Постанова Київський апеляційний суд № 752/2115/20

справа № 752/2115/20 головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю. провадження № 22-ц/824/7213/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 09 листопада 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участі секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, в с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 відповідно до заповіту від 10 травня 2016 є спадкоємцем всього належного майна, а також належних майнових прав та обов`язків ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дев`ятою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , яка фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,1 кв.м. Указана квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивач звернувся до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про заведення спадкової справи після померлої та отримання спадщини, але станом на момент отримання спадщини було вже зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 травня 2016 року. Пунктом 2 договору купівлі-продажу квартири визначено, що квартира належить продавцю ОСОБА_6 на підставі договору дарування квартири, а дарувальниками виступили ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року у справі № 752/10342/16-ц визнано недійсним указаний договір дарування квартири. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду та обставин, які є важливими для правильного вирішення справи. Зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року встановлено, що спірна квартира вибула з володіння апелянта поза його волею та була придбана відповідачем у справі відповідно до договору купівлі-продажу від 24 травня 2016 року, укладеного з ОСОБА_6 , який не мав права на відчуження спірної квартири. У діях позивача, як фактичного власника спірної квартири, волі на її передачу іншій особі не було, що в свою чергу вказує на можливість витребування вказаного майна від відповідача у справі, як наслідок позовна заява підлягає задоволенню, оскільки спірна квартира вибула з володіння її фактичного власника без належної правової підстави. Також позивач посилався на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 752/2124/16-ц (провадження 61-20676св18). Від представника відповідача - адвоката Герасимової Т.І. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишити рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року без змін. Відзив обґрунтований тим, що заявляючи позовні вимоги до суду, позивач обрав неправильний спосіб захисту. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину і відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, на право витребувати в набувача це майно. Керуючись вказаними нормами, ОСОБА_1 було відмовлено в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Позивач не вважав за необхідне подання віндикаційного позову, розуміючі при цьому, що строк позовної давності вже давно сплинув. Укладаючи договір, відповідач не мав сумнівів щодо добросовісності намірів продавця, адже йому були надані документи, які б підтверджували законність належності права власності на спірну квартиру у ОСОБА_6 . Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року у справі № 752/10342/16-ц містить інформацію про те, що надана суду Дев`ятою Київською державною нотаріальною конторою копія матеріалів спадкової справи № 426/2016, відкритої після смерті ОСОБА_3 , містить копію договору дарування квартири, укладеного 20 грудня 2003 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Тобто, позивач під час укладання договору купівлі-продажу квартири дійсно ознайомився з відповідними документами, копії яких були вивчені у вказаному вище судовому процесі. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року у справі №752/10342/16-ц ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні договору недійсним. Відповідно до пунктів 3 та 4 договору, сторони погодили, що продаж квартири за домовленістю вчинюється за 746 317 грн, розрахунок був здійснений у повному обсязі до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру. Вказані вище обставини належним чином підтверджують, що відповідач є добросовісним набувачем за договором, адже пересвідчився у тому, що вказаний договір дарування дійсно був укладений, мав нотаріальну форму, а також сплатив на користь ОСОБА_6 значну суму коштів. Фактично, відповідач не знав і не міг знати про відсутність у продавця за договором прав на відчуження спірного майна, оскільки правомочності продавця на таке відчуження ним були з`ясовані та підтверджені договором, у дійсності якого він не мав підстав сумніватись, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відносно відповідача не було відкрито жодного кримінального провадження, які б стосувались витребуваного майна. У позовній заяві не зазначені обґрунтовані підстави, які б підтверджували правомірність витребування спірної квартири з власності відповідача як добросовісного набувача. Звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед мав підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27 грудня 1993 року, виданого Київським електротехнічним заводом «Транссигнал», спірна квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а. с. 10). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 24 жовтня 1994 року НОМЕР_1 (а. с. 11). Відомостей про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_5 матеріали справи не містять. За змістом договору дарування квартири, укладеного 20 грудня 2003 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Зубар Н.В., та зареєстрованого в реєстрі за номером 4321, при його укладенні 20 грудня 2003 року особу дарувальника ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , було посвідчено паспортом серії НОМЕР_3 , виданим Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві 16 січня 1998 року, остання мешкала у АДРЕСА_1 (а. с. 16). ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 31 травня 2007 року НОМЕР_4 (а.с. 12). Відповідно до інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) від 09 червня 2016 року КВ-2016 № 23024, наданої на запит Київської державної нотаріальної контори № 9, згідно з даними БТІ, квартира АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 грудня 1993 року Київським електротехнічним заводом «Транссигнал» (а. с. 14). 10 травня 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Грек А. В., відповідно до якого заповіла все належне їй майно ОСОБА_1 (а. с. 9). Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років, про що 13 травня 2016 року складено відповідний актовий запис № 7620 (а. с. 13). 08 червня 2016 року ОСОБА_1 у встановленому законом порядку подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 24 травня 2016 року приватним нотаріусом Некриловим К.Ю. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за номером 4266 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 18). Зі змісту цього договору купівлі-продажу вбачається, що спірна квартира належала продавцю ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого 20 грудня 2003 року приватним нотаріусом Зубар Н.В., зареєстрованого за реєстровим номером 4321. 24 травня 2016 року цей договір зареєстрований в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстровим номером об`єкта нерухомого майна: 929123580000. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року у справі № 752/10342/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково (а.с. 20-33). Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 20 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Зубар Н. В. за реєстровим номером 4321, що зареєстрований 24 травня 2016 року в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 929123580000. