Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/24923/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 грудня 2022 року м. Дніпросправа № 160/24923/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В., суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі №160/24923/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу від 17.02.2021 року № Ф-6323-58-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 37788,74 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6323-58-У від 17.02.2021 року. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, вважає, що суд ухвалив рішення без повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи що призвело до невірного вирішення спору, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове яким у задоволенні позову відмовити. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 05.02.2002 року зареєстрована фізичною особою підприємцем. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію припинення - проведено 26.11.2021 (а.с. 17). Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за спірні роки з січня 2017 року по листопад 2020 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача сплачували роботодавці, зокрема: - за період з липня 2017 року по листопад 2017 року ПП «Фарма плюс Україна» (код ЄДРПОУ 40404830); - за період лютого 2018 року по квітень 2018 року ТОВ «Югмедконтракт» (код ЄДРПОУ 33946551) (а.с. 14-16) В той же час за періоди січень-червень, грудень 2017 року, січень, частково лютий, травень - грудень 2018 року ЄСВ не сплачений, страховий стаж не зарахований (а.с. 14-16). Також за 2019 та 202о0 роки інформація щодо сплати позивачкою ЄСВ в індивідуальних відомостях Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5), сформованих станом на 24.11.2021 року та на 20.01.2022 дані не вказані (а.с.14-16, 87-88). На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI контролюючим органом проведено нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 : за 2017 рік у сумі 8448 грн (2112 грн у квартал); за 2018 рік 9828,72 грн (2457,16 грн у квартал); за 2019 рік 11016,72 грн (2754,16 грн у квартал); за 2020 рік 8495,30 грн (2078,12 грн за І квартал, 1039,06 грн за ІІ квартал, 3178,12 грн за ІІІ квартал, 2200 грн - за IV квартал) (а.с. 45-48). Відповідачем винесено вимогу від 17.02.2021 року № Ф6323-58-У, якою позивачу нараховано суму боргу (недоїмки) в розмірі 37788,74 грн за період 2017- 2020 років (а.с. 36, зворот). Зазначений борг розрахований наступним чином: 1) за 1-4 квартали 2017 рік 8 448,00 грн., виходячи із 704,00 грн. на місяць; 2) за 1-4 квартали 2018 рік 9 828,72 грн., виходячи із 819,06 грн. на місяць; 3) за 1-4 квартали 2019 року 11 016,72 грн., виходячи із 918,06 грн. на місяць; 4) за 1 квартал 2020 року 2 078,12 грн.; 5) за 2 квартал 2020 року 1 039,06 грн.; 6) за 3 квартал 2020 року 3 178,12 грн.; 7) за 4 квартал 2020 року 2 200,00 грн. Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з зазначеним позовом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, з урахуванням того, що за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачували її роботодавці, а саме СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ЕСТОНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО У ФОРМІ ТОВАРИСТВА 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОПТІМА- ФАРМ, ЛТД", ТОВ ФІРМА "МЕД-СЕРВІС", ТОВ "АПТЕКА № 338", ТОВ "РУАН", ТОВ ЮГМЕДКОНТРАКТ", ПП"ФАРМА ПЛЮС УКРАЇНА", а тому нарахування податковим органом суми ЄСВ за 2017-2020 року є неправомірним. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18). Крім того, відповідно до пункту 9-10 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. Як вказувалось вище, згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) з липня по листопад 2017 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача сплачувало ПП «Фарма плюс Україна» (код ЄДРПОУ 40404830), за 2 дні лютого 2018 року по квітень 2018 року - ТОВ «Югмедконтракт» (код ЄДРПОУ 33946551). В той же час за січень-червень, грудень 2017 року, січень, частково лютий, травень - грудень 2018 року ЄСВ не сплачений, страховий стаж не зарахований (а.с. 14-16). Зазначене підтверджується також відомостями про зарахування до страхового стажу позивача (форма ОК-5) . Отже, позивач був найманим працівником, відповідно застрахованим і у період з липня по листопад 2017 року та 2 дні лютого 2018 року по квітень 2018 року платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за нього був його роботодавець. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судами обох інстанцій не встановлено. Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі про наявність таких доходів також не зазначав. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період липня по листопад 2017 року та 2 дні лютого 2018 року по квітень 2018 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем за вказаний період часу обов`язку сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 32230,62 грн. З розрахунку (за січень-червень, грудень 2017 року - 4928грн, за січень, травень-грудень та лютий 2018 року (з урахуванням сплачених ТОВ «Югмедконтракт» - 400 грн.) - 7790,60 грн, за 2019 рік - 11016,72 грн, за 2020 рік - 8495,30 грн). Таким чином враховуючи наведене колегія суддів доходить висновку, що вимога в частині зобов`язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ за період з січня 2017 року по грудень 2020 року, у розмірі 5558,12 грн (37788,74 грн- 132230,62 грн ) є протиправною і підлягає скасуванню. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення відповідачем позивачу обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за своєю правовою природою є не штрафними санкціями відносно останнього за якісь порушення чинного законодавства, а переслідує мету соціального захисту позивача, оскільки сплата таких внесків призводить до нарахування особі відповідного страхового стажу, що в подальшому позитивно вплине на її пенсійне забезпечення. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 17.02.2021 року №Ф-6323-58-У про зобов`язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 32230,62 грн з прийняттям нового судового рішення про відмову в позові в цій частині. Окремо колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, зазначаючи, що за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачували її роботодавці, а саме СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ЕСТОНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО У ФОРМІ ТОВАРИСТВА 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОПТІМА- ФАРМ, ЛТД", ТОВ ФІРМА "МЕД-СЕРВІС", ТОВ "АПТЕКА № 338", ТОВ "РУАН", ТОВ ЮГМЕДКОНТРАКТ", ПП"ФАРМА ПЛЮС УКРАЇНА", не дослідив індивідуальні відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5), з яких вбачається за який саме період вказані роботодавці сплачувати єдині внески, зокрема СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ЕСТОНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО У ФОРМІ ТОВАРИСТВА 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОПТІМА- ФАРМ, ЛТД" частково у 2013 та 2014 роках, ТОВ ФІРМА "МЕД-СЕРВІС" у 2009 році, ТОВ "АПТЕКА № 338" у 2009 році, ТОВ "РУАН" у 2011 році. Таким чином наведене свідчить, що вказані роботодавці сплачували єдиний внеску за позивача у періодах, які не враховувались податковим органом при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу, що в свою чергу не було враховано судом першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому в цій частині підлягає залишенню без змін. Оскільки справа відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі №160/24923/21 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-6323-58-У від 17.02.2021 року про зобов`язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 32230,62 грн. і в цій частині в задоволені позову відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак суддя І.В. Юрко