБанк» : від 01.09.2011 р дійсна до 01.09.2014 р, від 28.12.2012 р. дійсна до 28.12.2017 р. ОСОБА_1 купувала нерухомість в місті Харкові на ім`я ОСОБА_2 , діючи при цьому на підставі вищезазначених довіреностей. Також, нерухомість купував і сам ОСОБА_2 , коли був в Україні. Загалом, за час спільного проживання, у період з травня 2010 року по 22 грудня 2016 року ними було придбано нерухомість, яка зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 , а саме: нежитлові приміщення підвалу №№1,1а,2,5,5а,5б,7,8,9,12,16,18,19,21 побутового призначення з окремим входом в житловий будинок літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 ; - 3-кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 ; - нежитлове приміщення 3-го поверху №19 нежитлової будівлі літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_3 ; - 4-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4 , які і просить визнати спільною сумісною власністю подружжя та поділити. Загальна вартість придбаного ними нерухомого майна, без урахування вартості його ремонту, наповнення меблями і побутовою технікою становить 3 508 000 грн. (456 000 грн. + 640 000 грн. +1 920 000 грн. + 492 000 грн.). Відповідач з позовом не погодився посилаючись на те, що він до 2015 року працював у Швейцарії, а проживав у Німеччині і протягом заявленого позивачкою періоду стосунків, вони мали лише близькі стосунки та стосунки по бізнесу. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 16 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення мотивоване тим, що позивачем не надано до суду переконливих та достатніх доказів проживання сторін однією сім`єю, ведення спільного господарства, розпорядження спільними коштами, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове , яким задовольнити її позов в повному обсязі та стягнути з відповідача судовий збір. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом, при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права , неповно з`ясовано обставини справи , що мають значення для справи. Позивач вказує ,що судом не було прийнято до уваги той факт що позивач і відповідач проживали разом та мали стійкі стосунки , придбали декілька об`єктів нерухомості в яких вони проживали разом, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. Також вважає що суд не правильно врахував те, що позивачем не надано доказів на підтвердження спільних витрат, адже в матеріалах справи міститься інформація щодо зняття коштів позивачем, в той же день коли були придбані нежитлові приміщення , також наявні відомості про сплату комунальних послуг з рахунків позивача , щодо об`єктів нерухомості зареєстрованих на відповідача. Також відповідач надав повний доступ до своїх рахунків позивачу. Разом з тим доказом існування постійних стосунків є договір страхування життя та здоров`я відповідача, відповідно до якого вигодонабувачем у разі настання страхового випадку є саме позивач. Як доказ також приводить ставлення батьків відповідача, які на думку позивача вважали їх сім`єю , а дитину позивачки своїм онуком. Фактом наявності спільних прав і обов`язків є складання розписок про відсутність претензій один до одного на час складання розписок. Щодо застосування права країни, то вважає за потрібне зазначити те, що відповідно до положень ст..4,22 ЗУ « Про міжнародне приватне право» коли між сторонами не укладено угоду про застосування права , застосовується право тієї країни , яке має більш тісний зв`язок з приватноправовими відносинами , а оскільки спільне проживання та ведення спільного господарства , придбання майна та його утримання і обслуговування відбувалися на території України , то апелянт вважає, що потрібно застосовувати саме законодавство України , а не ФРН . Тому укладення будь-яких нотаріальних угод не є потрібним. Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому він зазначав, що він є громадянином Німеччини та до нього повинно бути застосовано вимоги ст..1,2 ЗУ « Про міжнародне приватне право» а саме право ФРН , яке не передбачає факту проживання і виникнення права спільного сімейного майна без нотаріального посвідчення договорів. З 2010 по 2016 рік вони не проживали однією сімєю , не мали спільного бюджету , не були пов`язані спільним побутом , не мали спільних прав та обов`язків. ОСОБА_1 була лише довіреною особою , діяла за довіреністю , придбавала майно за кошти ОСОБА_2 та від його імені. При придбанні нерухомого майна в договорах визначалось, що ОСОБА_2 в шлюбі не перебуває , однією сімєю ні з ким не проживає, зі змістом ст.65 СК України ознайомлений. 22.02.2017 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 розписку , що претензій до його майна та грошей не має та не буде мати. Квартиру АДРЕСА_8 позивач придбала у відповідача , що підтверджує , що вказане майно належало саме ОСОБА_2 на праві власності. Відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення Київського районного суду м.Харкова залишити без змін. Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Відповідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. За приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. В рішенні Конституційного Суду України у справі №5-рп/99 від 03.06.1999 року зазначено що, до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2019 року по справі № 588/350/15. Також, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства (домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти). Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, провадження № 61-1623св19. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно з ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апелянт при подачі позову та апеляційної скарги вказує, що вона з початку травня 2010 року по 22 грудня 2016 року проживала однією сім`єю, як чоловік та дружина з ОСОБА_2 , а тому на підставі вимог ст.ст. 60, 63, 69,70,74 СК України має право на спільне майно, набуте ними під час спільного проживання, в порядку його розподілу. На підтвердження факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини позивачка надала до суду: договори оренди приміщення, договір страхування, копії довіреностей, копії договорів купівлі-продажу приміщень, ксерокопії фотознімків, копі святкових листівок, копію трудового контракту позивача, виписку з особового рахунку позивача, копію паспорту позивача, дані про витрати на проведення ремонту та купівлі меблів. ОСОБА_1 зазначає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було не враховано, що сторони проживали разом та мали стійкі стосунки , про що свідчить копія договору оренди на квартиру укладеного ОСОБА_1 , в якому вказано , що у орендованому майні буде проживати сім`я із трьох осіб. Колегія також не може враховувати наведене при ухваленні свого рішення, адже апелянтом не надано доказів, які б підтверджували , що оренду квартири позивачка здійснила саме для спільного проживання з відповідачем, а також не доведено факту проживання відповідача у вказаній квартирі . Аргументи апелянта , щодо того, що відповідач в договорі з ПАТ КБ «ПриватБанк» про відкриття рахунку зазначив саме адресу АДРЕСА_5 , не свідчать про ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, вказаний факт свідчить лише про те , що вказану адресу відповідач зазначив як контактну , у зв`язку із тим що під час перебування на території України ОСОБА_2 міг знаходитись за вказаною адресою ( у період з травня по вересень 2010 року). Відповідно до правового висновку у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 та №6-1568цс16, №6-801цс16, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Так, наявні в матеріалах справи копії заяв про зняття готівки датовані днем покупки нерухомості у будинку АДРЕСА_1 свідчать лише про те, що ОСОБА_1 дійсно діяла в інтересах ОСОБА_2 вчиняючи дії щодо зняття готівки та здійснення купівлі нерухомості , що були спрямовані на забезпечення планів ОСОБА_2 , щодо організації власного бізнесу в Україні. ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того що майно (нежитлові приміщення підвалу №№1,1а,2,5,5а,5б,7,8,9,12,16,18,19,21 побутового призначення з окремим входом в житловий будинок літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 ; - 3-кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 ; - нежитлове приміщення 3-го поверху №19 нежитлової будівлі літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_3 ; - 4-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4 ) придбане з травня 2010 по грудень 2016 року було придбане за їх спільні з ОСОБА_2 чи особисті ( кожного з них) доходи об`єднані для набуття спільної власності . Не надано й доказів , що свідчили б про можливість придбання або облаштування даного майна позивачкою , також не підтверджено того , що вказані дії були здійснені не за кошти ОСОБА_2 . Посилання позивачки на те, що вона займалась ремонтом у цих приміщеннях (укладала договори з робітниками, підрядчиками, винаймала працівників, закупляла техніку) можуть свідчити лише на підтвердження доводів відповідача про наявність робочих стосунків між позивачкою та відповідачкою, на що ним і були надані довіреності на ім`я ОСОБА_1 щодо розпорядження його коштами та можливість проведення реєстрації на його ім`я, для облаштування його бізнесу в Україні. Апелянт вказує , що судом першої інстанції не було надано належної оцінки і тому факту , що вона з батьками ОСОБА_2 мала досить хороші стосунки на підтвердження чого нею було надано Листівки щодо поздоровлень на свята від батьків відповідача, та судом першої інстанції надано оцінку вказаному доказу та висловлено наступний висновок, - суд також не може розцінювати на підтвердження міцних стосунків чоловіка та дружини, а вони свідчать лише про доброзичливі відносини на той момент між позивачем, відповідачем та їх знайомими. Згідно зі статтею 60 СК України (глава 8 Кодексу) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до положень ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Посилання апелянта на надані показання свідків про те ,що ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_1 разом певний час , не підтверджують факту постійного ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків. Ту обставину, що відповідач не заперечував що вони з позивачем окрім ділових ( стосунків по бізнесу) мали періодичні стосунки інтимного характеру, не свідчить про постійне проживання однією сім`єю як чоловіка ( ОСОБА_2 ) та жінки ( ОСОБА_1 ). а отже колегія суддів не бере до уваги ці доводи апеляційної скарги. Щодо договору страхування життя та здоров`я , відповідач не заперечує , що позивач була вказана вигодонабувачем, адже на час укладення вказаного договору у них із позивачем склалися довірливі стосунки, та це не свідчить про те, що вони проживали як подружжя та мали взаємні права та обов`язки як подружжя. Колегія суддів вважає вірним висновок районного суду щодо того , що до вказаних правовідносин слід застосовувати статі 1 ЗУ « Про міжнародне приватне право», адже правовідносини що склалися між сторонами містять в собі ознаки іноземного елементу, що поширює на них дію Закону. В даному випадку, учасники правовідносин повинні визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. З матеріалів справи вбачається , що відповідач ОСОБА_2 є громадянином ФРН, а позивач ОСОБА_1 громадянкою України, і між сторонами не були укладені будь - які нотаріальні угоди щодо правової природи правовідносин та майна, тож суд першої інстанції правильно зазначає про те, що право ФРН без нотаріальних угод не передбачає факт проживання та виникнення у зв`язку з чим права спільного сумісного майна. Тож, судом першої інстанції при ухваленні рішення обґрунтовано висновок щодо відсутності підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 , а отже відсутні й правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного майна, яке зареєстроване за ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на Ѕ частку даного майна в порядку розподілу майна подружжя. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою і фактично дублюють обґрунтування позовної заяви , а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 263,367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Онікієнко Олександра Андрійовича - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий: В.М. Триголов Судді : А.І. Дорош О.А. Лобов