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено. При розгляді справи № 752/10342/16-ц судом першої інстанції встановлено, що у Дев`ятій Київській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №426/2016 після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заяву про прийняття спадщини подав спадкоємець за заповітом, ОСОБА_1 . Судом першої інстанції також встановлено, що Дев`ятою Київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №1120 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_3 від 08 листопада 2007 року №2368, якою ОСОБА_3 заявила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її рідна сестра ОСОБА_4 , що мешкала по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 , спадкове майно після її смерті приймає. Необхідні документи будуть подані додатково. Фактом прийняття спадщини є подання цієї заяви у встановлений законом шестимісячний термін про прийняття спадщини. За даними спадкової справи №1120, відкритої до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 судом також встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 : проживала і була зареєстрована ОСОБА_4 , з 15 жовтня 1956 року по день смерті, виписана 30 жовтня 2007 року. Станом на 03 листопада 2007 року в квартирі ніхто не зареєстрований; проживала і була зареєстрована ОСОБА_5 з 12 червня 1962 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , знята з реєстрації 07 червня 1996 року. У Дев`ятій Київській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкала по день смерті у АДРЕСА_1 , спадкове майно складається з квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 , Ѕ частину якої ОСОБА_4 фактично прийняла після смерті своєї дочки - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . При видачі свідоцтва про право власності на житло не були визначені частки у квартирі, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , просили внести в свідоцтво про право власності на житло, видане Київським електротехнічним заводом «Транссигнал» 27 грудня 1993 року згідно з розпорядженням (наказом) від 27 грудня 1993 року №128, відомості, що вказана квартира приватизована в рівних долях. Відомості необхідні для оформлення спадкової справи, відповідь просили видати ОСОБА_3 . Відповідно до правил статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час прийняття спадщини, вважається, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Правилами статті 1270 ЦК України встановлено строки для прийняття спадщини, відповідно яких, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Отже, судом встановлено, що спадкоємець ОСОБА_3 у встановлений законом строк, а саме 08 листопада 2007 року, заявила про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом після смерті рідної сестри ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, зі змісту заповіту ОСОБА_3 , зробленого 10 травня 2016 року на користь ОСОБА_1 , встановлено, що заповідач на момент оформлення заповіту була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , а посвідчувався заповіт приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А.В. на прохання заповідача за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про те що остання успадкувала та фактично володіла і користувалася спадковим майном ОСОБА_4 , яким була вказана квартира, а також розпорядилася цим же майном на користь ОСОБА_1 , склавши заповіт. В свою чергу, спадкоємець ОСОБА_1 у встановлений законом строк, а саме 08 червня 2016 року заявив про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 успадкував цю ж квартиру після смерті ОСОБА_3 .. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2021 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року залишено без змін. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння з посиланням на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, оскільки він не є та не був власником спірного об`єкта нерухомості та не може звертатися з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Також судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні застосовані наслідки спливу позовної давності, оскільки позивачу на момент подання позовної заяви у справі № 752/10342/16-ц, а саме: станом на 06 липня 2020 року було достовірно відомо про існування договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 від 24 травня 2016 року. Однак такі висновки суду першої інстанції є безпідставними та суперечливими, оскільки суд застосував позовну давність та одночасно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги через неналежний спосіб захисту позивача. Звертаючись до суду з віндикаційним позовом, ОСОБА_1 посилався на вимоги статті 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц вказувала, що віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. ОСОБА_1 звернувся як спадкоємець власника спірної квартири - ОСОБА_3 , а не як власник із володіння якого вибуло належне йому майно. Апеляційний суд погоджується з тим, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Однак суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, залишив поза увагою те, що позивач діяв з урахуванням вказівки Верховного Суду згідно з постановою від 19 квітня 2021 року у справі № 752/10342/16-ц та звернувся до суду як спадкоємець саме з позовом про витребування спірної квартири. Так, у вказаній постанові Верховним Судом зазначено: «З огляду на наведене й на те, що, звернувшись до суду з позовом у липні 2016 року, ОСОБА_1 як спадкоємець власника спірної квартири - ОСОБА_3 обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору дарування, на підставі якого вчинено договір купівлі-продажу, яким порушено його права як спадкоємця на оформлення права власності, касаційний суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині вимог щодо визнання недійсним договору дарування, оскільки визнання недійсним цього договору є необхідним для вирішення питання про те, чи правомірно ОСОБА_2 набув у власність спірну квартиру, та для вирішення питання про її витребування ОСОБА_1 як спадкоємцем.» Отже у ОСОБА_1 виникли відповідні очікування щодо подальшого звернення до суду із позовом про витребування спірного майна у порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України. Апеляційний суд враховує те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду як спадкоємець саме з позовом про витребування спірної квартири, враховуючи його законні очікування щодо результату розгляду справи, порушені права мають бути захищені із застосуванням саме заявленого способу захисту. Також, колегія апеляційного суду вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений з огляду на те, що про порушення свого права позивач дізнався після набранням 25 червня 2020 року законної сили рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року. Відповідно до п. 1 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Щодо судових витрат. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи висновок апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840 грн 80 коп. та за подання апеляційної скарги 1 276 грн 30 коп. підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року скасувати з ухваленням нового судового рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , яка складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 64,1 кв.м, житловою площею 42,2 кв. м. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840 грн 80 коп. та за подання апеляційної скарги 1 276 грн 30 коп. Інформація про боржника: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 ; Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_5 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 28 грудня 2022 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська